Перша поетична збірка брошнівця Володимира Боровича «На життєвих перехрестях» побачила світ у місті Білій Церкві і прийшла до читачів у гіркий час війни з російськими загарбниками. Але основне художнє тло видання було сформоване ще до повномасштабного вторгнення окупантів 24 лютого. Як відзначив у передмові «Світло душі і любові» до книжки член Національної спілки письменників України, відомий прикарпатський поет, керівник Рожнятівського літературного об’єднання «Горгани» Любомир Михайлів, уже своїм дебютом В. Борович «заявляє про себе вперше на повний голос – як сформований і добрий поет».
«Коли заглиблюємося у зміст книги і виходимо на широку площину думок і літературних знахідок автора, то все більше і більше починаємо відчувати з радістю його поетичну натуру і його власне світосприйняття, яке торкається кожного клавіша душі читача і залишає приємну естетичну насолоду», – наголосив пан Любомир.
Підготовці деяких поезій до друку свого часу сприяв світлої пам’яті поет Василь Олійник з Долини. А допомогли збірці побачити світ уже згадуваний Л. Михайлів, відома літераторка Наталія Данилюк із селища Перегінського, журналістка Мирослава Кузюк, заввідділу культури Рожнятівської територіальної громади Галина Курташ і директор Перегінської дитячої школи мистецтв Мирослав Романишин.
Світлини на обох частинах палітурки і художнє оформлення видання – самого пана Володимира. Карпатські пейзажні замальовки автора на бойківські мотиви, якими проілюстрована книжка, на наш погляд, стали дуже вдалим вибором для її художнього оформлення. А ще В. Борович таким чином несподівано для багатьох проявив себе і як цікавий художник-графік, адже його манера «рисунків на полях аркуша» стала цікавою знахідкою у художньому прочитанні поетичної збірки.
Володимир Борович – відома особистість не тільки у культурному і громадському житті Брошнева-Осади чи загалом Рожнятівщини, а й Прикарпаття. Його добре знають у селищі як колишнього чільника місцевого самоврядування, завідувача відділу культури Рожнятівської РДА, краєзнавця і колекціонера, культуролога та людину з активною громадянською позицією. А для мене – до виходу у світ поетичної збірки «На життєвих перехрестях», В. Борович асоціювався головно як краєзнавець-енциклопедист, я навіть жартома називав його «ходячою енциклопедією Рожнятівського Підгір’я». Адже кожна наша спільна мандрівка вулицями Брошнева-Осади завжди супроводжувалася ( і супроводжується) цікавими коментарями Володимира Феліксовича – щоразу відкривала мені очі на моє рідне селище.
Якщо ж говорити про поетичну майстерність автора, то основна моя думка, чи висновок з літературно-критичного прочитання його книжки така: збірка поезій – це творчі первомости, перша поважна проба поетичного пера, серйозний, цікавий і добротний дебют. Зрештою, судіть самі:
Тепла ніч. Такої втіхи
Не було давно,
У хмаринах понад стріху –
Зоряне руно.
Теплі крони ясенові,
Паруси вітрів,
Помандрують у безсонні
Сотнями дворів.
Рідні вікна засвітились,
Вулиця – одна.
Запросила всіх до хати
Ночі глибина.
У дійниці день ховає
Пахощі полів,
Завтра клином закружляють
В небі журавлі.
Боровиці – очі ночі,
Літо молоде.
Копиці туман лоскоче,
Молоком пливе.
І гуртом дівчата в’ються,
Хлопці – коло них.
Свіжий ранок зустрічає
Соняшник-жених.
У своїй поетичній творчості автор книжки сповідує традиційну манеру віршування – римування без модерних викрутасів, загравань і реверансів перед читачами, але просте і від серця. Я не раз чув звучання поезій Володимира в авторському читанні під час публічних заходів на Рожнятівщині, тож можу однозначно констатувати, що він крок за кроком наполегливо і окрилено вигранює себе як поета. Думаю, що на творчість поета відчутно вплинули і спільні з представниками Рожнятівського літературного об’єднання «Горгани» літературні майстерні. Значна частина поезій у дебютній книжці В. Боровича мене по-доброму здивувала і захопила своєю відвертістю та життєвим реалізмом. Навіть твори про війну автор виписує, як сценічне, глибоко психологічне, насичене емоціями і відчуттями дійство, що відбувається перед читачами і разом з читачами.
«Прощайте, мамо» – туга у словах,
Гіркий полин, і вітер завиває.
Як блискавка, – лизнуло по очах.
Холодний дощ дорогу поливає.
«Я буду йти!» Вже вишні відцвіли,
А яблунька світилась білим цвітом.
«Мабуть, повернусь, як впадуть сніги,
Або коли сюди прилине літо».
Сльоза гірка дівоча у саду,
Коса русява серце залоскоче.
«Неначе хтось наслав на нас біду
В той час, коли любити серце хоче…»
А завтра – зустріч з ворогом. Вогонь.
Нічні тривоги. Вибухи. Атаки.
«Я збережу тепло твоїх долонь»,
Навкруг горять-горять червоні маки.
А в маках жито золотом росте,
Волошки щедро вмилися росою,
Лоскоче колос небо молоде,
Веселка вигнулась дівочою бровою.
Хочу відзначити захопливу живописність поезій Володимира, я б навіть сказав – картинність чи образковість сюжетів. Поезії автора – як малярство у поетичному слові. Попри те, що тематична палітра творів розмаїта – від громадянської і до любовної лірики, вправність В. Боровича як поета найбільш виразно, довершено і цікаво проступає у пейзажних поетичних етюдах і акварелях. Вони самобутні глибокою ліричністю, філософськими вкрапленнями та неочікуваними натяками. Але «На життєвих перехрестях», окрім іншого, возносить славень українському поетичному слову, яке для автора й ліричних героїв його поезій є Світлом на життєвих стежках – добрим співрозмовником, порадником і другом.
Збірка, образно кажучи, це життя, потверджене-засвідчене поезією. Кожен твір у виданні – продуманий, виношений і вигранений. А часово-просторовий вимір поезій, які склали тематичне тло книжки, дуже широкий – від початку 90-х років минулого століття і до наших воєнних днів, від невеличких карпатських сіл і до міського велелюддя. Основою розвитку подій у поетичних творах є життєпис ліричного героя, та й назва збірки спонукає думати, що саме споминальність стала стрижнем поетичного задуму Володимира Боровича як поета. А це означає, що вихід книжки у світ як перший крок автора в літературному просторі Прикарпаття обнадіює, що наступний – обов’язково буде. Звісно, якщо творчі амбіції поета не вляжуться і не мине його внутрішній трем як літератора, на що я щиро сподіваюся, а навпаки – поетичні задуми забуяють свіжим гоном.