Державна влада в Україні мала би скористатися пандемією COVID-19 у світі, щоб переорієнтувати українців на внутрішній туризм, аби наступними роками вони менше хотіли їхати за кордон і вивозити з країни таку потрібну валюту. Однак значних зусиль у цьому напрямі на владному Олімпі, на жаль, не помітно. Сьогодні пропонуємо рецепти цікавого і пізнавального відпочинку в Західній Україні, а також його переваги від політичного експерта Олександра Палія, якими він поділився з читачами «Галичини»:
– На мій погляд, у Західній Україні варто побувати в кожному обласному центрі. Кожен з них має свою атмосферу. І навіть у багатьох малих містечках на кілька тисяч населення є цілком явні міські ознаки – ратуша, майдан як громадський простір тощо. У решті України, на жаль, трапляються такі міста, іноді досить великі, що важко визначити, коли ти в них заїхав, а коли виїхав – через одноманітність. На першому місці серед природних красот краю – безумовно, Карпати, хоч самі гори, хоч передгір'я…
Пам'ятаю, коли вперше їхав у Карпати автобусом вночі, вікна були відкриті, і гілля ялиць «заглядало» в салон. Як на мене, переваги перед іноземним відпочинком у Карпатах – очевидні, навіть без урахування пандемії коронавірусу. Це, зокрема, цілком екзотичні краєвиди (місцями – справжній Таїланд). Скрізь є безліч добових екскурсій, чимало з яких справді варто бачити, за смішними цінами – від пари доларів. Ціни на харчування взагалі кумедні (десь удесятеро менше, ніж у закладах аналогічного рівня у Західній Європі, й удвоє-втроє дешевше, ніж у Болгарії). Усі розуміють українську. Немає (й, очевидно, вже не буде) маси російських туристів. Їхати потягом з Києва зручно (уночі на ранок) і дешево (не зрівняти з літаком). Екологія – «ульотна». Чистіше, ніж у більшості екзотичних місць. Можна побачити гриби – один на пів відра, і сніг у червні. А ще свої кошти ви вкладаєте в економіку власної країни. Гори є у п’яти із західноукраїнських областей. Я минулого разу був у Закарпатті, у передгір’ї, на кордоні з Румунією, і мені майже все сподобалося. Хоча, може, я не дуже вибагливий.
Другий за красою з природних краєвидів для мене – у долині Дністра, в так званих Подільських Товтрах. У радянські часи Дністер перегородили дамбою, але попри це долина все ще виглядає дуже мальовничою. Білі гори сходять прямо в Дністер. Є скельний монастир у Бакоті. Кажуть, там можна пірнати і гуляти по вулицях затоплених сіл. Також там поряд є найглибші в Україні печери. Я там не був, бо в печерах, як правило, моторошно. Кому подобається різкий перепад між гірськими урвищами і скелями, та ще й на тлі середньовічної фортеці – варто поїхати в Кам’янець-Подільский. Містечко невелике, компактне, але з явним урбаністичним духом: видно, що воно століттями було містом з повнотою міського життя.
Нарешті, на Західній Україні є немало великих озер. Наприклад, Шацькі озера через свою величину і багато баз відпочинку можуть бути замінником тихого морського відпочинку. Хто скаже, що нічого особливого у великих озерах з чистою водою нема, хай уявить собі, що ці озера – це все, що залишилося від велетенського післяльодовикового моря, яке десять тисяч років тому займало всю Білорусь, а згодом стекло в море долиною Дніпра.
