У форматі онлайн відбулася XV Міжнародна проща родин мігрантів «Самбір–Зарваниця»

Цьогорічна ювілейна Міжнародна десятиденна піша проща родин мігрантів і всіх охочих із м. Самбора на Львівщині до с. Зарваниці на Тернопіллі, яка щороку проходить під патронатом Пасторально-міграційного відділу Патріаршої курії УГКЦ, таки відбулася. Вона тривала з 7 по 16 серпня, проте у форматі онлайн. Через коронавірусні ризики її перебіг не охоплював духовний похід теренами трьох областей – Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської, але всі охочі за попередньою програмою мали змогу віртуально долучитися до участі і спільно упродовж десяти днів своїми молитвами множити прославу Бога. А наостанок зустрітися у «Зарваниці» і подякувати Богу за все.

Учасники наради координаторів прощі

Протоієрей Антон БОРИС, духовний провідник прощі:

– Відзначу плюси і мінуси такого формату прощі. Мінус у тому, що кожен із нас взяв участь у паломництві не безпосередньо, а завдяки інтернету – вдома, на праці чи деінде, а у часі прощі ми традиційно звикли будувати духовну єдність, християнську спільноту. І це дуже важливо – реально молитися з друзями, яких не бачив упродовж року, спілкуватися, мотивувати одне одного, підтримувати, радіти чи плакати тощо. Але великий плюс у тому, що попри карантинні обмеження, яких ми намагалися дотримуватись, упродовж десяти днів мали можливість спільно молитися. Спочатку в Самборі, відтак у Дрогобичі, а насамкінець – два дні у Духовному марійському центрі «Зарваниця». Всі охочі мали можливість у форматі онлайн звертатися зі своїми наміреннями, а священники звершувати Богослужіння у намірах прочан. Прочани мали нагоду зрозуміти, що навіть попри молитву у спільноті, кожен будує свої стосунки з Богом наодинці, образно кажучи, у «таємній кімнаті» – наодинці з Ним. У кожного своя дорога до Бога. А по завершенні прощі у «Зарваниці» ми роздумували над висловом: «Проща закінчилася – що далі?». Адже навіть у форматі онлайн нам вдалося збудувати спільноту.

– Як Ви думаєте, отче, та мені видається, що формат онлайн ще й спонукає кожного прочанина до усвідомлення, що головні перешкоди на дорозі до Неба – не лише багатокілометрова ходьба, мозолі, спека чи дощі, а передусім духовні тягарі?

– Я цілком погоджуюся з такою думкою, тому що дехто навіть з багатолітніх паломників говорив, що без пішого походу – то не проща. А я принагідно пригадую собі слова святого пророка Єремії, який сказав: «Хай не хвалиться сильний силою і мудрий мудрістю... Ні, хто хвалиться – хай хвалиться тим, що знає і розуміє Мене, що Я – Господь, який чинить суд і милосердя...» Ми не йдемо на прощу, щоб відтак хвалитися пройденими кілометрами чи своєю витривалістю, а щоб пізнати Бога і укріпити свою віру в Нього. Десять днів молитви, духовних наук, роздумів і свідчень на паломницькій дорозі для кожного прочанина є часом зближення з Богом, служіння ближньому, пізнання себе, великих особистих змін та духовної онови.

Владика Степан Сус провадить Хресну Дорогу паломників у «Зарваниці»

...Ювілейна проща «Самбір–Зарваниця» в онлайновому форматі завершилася духовно насиченим дводенним живим спілкуванням у Духовному марійському центрі «Зарваниця», куди з’їхалися не лише координатори паломництва різних років, а й прочани з усієї України і зарубіжжя. Духовний провід очолив глава Пасторально-міграційного відділу (ПМВ) Патріаршої курії УГКЦ владика Степан Сус у співслужінні із заступником глави о. Андрієм Гахом та священниками Антоном Борисом, Мирославом Пронюком і Андрієм Кітиком. Саме керівник ПМВ УГКЦ владика Степан Сус очолив не лише архієрейську святу Літургію на молитовному полі собору Зарваницької Матері Божої УГКЦ, а й провадження Хресної Дороги, а також відслужив панахиду у крипті дзвіниці Василія Великого на могилі засновника і багатолітнього духовного провідника прощі «Самбір–Зарваниця» о. Василя Поточняка у часі п’ятирічного гіркого ювілею його пам’яті.

У своїх проповідях і під час наради з координаторами прощі владика Степан Сус наголосив: «Проща – то дорога зцілення... Це місце, з якого мільйони людей поверталися і повертаються іншими. Не біймося відкривати Богові найпотаємніші куточки свого життя, відкриваймо Йому свої серця. До останньої миті життя маємо годитися з Богом, тому що Він завжди з нами співдіє. Проща – то дорога до себе і добра нагода себе зрозуміти... Проща – то особливий час пережиття зустрічі з Богом. Сучасна українська трудова міграція схожа на дорогу паломників. А нині фактично майже у кожній українській родині є заробітчани у чужих світах...»

Під час завершення прощі «Самбір–Зарваниця» 2020 року в Духовному марійському центрі «Зарваниця»

Тих прочан, які у різні роки доклали найбільше служіння у провадження Міжнародної десятиденної пішої прощі родин мігрантів «Самбір–Зарваниця», владика Степан за добру працю відзначив подячними грамотами Пасторально-міграційного відділу Патріаршої курії УГКЦ і вручив кожному безпосередньо після Літургії, яку відслужив у парохіяльній церкві Святої Покрови УГКЦ села Зарваниці. Показово, що серед відзначених – і прикарпатці: о. Мирослав Пронюк, співзасновниці Спільноти колишніх заробітчан Італії «Пієта» міста Івано-Франківська Ольга Шкляр та Оксана Пронюк, подвижниця храму Святого Вознесіння УГКЦ у селищі Брошневі-Осаді на Рожнятівщині Надія Кудибін.

Наступна Міжнародна десятиденна піша проща родин мігрантів та всіх охочих «Самбір–Зарваниця» відбудеться 6–15 серпня 2021 р. Свого часу засновник прощі світлої пам’яті о. Василь Поточняк, благословляючи паломників у дорогу до Бога, наголошував на меті прощі:

«Кожен особистий гріх – це віддаленість від Бога, а звідси – відчуженість та ворожість до ближнього і до самого себе. І це перша ціль прощі – особисте навернення. Другою ціллю духовного походу є вчитись і випрошувати у Бога дар пробачення для керівників та посадових осіб у державі, котрі за кільканадцять останніх років спричинилися до масового виїзду громадян України на заробітки за кордон. Їхня винуватість не лише в тому, що безбожно крали, затримували заробітну платню, зумисне не реагували на корупцію, а більше в тому, що не привчали українців до відповідальності за свої країну, Церкву, за свій народ – присипляли свідомість, Тож, по-третє, хочемо просити в Бога прощення за покинутих батьками діточок, за тих, що піддалися спокусі алкоголю, наркотиків, сімейної безвідповідальності та суспільної пасивності...».
Редактор відділу соціальних розслідувань та комунікацій з читачами