Від часу свого відкриття 5 вересня 2003 року і до 24 лютого 2022-го Долинська центральна публічна бібліотека завдяки багатолітній праці колективу й старанням її директорки заслуженої працівниці культури України Людмили Фреїв сформувалась як справжній оберіг духовних скарбів українців різних часів і епох на Долинщині. А від початку повномасштабного вторгнення російських загарбників культурний бібліотечний заклад став ще й дієвим осердям волонтерської праці. Упродовж останніх двох років – чи не найболісніших і найжертовніших для України – Долинську центральну публічну бібліотеку очолює директорка Надія КУШНІРЧУК, яка пов’язала своє життя з цим культурним закладом від перших днів його роботи.

– Як видається, пані Надіє, Вам випав важкий тягар, а точніше – велика честь очолювати бібліотеку у часи найбільших випробувань для України…

– На цю посаду мене призначили у січні 2022 року. Я виношувала багато добрих планів, як розвивати культурний заклад і як зробити його цікавим для долинян, але у лютому того самого року події війни перекреслили й змінили моє життя, та й життя України, на «до» і «після». Спочатку панувала незрозуміла розгубленість: не знали, як повернутися до робочого режиму і що нас чекає далі. Але так тривало лише кілька днів, ми зрозуміли, що треба брати себе в руки й бути щонайперше інформаційним центром для долинян. Людей потрібно було інформувати про схеми розміщення укриттів і поведінку під час повітряної тривоги, про режим їх роботи, про комплектування «тривожної валізи», треба було надавати людям офіційну інформацію міської ради й т. ін.

До нас почали приїжджати багато внутрішньо переміщених осіб із прифронтових регіонів, які потребували нашої координаційної роботи у соціальній чи юридичній сферах та ін. І значна їх частина отримувала інформацію саме у нашій бібліотеці, адже ми стали для них, образно кажучи, ковтком свіжого повітря й оазою милосердя, своєрідним способом позбавлення від негативних емоцій від пережитого.

З людьми також працювали психологи – і з переміщених осіб, і місцеві. З нами вийшов на контакт «Карітас» УГКЦ з Івано-Франківська, працівники якого реалізовували проєкт ООН, спрямований на роботу з адаптації внутрішньо переміщених осіб, і майже всі свої заняття та майстер-класи провадили у нашій бібліотеці. Заняття проводили різні тренери, був священник з Вигоди отець Василь Паньків та інші, а координували й організовували роботу, зокрема і з розподілу гуманітарної допомоги, працівники «Карітасу». Я їм дуже вдячна за науку милосердя і за спеціальне відзначення мого внеску як керівниці бібліотеки у спільну справу.

– Я можу особисто засвідчити, що Долинська центральна публічна бібліотека працювала й далі трудиться для допомоги ЗСУ, адже не раз бачив, як ваші працівники плетуть маскувальні сітки, виготовляють «кікімори» чи набивають цигарки для наших захисників тощо.

– Ми зрозуміли, що, крім виконання основної роботи, зобов’язані також долучитися до допомоги нашим захисникам. Оскільки були якісь кошти на профспілкових рахунках, то спочатку закупили за них бронежилети, кілька тисяч гривень віддали у міськраду для придбання медикаментів. У центральній бібліотечній системі нашої територіальної громади, крім Долинської центральної бібліотеки, є ще двадцять сільських бібліотек-філій. І ми – працівники усіх цих установ – не раз переказували свої одноденні заробітки для допомоги ЗСУ. Разом з іншими наші працівники плели маскувальні сітки в одному з приміщень міста, сортували продукти та одяг тощо. Якось заступниця директорки бібліотеки із роботи з дітьми Ірина Холозінська запропонувала готувати для воїнів ЗСУ «сухі борщі». Почали роботу у приміщеннях бібліотек – вони у дитячій, а ми у центральній. Зібрали потрібне обладнання, придбали частину продуктів, а відтак оголосили про збір громаді, й люди активно відгукнулися.

Звісно, волонтерська робота, пов’язана із сушінням овочів до борщових наборів, потребує споживання багато електроенергії. Але до нас звернулися керівники одного з місцевих підприємств й запропонували сушити продукти у них. Ми так і зробили, й відтак уже тільки нарізали продукти та розфасовували у пакети. До нас активно долучилися, крім бібліотек, працівники відділу культури, художньої й музичної шкіл, музею «Бойківщина», клубні працівники сіл та міста. Виробництво було чимале – бувало, що й по дві сотні пакетів на день готували. Ми усвідомлювали, що наша праця надзвичайно потрібна: «сухі борщі» мали великий попит.

Але так склалося, що нині ми на якийсь час припинили фасування «сухих борщів» на означеному підприємстві. Колективи нашої бібліотеки, дитячої й сільських також беруть активну участь у благодійних ярмарках, які організовує відділ культури нашої територіальної громади. А за вторговані кошти закуповуємо потрібні продукти для приготування нашим воїнам «солодких перекусів». Від початку великої війни ми також набиваємо цигарки. Все купуємо за свої кошти й розфасовуємо у коробки. Робота дуже потрібна, бо цигарки миттєво розбирають.

У зборі харчових продуктів, спальників, карематів, медикаментів та іншого необхідного воїнам на фронті начиння велику роботу постійно проводить громада Гошева на чолі зі старостою Іриною Диндин. Вони дуже активні й уміють виявляти ініціативу, а пані Ірина – чудова організаторка. Часто ми зверталися по допомогу безпосередньо до долинян і люди відгукувалися. Свого часу з нами законтактувала конфедерація «Віче» – об’єднання українців у Латвії. Ними керує Богдан Тимків з Городенківщини. Вони приїжджали до нас і брали заготовки для виготовлення окопних свічок, взірці «сухих борщів» тощо, щоб налагодити їх масове виробництво. Відтак привозили з Латвії вже великі партії. Нині приганяють автомобілі, доставляють дрони.

З ними активно співпрацює наша міська рада. Члени «Віча» не раз брали участь у спільних заходах громади. Наша бібліотека започаткувала тісну співпрацю з доброчинним фондом «Характерник» із Запоріжжя, завдяки чому спільно вдалось охопити допомогою значно більшу кількість воїнів ЗСУ й забезпечити їх харчами та засобами гігієни.

Велика відповідальність у селах Долинської територіальної громади після вторгнення російських загарбників лягла на працівників бібліотек-філій. Вони долучалися і до плетіння маскувальних сіток, і до виготовлення продуктових наборів, а також брали й беруть участь у групах оповіщення від старостатів та інше, тобто були задіяні у всіх заходах для допомоги ЗСУ. Активно плетуть маскувальні сітки у бібліотечних і клубних локаціях у селі Княжолука, разом зі старостатом вони надзвичайно великий внесок роблять для допомоги ЗСУ. Як і бібліотека у селі Рахиня, а також громада Великої Тур’ї, де організовували благодійні ярмарки та коляди, виготовляли спеціальні перекуси для воїнів, утеплювачі для взуття, унікальні ватно-парафінові розпалювачі для «буржуйок» тощо.

Відділ культури також організував благодійну коляду, в якій брали участь на чолі з виконувачкою обов’язків начальниці відділу культури Іванною Мельникович та старостою села Малої Тур’ї Романом Луциком й бібліотечні працівники, й представники клубних установ міста і сіл та інші. Всі наколядовані кошти передали адресно на потреби ЗСУ. У нашій бібліотеці всі працівники долучаються до допомоги ЗСУ, але на волонтерському напрямі означу чотирьох – Надію Ровенчак, Любов Чолій, Оксану Озаришин і Марію Лученчин. Ці люди добре знають, що нашим воїнам потрібно будь-якої пори року, тож ми маємо добрі орієнтири у волонтерській праці. Та й, зрештою, чи не з кожної родини хтось воює на фронті.

– Як Ви разом з колективом бібліотечних працівників почуваєтесь у такій новій, на жаль, неочікуваній і незвичній ролі?

– Чим більше робимо, тим впевненіше почуваємося. Буває такий період, що не приїжджають волонтери. І ми – чи то з радості, чи розгубленості – вже задумуємося: а може, наша праця не потрібна воїнам. Але телефонний дзвінок від волонтерів знову повертає до реалій – наша праця потрібна, на її результати чекають на фронті. Завдяки волонтерству відчуваємо свою причетність до великої справи всього українського народу – боротьби з російськими окупантами. Головне, що ми свідомі того, куди прямує виготовлена нами волонтерська продукція, тому що маємо належний зворотний зв’язок. Знаємо поосібно, хто й до кого їде, бачимо світлини зустрічей і передачі допомоги тощо. Наші волонтери за свою працю отримали чимало заслужених подяк від різних частин ЗСУ…

Коли спілкувався з Надією Кушнірчук – скромною і не звиклою до хвалебних од жінкою, і коли в різних залах Долинської бібліотеки перекидався словами зі зрілими жінками чи ще зовсім молодими працівницями закладу, то не міг відбитися від гірких роздумів. Ці люди не виїхали за кордон, хоча могли безперешкодно стати втікачами від війни і ніхто б їм за це ніколи не смів дорікнути. Вони залишилися тут, в Україні, і роблять на своєму рівні все для нашої перемоги над лютим ворогом.

У кожного своя історія війни. Та я переконаний, що літопис війни – то не лише, хоч і насамперед, сторінки, написані діями ЗСУ, а водночас й слова про тих українців у тилу, які своєю непомітною, але нелегкою й дуже потрібною щоденною працею також наближають перемогу над російськими людиновбивцями.

Нині в усіх українців одна мета – перемога і мир, тож кожен долучається до їх наближення як може і робить що та скільки може. Я пам’ятаю, як два роки тому, першого дня повномасштабного вторгнення російських загарбників, близько п’ятої години ранку, мені військком написав у смс-повідомленні одне слово: «Почалося…». Ми зібралися у міській раді й вирішили, що в її приміщеннях буде штаб і центр волонтерської допомоги ЗСУ. Насамперед залучали допомогу від наших міст-партнерів і різних організацій, а також приходили долиняни й приносили хто що міг – гроші, харчі, одяг тощо. Адже тільки через пів року керівництво держави зрозуміло, як потрібно організовувати та провадити волонтерську допомогу. Та й органи місцевого самоврядування ніколи не працювали в такій ситуації. Викликів було дуже багато, але ми вчились їх долати.

Відрадно, що й наш керівний апарат, і всі працівники міськради, зокрема й управління культури та його структурні підрозділи – клуби, бібліотеки, музей – активно долучилися до волонтерської допомоги ЗСУ та нині й далі її належно провадять. Люди готують «сухі борщі» та інші спеціальні продуктові набори, плетуть маскувальні сітки й «кікімори» чи не в кожному сільському клубі та Долині. А міська рада допомагає тим, що компенсує витрати на електроенергію. Наприклад, тільки на покриття витрат за електроенергію під час роботи волонтерів у приміщенні міського кінотеатру міська рада вже переказала 465 тис. грн, а ще 54 тис. грн – за спожиту питну воду.

Наша бібліотека також від перших днів повномасштабного вторгнення окупантів стала справжнім центром волонтерської праці. Тут не лише готують різноманітні спеціальні продукти харчування для воїнів ЗСУ, а й разом із дітьми виготовляють листівки й малюнки для підтримки морального духу наших воїнів, провадять спеціальні заходи для внутрішньо переміщених осіб – навчають охочих української мови, знайомлять з нашими традиціями й обрядами, показують майстер-класи. Бо велика війна з російськими окупантами триває не лише на фронтах за звільнення українських окупованих міст і сіл, а й за душі людей. І в тому, що нині культурні редути у громаді надійні – велика заслуга й нашої Долинської центральної публічної бібліотеки на чолі з Надією Кушнірчук.

Іван ДИРІВ, голова Долинської міської ради територіальної громади.