У ключі відзначення на Прикарпатті 105-ї річниці з часу постання Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) 1 листопада в Коломиї урочисто відкрили пам’ятник видатному українському письменнику Василеві СТЕФАНИКУ. Його бронзова фігура постала на місці, означеному у травні 2021-го, коли відзначали 150-літній ювілей «володаря дум селянських», каменем, що його тоді заклали на площі перед ліцеєм №1 ім. В. Стефаника у новоствореному сквері, який теж назвали ім’ям геніального новеліста.
Тепер він знову повернувся в колишню Коломийську гімназію, де юним навчався, формувався як українець, громадянин, письменник. А 105-ту річницю Листопадового чину пов’язали з цим актом велелюдного пошанівку пам’яті уродженця покутського села Русова не випадково, адже він був і громадсько-політичним діячем, і в час наближення поразки Австро-Угорської імперії у Першій світовій війні та її розпаду активно обстоював те, щоб українці використали свій історичний шанс на проголошення власної держави на землях Галичини, Буковини й Закарпаття. Зокрема Стефаників підпис стоїть під резолюцією, ухваленою на вічі селян Снятинського повіту незадовго до Листопадового чину, яка починалася словами: «Всі Українці Снятинської Землі протестують отсим урочисто і привселюдно проти всяких змагань якого-небудь прилучення Східної Галичини до будучої Польщі, укріпляють свій протест народньою присягою, що ані ніхто із живих Українців повіту, ані ніхто із їх потомків ніколи-преніколи не узнає польської приналежности державної…».
Також після проголошення Західно-Української Народної Республіки письменник брав участь у роботі Української Національної Ради ЗУНР. Пам’ятник йому освятили єпископ-помічник Коломийської єпархії УГКЦ Петро Голіней та єпископ Коломийський і Косівський ПЦУ Юліан Гатала.
– Символічно, що пам’ятник славетному новелістові відкриваємо саме в день річниці Листопадового чину, – вікопомної події, що передувала проголошенню українцями на західноукраїнських землях своєї національної держави, – наголосив перший заступник голови обласної ради, головний прелат капітули Всеукраїнського товариства «Покуття» Василь ГЛАДІЙ. – ЗУНР проіснувала недовго, але її історія стала частиною Української революції й важливим етапом українського державотворення. Василь Стефаник входив до складу делегації, яка в січні 1919 р. їздила до Києва і проголосувала за Злуку Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки. Йому пропонували стати Державним секретарем (міністром) із земельних справ, проте письменник відмовився від високої урядової посади, мотивуючи тим, що він не є фахівцем із цих питань. Так, Стефаник був передовсім неабияким майстром психологічної новели, і сила його особистості, сила впливу його художніх творів на читачів у тому, що ніхто так, як цей письменник, не пізнав настільки глибоко душу покутського селянина. Він розумів сільських людей, бо жив серед них, жив їхніми проблемами й болями…
В. Гладій подарував ліцею ім. В. Стефаника чотиритомну «Енциклопедію Західно-Української Народної Республіки 1918–1923» та збірку творів письменника, видання яких стало плодом спільних зусиль обласної ради й Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Також для ліцею його директору Мирославові Грабу передали книжки про геніального новеліста, підготовлені науковцями й видані за сприяння ректорату, проректор Сергій Шарин, який очолював прибулу на відкриття пам’ятника делегацію вишу з десяти професорів, та Ольга Слоньовська, професорка кафедри української літератури, авторка однієї із цих книжок. Вони поінформували, що в ПНУ ім. В. Стефаника й далі досліджують творчість і життєвий шлях великого майстра новели, готують нові видання про нього. Професор кафедри політології університету, почесний громадянин м. Коломиї Іван Монолатій згадав, що Коломийську гімназію було відновлено в 1990 р. і він мав честь стати одним із перших її випускників. У часи дитинства Василя Стефаника в цій гімназії викладали предмети польською мовою і не були прихильними до українців. Лише 1892-го тут відкрили перший український клас, через два роки сюди прийшов навчатися майбутній письменник.
Писав покутський новеліст про те, що було для нього сокровенним, – про рідну землю та її людей, утверджував своїми творами рідну українську мову. Себто йдеться про ті чинники нашої національної ідентичності, за які ми нині боремося на війні проти московського агресора. З нами ж і В. Стефаник бореться своїм словом за Україну, він завжди стоятиме в її обороні. Адже колись він разом з іншими письменниками-патріотами будував духовні основи українства. Підкреслювали це, виступаючи на відкритті пам’ятника, письменники Роман Горак зі Львова і Василь Герасим’юк (випускник Коломийської середньої школи №2) зі столиці, обидва Шевченківські лавреати, та Євген Баран і Михайло Косило – голови обласних організацій Національних спілок письменників і краєзнавців, стараннями яких підготовлено й видано книжку «Василь Стефаник – наш земляк».
Краєзнавці не лише нашої, а й інших областей теж активно досліджують життєвий і творчий шлях, громадську діяльність й загалом особистість видатного письменника. Народний артист України, скрипаль-віртуоз, завідувач кафедри Київського національного університету культури і мистецтв, очільник столичної «Просвіти» Кирило Стеценко охарактеризував прозаїка, глибоко національного за духом і змістом своїх новел, як гордість українців не лише в локальному й навіть загальноукраїнському вимірах, а й як письменника європейського значення, котрий ішов в авангарді художньої літератури наприкінці XIX – у першій третині XX ст.
Запрошені на свято з нагоди відкриття пам’ятника В. Стефанику його правнуки Василь та Олеся й праправнук Остап поділилися з присутніми родинними спогадами про свого прадіда і прапрадіда, щиро дякували усім, хто був причетний до створення та встановлення пам’ятника, яким у Коломиї вшанували вічно живу пам’ять про славного письменника із покутського села Русова.
Щирі слова вдячності цим людям звучали з уст й інших промовців, зокрема очільника Коломийського міськрайонного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Василя Глаголюка, який провів немало засідань громадського оргкомітету зі спорудження пам’ятника В. Стефанику, та голови Івано-Франківського міського об’єднання товариства Марії Гуцол. Історія цього пам’ятника по-своєму цікава й промовиста. Його автор – Михайло Дмитрів, уродженець Львівщини, нині житель Київщини, очільник «Просвіти» м. Фастова. Він у 1979 р. як свою дипломну роботу створив скульптуру новеліста з Покуття, яка попри молодий вік студента Київського художнього інституту засвідчила його талант та мистецьку зрілість. Проте Михайловій скульптурі тодішня влада не давала ходу, бо він був сином сотенного УПА. Тож М. Дмитрів 1981-го своїм коштом виготовив з міді пам’ятник Стефанику, який за домовленістю з керівництвом тамтешнього колгоспу було встановлено в с. Ясеневі Бродівського району Львівської області. Пізніше не одне десятиліття говорили про встановлення бронзового варіанту пам’ятника авторства М. Дмитріва у Коломиї, але з різних об’єктивних і суб’єктивних причин цю ідею не вдавалося втілити в життя. Аж тепер нарешті замовили митцеві виготовлення для міста над Прутом дещо оновленої копії його скульптури. Пам’ятник створено і встановлено біля будівлі колишньої гімназії, а нині ліцею №1, не за бюджетні кошти – його фундатором став виходець із Коломиї колишній заступник головного лікаря Львівської обласної лікарні Богдан Гульчій.
Отож Василь Стефаник, чиї твори перекладено більш як на два десятки мов і завдяки якому про покутський край дізналося багато людей у світі, прийшов у бронзі до Коломиї, яка, власне, свого часу й розбудила в ньому творчий ген. Тут у гімназії він навчався разом з майбутніми письменниками, членами «Покутської трійці» Лесем Мартовичем та Іваном Семанюком (Марком Черемшиною). Як наголошували у виступах начальник Коломийської районної військової адміністрації Любомир Глушков, голови міської ТГ – Богдан Станіславський та районної ради – Іван Угрин, відкриття пам’ятника геніальному новелістові із Русова – це довгождана знакова подія для жителів Коломийщини, всього Покуття. Завдяки таким постатям, як Василь Стефаник, будувалася й будується, жила й житиме Україна.
Яскравою і барвистою компонентою розпочатого закличним голосом трембіти театралізованого свята з нагоди відкриття пам’ятника покутському генію були пісні й мелодії у виконанні аматорів та професіоналів сцени – оркестру народних інструментів «Трембіта» Коломийської філармонії ім. О. Козаренка (його керівник і водночас учитель музичного мистецтва ліцею №1 Михайло Могильняк), зразкового ансамблю «Барва» (керівник Любов Керничук) цього ліцею, хору «Просвіта» з Городенки.
Продемонстрував справжню акторську майстерність керівник народного аматорського фольклорного колективу с. Торговиці Городенківської міської ТГ, член правління Коломийської «Просвіти» й депутат районної ради Іван Липчук, який виступив з інсценізацією уривка Стефаникової новели «Камінний хрест».
