Так історично склалося, що на теренах нашого краю є чотири етнографічні райони: Гуцульщина з центром у Косові, Покуття з центром у Коломиї, Бойківщина з центром у Долині чи, можливо, у Калуші та Опілля з центром у Галичі. Реформуючи адміністративно-територіальний устрій Івано-Франківщини, наділені владою чиновники різних рівнів мусили би враховувати цю реальність, а також роль та місце того чи іншого населеного пункту в історії України.

Проте не так сталося, як гадалося. За новим законодавчо закріпленим адміністративно-територіальним устроєм Прикарпаття Гуцульщина отримала аж три районні центри (Косів, Верховину та Надвірну), Бойківщина та Покуття по одному – відповідно Калуш та Коломию, а Опіллю, до якого належать Галич, Рогатин та Тисмениця, не дісталося жодного. До того ж відповідною постановою ВР навіть позбавлено статусу райцентру наш княжий Галич. А тим часом у світі відомі тільки дві місцевості, жителів яких називають за назвами міст: Рим – римляни (область Лаціо; тепер столиця Італія) та Галич – галичани (жителі сучасних Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей).

Позбавивши Галич статусу районного центру та звівши його тим самим до рівня звичайнісінького села, новочасні «реформатори» тим самим свідомо чи несвідомо поглумилися над нашою історичною пам’яттю про княжу столицю Галицько-Волинської держави, яка зуміла об’єднати довкола себе більшу частину української етнографічної території. Півтора століття існування цієї держави мали значний вплив на долю нашого народу, бо вона перейняла та творчо розвинула державницькі й культурно-національні традиції Київської України-Руси. Перебуваючи географічно й ментально у Центральній Європі, Галицько-Волинська держава втягувалась у духовні інтереси Західної Європи, зазнавала з її боку культурних та політичних впливів, зумівши при цьому вберегти себе від асиміляції з боку Речі Посполитої та стати головним політичним центром для всієї України. Саме через це польська, австрійська та московська влади століттями всіляко принижували статус Галича, бо ментальна та історична пам’ять українців про його державну велич завжди ставала на заваді імперсько-асиміляційним проєктам наших ворогів.

І ось тепер уже у вільній, незалежній, соборній Українській державі статус княжого Галича знову принизили до рівня звичайнісінького села тепер уже рідні можновладці. Історія, як бачимо, їх нічого не вчить.