Ревіталізована Лодзь: у цьому місті старі фабричні будівлі перетворили на музеї, торговельні центри, готелі і житлові квартали

Що знає українець про польське місто Лодзь? Старші можуть щось пам’ятати з підручника історії про «польський Манчестер» чи Лодзьке повстання 1905 року, а молодші, яких гірше вчать історії та географії, можуть і не здогадуватися про існування такого міста в центрі Польщі, хоч Лодзь є третім у Польщі після Варшави і Кракова за чисельністю населення. Глибоко пізнати приваби цього міста представникам українських ЗМІ допомогла Польська туристична організація в особах свого Представництва в Києві та Лодзької туристичної організації, які провели для них в Лодзі щорічний форум туристичних журналістів. На ньому вони продемонстрували унікальний досвід цього міста з ревіталізації промислової інфраструктури, або, простіше кажучи, як у Лодзі використали для громадських і бізнесових потреб численні фабричні приміщення, що залишилися від збанкрутілих у 90-х роках ХХ ст. сотень підприємств. Давнім фабричним будівлям тут подарували друге життя.

НУМЕР ДВА У СВІТІ

Ревіталізація – таке поняття нині добре відоме жителям Лодзі. За останні 10-15 років раніше депресивне місто зробило такий великий стрибок у своєму розвитку, що торік авторитетний міжнародний туристичний довідник «Lonely Planet» у своєму престижному рейтингу «Lonely Planet Best in Travel», яким визначає щороку найкращі і найбільш корисні туристичні місця у світі для відвідування за співвідношенням таких категорій, як ціна та якість туристичних послуг, у категорії міст на кожну кишеню другим найбільш рекомендованим містом у світі для відвідин у 2019 році назвав Лодзь.

НАЙДОВША В ЄВРОПІ

Українські журналісти мали змогу все це побачити на власні очі і переконатися, що в Лодзі є навіть значно більше атракцій, вартих уваги мандрівника, ніж їх побачили з «Lonely Planet». Своєю головною визначною пам'яткою лодзяни вважають центральну вулицю Пйотрковську, з якої переважно і починають знайомити зі своїм містом. Розташована на місці давнього торговельного шляху, капітально, зі смаком упорядкована, вона вважається найдовшою – 4,2 км – вулицею в Європі. Мандруючи закритою для транспорту Пйотрковською, гості міста мають змогу насолоджуватися її впорядкованістю, виглядом розкішних палаців і кам'яниць, храмами і пам'ятниками видатним полякам.

Ревіталізаційні роботи на «Монополісі»

ІСТОРИЧНІ МЕТАМОРФОЗИ

Саме на Пйотрковській екскурсійні гіди починають розповідь про походження Лодзі. Однією з найбільш правдоподібних є версія походження назви цього міста від слова «лодка». Хоч Лодзь міські права отримала ще 1423 р., вона була до 20-х років ХІХ ст. невеличким селом, жителі якого займалися переважно рільництвом. Ситуація різко змінилася 1820 р., коли Лодзь після чергового поділу Польщі опинилася під російською окупацією. Місто особливо зобов'язане чиновникові Р. Рембелінському, який відповідав за план нового міста, та економістові С. Сташицу, який 1825 р. приїхав сюди для визначення індустріяльного потенціалу Лодзі і зробив висновок, що «це місце природним чином призначене для суконних фабрик, а ще більшою мірою для лляних і бавовняних мануфактур». Так остаточно закріпилася промислова спеціалізація Лодзі.

Ще до кінця XIX ст. Лодзь, де в 1820 р. жило всього 767 людей, перетворилася на найбільший європейський центр текстильної промисловости, який називали «польським Манчестером». Темпи зростання міста були просто неймовірними: в чотири рази швидшими, ніж у Манчестері і Гамбурзі. Лодзь бурхливо переросла в мегаполіс із населенням у 300 тисяч до кінця ХІХ ст. і майже півмільйона – перед Першою світовою війною.

ВДАЛА СТРАТЕГІЯ

Коли в Лодзі змовкли дотаційні до 80-х років ХХ ст. текстильні фабрики, можна було і знести старі споруди та на їхньому місці збудувати сучасні торговельні центри й готелі. Але міські депутати прийняли рішення вважати всі промислові будівлі віком понад 50 років історичними і заборонили їх знесення. Відтворити все це в новому вигляді взялися місцеві ентузіасти. Повірити в те, що на нині фешенебельній вулиці Пйотрковській років 20 тому стояли облуплені особняки і китайські кіоски, а в купах сміття порпалися зграї голубів, тепер досить складно. Після відкриття в місті спеціальної економічної зони сюди пішли інвестиції з ЄС.

– Після підписання Польщею договору про асоціацію з ЄС в 1991 році Євросоюз дуже допоміг фінансово, але його підтримка, як відомо, йде лише тим, хто сам намагається щось змінити, – розповів директор Лодзької туристичної організації Томаш Коралевський. – Керівництво Лодзі залучило до розробки стратегії розвитку регіону громадськість, вчених, економістів, промисловців, стали думати, як залучити в місто інвесторів, і вирішили створити тут спеціальну економічну зону, звільнивши на перших порах підприємства від податків, надавши бізнесу кредити на вигідних умовах, а порожні будівлі колишніх текстильних фабрик – у недорогу оренду. Вчені розробили план розвитку міста, тісно пов'язаний зі стратегією розвитку всього регіону і держави. Велику увагу присвятили й розвиткові культури і туризму, адже Лодзь має безліч пам'яток архітектури. І незабаром на реалізацію цих ідей почали надходити кошти від ЄС.

ДРУГЕ ЖИТТЯ СТАРИХ ФАБРИК

Прикладів відродження промислових об'єктів в Лодзі є дуже багато. Скажімо, українські журналісти жили в тризірковому готелі «Тобако», який раніше був горілчаним заводом. Найбільшим ревіталізованим об’єктом у Лодзі є фабричний комплекс «Ксєнжи млин» («Ксьондзів млин»), побудований в другій пол. ХІХ ст. на місці млинарського поселення одним із найбагатших підприємців у Лодзі – німцем К. Шайблером. Цей фабричний комплекс складався не лише з його резиденції, промислових корпусів і житлових будинків для робітників, а й пожежного депо, газорозподільної станції, лікарні, парку і школи, і вважався найбільшим у місті. Головна промислова будівля має 207 м довжини і 35 м ширини. Після закриття фабрики будівлі швидко прийшли в занепад, але сьогодні в них зароджується нове життя після ретельних ремонтів. У корпусі колишнього прядильного цеху тепер розташовується житловий комунальний будинок з недорогими, але комфортабельними відповідно до умов ХХІ ст. квартирами, в палаці Шайблера – музей кінематографії, в комплексі з трьох будівель діє «Фабрика мистецтва», передана представникам т. зв. креативної промисловости. Із 59 млн злотих, призначених на ревіталізацію «Ксьондзового млина», 39 млн припадає на унійні фонди.

Ще одним відомим об’єктом є багатофункціональний торговельно-розважальний центр «Мануфактура», який постав на місці фабричної імперії єврея І. Познанського – комплекс із 13 історичних будівель і новозбудованого торговельного корпусу, який нині чи не найбільший у Центральній Європі. Його вважають і одним з найбільших і найуспішніших проєктів з ревіталізації колишніх промислових об'єктів в Європі. «Мануфактура» нині — це величезний торговельний центр із майже 300 крамниць, кінотеатри, три музеї, кав’ярні, ресторани, розкішний готель, паркінг, стіна для скелелазіння і т. ін.

Як стверджував один із польських експертів, зразково облаштований простір «Мануфактури», зосередивши в собі безліч розваг, на початках був більш привабливим місцем, аніж заклади на вулиці Пйотрковській. Але через якийсь час навантаження на «Мануфактуру» і старий центр міста вирівнялося й конфлікт інтересів згас.

Атмосфера мистецтва і науки опанувала й колишню теплову електростанцію в центрі міста. Інвестиція міста в комплекс EC1 (це його історична назва) – найстарішу польську електростанцію, побудовану в 1906 р., вважається одним з найбільших вкладень останніх років. Тепер тут створено сучасний осередок культури, мистецтва і науки під назвою «ЕС1 Лодзь – місто культури». В комплексі розташовуються молодіжний Центр науки і техніки із 3D-кінотеатром, планетарієм і Національним центром кінокультури, студіями, майстернями і лабораторіями, галереями, театром звуку і т. ін. Вартість проєкту – 75 млн євро, з яких 20 млн виділив ЄС.

Як реально здійснюють у Лодзі ревіталізацію, українським журналістам показали на об’єкті «Монополіс». У ПНР це був найсучасніший завод алкогольних напоїв, звідки походять популярні нині і в Україні «жубрівка» і «жолондкова», свою роботу він припинив ще в 2007 р. «Монополіс» також є пам’яткою промислової архітектури. Його викупив цілим комплексом приватний власник. Замість виробництва горілки тут підготовлено верхні поверхи під офіси і два з них уже навіть продано, а внизу будуть театр, виставкова зала, ресторани, каварні і т. ін. Нині на «Монополісі» працює 400 будівельників, у т. ч. з України.

На ревіталізацію старих фабричних комплексів і створення привабливої для туристів інфраструктури місто підписало майже 300 контрактів на проєкти на суму 7,5 млрд злотих, повідомляє сайт uml.lodz.pl. Майже 4 млрд цієї суми – це фінансування ЄС. Як повідомив днями офіційний сайт Лодзі uml.lodz.pl, реалізовані на цей час інвестиції в рамках ревіталізації принесуть жителям Лодзі в першій половині наступного року 355 квартир, а завдяки 30 запланованим до кінця 2020 р. інвестиціям буде підготовлено 87 приміщень для громадських функцій.

Лодзь своїм досвідом ревіталізації промислових будівель продемонструвала, як покинуті будівлі старих заводів і фабрик можна перетворити на креативні творчі майданчики, житлові квартали, готелі чи торговельні центри. В Україні промислових міст із покинутими виробничими будівлями на зразок Лодзі 90-х років є теж немало. Це дуже цікавий досвід, який українцям варто перейняти. В Івано-Франківську одним із таких прикладів є завод «Промприлад», в якому приватні інвестори створюють інноваційний центр для розвитку міста «Промприлад. Реновація». Але його масштаби не витримують ніякого порівняння із лодзькими реаліями. Зрештою, і в жодному іншому польському місті не знайдеться стільки прикладів того, як можна зберегти постіндустріальну спадщину і вдихнути в спорожнілі промислові будівлі друге життя.