15 років при Долинській ЦРБ функціонує аматорська літературна студія «Слово», яка в цьому краї нині є єдиним згромадженням такого формату. Тож за крок до ювілею ми завітали сюди у форматі проєкту «Літературна світлиця» часопису «Галичина»...

Літературна Долинщина початку XХІ ст. – то не лише члени НСПУ світлої пам’яті поет Василь Олійник чи публіцист і літературний критик Дмитро Юсип, письменники і художники Надія Дичка чи Ярослав Савчин, а й потужне творче згромадження письменників-аматорів, об’єднаних у «Слові», яке вже має свою історію та здобутки. Щонайперше, «Слово» згуртувало талановитих людей не лише з Долини, а й з усього долинського регіону.

Студію засновано 2006-го, й саме цього року у збірнику «Столиця Франкового серця», упорядкованому Василем Олійником, було вперше надруковано і твори деяких літстудійців.

– Ідея створити літстудію належить Людмилі Фреїв, директорці Долинської ЦРБ, та світлої пам’яті Василеві Олійнику, який тоді був редактором районної газети «Свіча». Ще до заснування «Слова» творча молодь гуртувалася при редакції часопису, але, зі слів Василя Васильовича, там збиратися не завжди було зручно. Тож і народилася ідея «Слова» при бібліотеці. Студію спочатку задумували як молодіжну. Це вже згодом її формат став ширшим, а серед літстудійців органічно поєдналися і дорослі, і молоді митці. Акценти ми робили різні – з опорою то на молодь, то на педагогів... Зокрема, у ЗШ №7 тоді була своя літературна студія. І нас туди запрошували, а ми, своєю чергою, запрошували творчу шкільну молодь. Символічно, що перше зібрання представників «Слова» відбулося 12 лютого. Пригадую, що тоді найактивнішим був Олег Галів, який нині працює журналістом у Львові. Він відвідував кожні наші студії. А найбільше було учасників зі школи №7 м. Долини та із нинішнього ліцею «Інтелект». Засідання відбувалися щомісяця. Студії мали дві частини – теоретичну і практичну: учасники знайомилися з важливими мистецькими датами в житті суспільства і презентували свої твори.

Ідея створення «Слова» була дуже актуальною – назріла потреба активніше працювати з творчою молоддю і школярами. Найкращий результат такого спілкування – набутки літстудії «Слово». Починали з невеликих брошурок, які видавали в бібліотеці під назвою «Слово молодих». А з 2012 року такі альманахи, як «Перо і час», «Благословення муз» чи «Одержимість серця», вже мали три тематичні частини, відтак була співпраця і спільні проєкти з представниками Спілки української молоді в Україні – альманах «Джерела спалаху». Та найвагоміше колективне видання – «Великдень слова» за мовною редакцією Галини Максимів та художньою – Юрія Фреїва. Представники «Слова» за ці роки видали не один десяток різноманітних збірок чи альманахів. Окрім цього, деякі наші літстудійці мають і свої авторські книжки, наприклад О. Сподар, Г. Максимів, Л. Тимчій, Т. Бірц, О. Литвин, М. Бойчук. Наша бібліотека готувала до друку, а видала «Просвіта» в Івано-Франківську збірку чотирьох представниць «Слова» з «Долини – О. Головатюк, С. Стефанишин, Л. Пінчук і М. Григорської. Протягом тривалого часу Галина Максимів і Юрій Фреїв готували до друку літературну сторінку «Срібне коло», а площу надавала нам редакція міської газети «Добра справа». Провадимо також свій блог в інтернеті. На зібрання літстудійців запрошуємо і членів НСПУ, проводимо презентації, виступи. Для мене «Слово» – частина мого життя, яке я не можу навіть уявити без літстудії...

– 15 років тому «Слово» об’єднувало всіх, хто вважав себе поетом чи письменником. До нього долучилися й представники «Сонячної криниці», що діяла при районній газеті, й внесли чимало традицій та водночас розвинули ті, які були в нашій літстудії. Праця в літстудії дала мені можливість творчо самореалізуватися, а також спілкуватися і ділитися літературними задумами з колегами по перу. А ще мені дуже сподобалися скайп-конференції, які ми традиційно проводили, зокрема з творчою інтелігенцією міста-побратима Рубіжного на Луганщині. Особливо – після окупації Росією Криму і частини Донбасу. То була велика підтримка українського духу. Найкращі твори літстудійців друкували на літературній сторінці «Срібне коло». А альманах «Великдень слова», який 2015 року став лауреатом Міжнародного фестивалю видань «Рідкісний птах» у Дніпропетровську, вважаю нашим найвагомішим спільним набутком. Адже головою журі був син Василя Стуса Дмитро, який дуже гарно відгукнувся про нашу працю. Та й вихід моєї книжки прози «Роман амазонок» 2016 року, яка перемогла у І Всеукраїнському літературному конкурсі «Крилатий лев», який нині вже має статус міжнародного, також пов’язаний з літстудійним настроєм...

– У студію «Сонячна криниця» при редакції газети «Свіча» я прийшла ще дівчинкою. Це були мої перші кроки в літературу, про які зберегла найсвітліші спогади, а особливо – про поради і підтримку Василя Олійника. Тож намагалася згодом так само ставитися до літстудійців «Слова». Адже йдеться не лише про дітей різного віку й обдарованості, а й про дорослих представників різного рівня підготовки. Кожному потрібне добре слово підтримки редактора, яке підсилює, а не ламає творчі крила. Ми завжди спілкувалися і спілкуємося як єдина родина. Зроблено дуже багато. Число видань різноманітного формату сягає кількох десятків. Для мене «Слово» – свято, радість спілкування з однодумцями, закоханими в слово, і поштовх до творчості. Ми дуже активно співпрацюємо, наприклад, з літературним об’єднанням «Ґорґани» на Рожнятівщині, літературною студією у Рубіжному на Луганщині, літературною платформою «Об’єднані словом» в Івано-Франківську. І наша співпраця плідна. Людині, яка хоче творити і спілкуватися з однодумцями, на мій погляд, ніщо не може завадити. Проте, звісно, недолуга культурна політика в державі дуже впливає на творчих людей, пригнічує їхні поривання. Та є надія, що здоровий глузд відповідальності переможе...

– Для мене «Слово» – то передусім радість. З часом літстудія стала творчою майстернею для дорослих літераторів і талановитих дітей, досвідчених авторів і початківців.

...Сьогодні, 15 років по тому, ніхто з наших співрозмовниць не зміг згадати, хто придумав назву для літстудії. Тож і серйозно, і жартома кажуть, що в цьому є свій глибокий зміст, адже Біблія вчить, що Слово було ще спочатку – у Бога і що Слово було Бог і через Нього все поcтало... Тож їхня літстудія «Слово» – малесенький промінчик вічного і незгасимого Світла.