Коли ми чуємо про фільми військової тематики, то готуємося побачити передусім драму, бойовик, але аж ніяк не комедію. Тим часом найновіша прем’єра українського кінематографу – неполіткоректна патріотична стрічка «Наші котики» режисера Володимира Тихого розриває всі жанрові шаблони. Адже про непросту тему війни, що вже шостий рік триває на сході України, тут говорять саме мовою гумору й демонструють, що й так свідчити про неї можна і треба.
«Наші котики» – це скорочена назва комедії. Її вимовити простіше і ще легше запам’ятати. Бо зробити це з її повною версією складніше, адже звучить вона так: «Наші котики, або Як ми полюбили лопати в умовах антитерористичної операції з елементами тимчасового воєнного стану». І саме ця фраза лаконічно і дуже точно переповідає сюжет стрічки.
У доробку В. Тихого, крім «Наших котиків», дві ігрові повнометражні стрічки: трилер «Зелена кофта» та містична драма «Брама», знята за мотивами п’єси Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів». У його новому фільмі чітко побачила те, що у режисера впевнено вимальовується власний почерк, за фішками та художніми прийомами його легко впізнати і виокремити серед інших митців.
Коли пишуть чи розказують про «Наших котиків», дуже часто згадують Уляну Супрун. І це не випадково, адже вона разом зі своїм чоловіком Марком Супруном, а також Ігорем Савиченком, Володимиром Тихим, Дмитром Кожемою та Степаном Бандерою є співпродюсеркою цієї стрічки.
Дія стрічки відбувається 2014 року в перші місяці АТО на одній позиції з назвою «Туалет» або «Капустина». Саме тут обставини зводять разом людей різних професій, характерів та поглядів, які наважилися покинути свій дім і поїхати на передову захищати мирне небо рідної країни. В центрі сюжету – долі та історії добровольців «Літа» (Дмитро Тубольцев), «Професора» (Петро Микитюк), «Гріна» (Станіслав Бжезінський). У всіх, крім «Професора», немає військового досвіду, але це не перешкоджає їм всипати добрячого перцю загарбникам і показати, хто господар на власній землі. Згодом до трійки головних героїв приєднується футбольний тренер з промовистим позивним «Пенальті» (Дмитро Хом’як), колоритний і кумедний капелан (Ярослав Федорчук) та наївна і не надто досвідчена журналістка Оля (Віра Климковецька). За цими героями справді цікаво спостерігати, бачити їхню еволюцію та дорослішання на війні. Адже на початку стрічки вони постають одними людьми, а по її закінченні стають іншими. До речі, сценарій стрічки засновано на реальних історіях з війни.
Акторська гра тут на належному рівні. Перевтіленню лицедіїв у своїх персонажів вигукую: «Браво!». Одразу хочеться похвалити творчу команду за підбір акторів, адже тут кожен на своєму місці, навіть у ролях головних антагоністів. Д. Тубольцев – неймовірно переконливий, і це не дивно, він, по суті, грав самого себе, адже воював у складі добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Цікаво, що актор знімався в картині у тій формі, у якій воював. Не менш переконливо перевтілилися у своїх персонажів і Д. Хом’як, П. Микитюк, С. Бжезінський, Я. Федорчук та В. Климковецька. Також хочеться виокремити Михайла Кукуюка, котрий зіграв українця-перебіжчика Гошу, що врешті-решт схаменувся і навернувся до своїх. Актори, що зіграли ворожих персонажів, також неперевершені, впоралися з доволі непростим завданням, адже не таємниця, що «поганих» грати важче.
Трейлер фільму справляє помилкове враження і готує глядача до суцільного фарсу, фантасмагорії та гротеску. А насправді стрічка не справджує очікування, дарує цілісну історію зі зворушливими моментами та комічними ситуаціями, хоч і не без «стьобу» та численних гіпербол. «Наші котики» – це героїчний фільм, який возвеличує українських військових, змальовує їх супергероями, які можуть голими руками побити озброєних до зубів супротивників. Ворогів у стрічці зображено гіперболізовано, демонізовано і дуже однозначно, отож ні в кого з глядачів не могли виникнути до них симпатія чи співчуття. В образах ворожої сторони немає напівтонів, все зрозуміло, як білий день: ворог – це ворог, і з ним не домовляються, а б’ються не на життя, а на смерть. До речі, щодо смерті, то її образ у стрічці змалювали досить сміливо і креативно.
Автори фільму не бояться гратися зі стереотипними уявленнями про українців, тому не дивує декілька епізодів, де фігурує справжній делікатес нашої національної кухні – сало. Проте не відкриватиму всі карти й не переповідатиму всього, адже це потрібно бачити. Втім, даю підказку: зверніть увагу на тризуб в одній зі сцен.
Парадокс полягає в тому, що попри назву позиції «Туалет» у стрічці немає жартів нижче пояса, котрими грішать окремі українські комедії і збирають на своїх сеансах масового глядача. Так, місцями гумор добряче «чорніє», проте не переходить межі.
А от щодо мовного тла… Дуже різко відчувався дисонанс між літературною українською та суржиком, додалася до цього й російська мова, що лунала з уст українських ворогів. Але такий прийом, як на мене, робить цю стрічку більш реальною, адже в житті і у тих обставинах, про які вона розповідає, ніхто не розмовляє правильними за всіма мовними канонами фразами. У житті, а особливо на фронті, звучать і лайка, і суржик, і українська, і російська…
Якщо говорити про жанровість стрічки, то тут також змішали багато і різного. Окрім комедії, є елементи драми, бойовика, і навіть фентезі та містики. Що провокує глядачів на різні емоції. А стрімкі переходи від серйозного до смішного тримають їх у напрузі впродовж усього фільму. Феєричний та несподіваний початок обіцяє багато фантасмагорії та «стьобу», проте далі сюжет стає більш-менш реалістичним, а фінал стрічки переносить у сьогодення, в байдужі реалії мирних міст. І, власне, про кінцівку. Вона гідна і сильна. Найбільше сподобалося те, що фінальні титри доповнюють відео та світлини з війни, з яких на глядачів дивляться реальні військові та волонтери, а саме завдяки їхнім щоденним подвигам ми живемо у своїх мирних містах.
«Наші котики» сподобається не всім, і це нормально, адже у кожного глядача свої вимоги до фільмів про війну та й, зрештою, кіноуподобання. Впевнена, що частині може не сподобатися те, що про війну говорять мовою гумору, іноді чорного, адже звикли до більш пафосної кіномови. Мені ж стрічка дуже сподобалася, насамперед своєю життєвістю, правдивістю, відсутністю шаблонного книжкового патріотизму, який не має нічого спільного з реальним життям. І не треба думати, що під час перегляду буде тільки смішно. Ні, повірте, можуть бути і сльози. Радість, смуток, гордість, злість, здивування – це лише невеличка палітра емоцій, котрі може вам подарувати ця картина. І найважливіше, що у стрічці немає місця для песимізму та безнадії.
«Наші котики» – це перша українська комедія про сучасну війну. І, до речі, високоякісна. У комедійний жанр режисер загорнув героїчний бойовик про українських військових. Після перегляду «Наших котиків» та «Моїх думок тихих» можу сміливо сказати, що в Україні зароджується жанр добротної непримітивної комедії, де гумор стає дієвим інструментом донесення важливих тем – драматичних і болючих.
Якби у мене була така можливість, то змусила б кожного українця подивитися цю стрічку. Насамперед, щоб усі усвідомили, що війна триває, і відчули гордість за українських військових, котрі не здають фронт і воюють за кожного з нас. Також хочу подякувати творцям фільму за те, що мовою кіно говорять про важливі речі, за те, що нагадують усім, що війна ще не закінчилася, що возвеличують українських воїнів і гідно дають відсіч російській пропаганді.
«Наші котики» – класне кіно, в якому все на своєму місці. Не хочеться ні до чого придиратися, та й, зрештою, підстав для цього немає. Це не комедія про війну, це фільм, в якому війну показано через комедію. А чому б і ні? Тим паче, що стрічка вийшла сильною та справжньою. Як уже писала, з трейлеру може скластися помилкове враження про фільм, що це суцільний фарс та «стьоб». Не вірте трейлеру, йдіть до кінозали. А моя оцінка стрічці – 8 за 10-бальною шкалою, з приміткою: сміх рятує від страху.
