Рік, який минув, Україна прожила у непростій боротьбі як на полях боїв заради збереження держави й нації у великій і затяжній війні супроти російських агресорів, так і на дипломатичному фронті – щоби не втратити підтримку своїх західних партнерів. Власне, в публікації «Без особливих перемін» у «Галичині» за 28 грудня 2023-го ми перелічили орієнтовно топові події у зовнішній політиці та внутрішньому житті України. Тепер же спробуємо окреслити перелік тих імовірно ключових «оказій і колізій», які, можливо, чекають на нас упродовж 2024-го. Втім, як торік, коли саме фронт задавав вектор зовнішнім і внутрішнім віянням та тенденціям української сучасності, так і тепер їхній характер визначатиме війна, а точніше – наші успіхи чи невдачі в зоні бойових дій…

За словами співзасновника Національної платформи стійкості та згуртованості Олега Саакяна, 2024-го «підвищиться напруження всередині політикуму, бо там уже всі дійові особи одне одному дещо надокучили». Подібно розмірковує і політолог Володимир Фесенко. На його погляд, та напруга зростатиме і стане справжньою дилемою на внутрішньому фронті України. Вона однозначно послабить позиції Києва в протистоянні з російським ворогом у геополітичному контексті. «А за певних обставин навіть може створити ризик нашої поразки у війні», – підкреслив він.

Якщо продовжаться нинішні внутрішньополітичні й зовнішньополітичні тенденції, тоді, як каже Фесенко, значно зросте вірогідність вимушеного миру, появи якихось домовленостей про припинення військових дій, а фактично – про замороження війни. «Наступного року це, найімовірніше, не відбудеться, але загострення внутрішньополітичних конфліктів може привести нас саме на цей шлях», – пояснює політолог. Якщо в суспільстві не переважить здоровий глузд.

Та все ж чесні вибори в Україні наразі неможливі

Президентських перегонів, які мали б відбутися навесні 2024-го, очевидно, не слід чекати. Принаймні питання, «бути чи не бути» цим виборам, так до кінця грудня й не вирішили, чого деякі експерти з нетерпінням чекали. Та все ж політолог Ігор Рейтерович стверджує, що така вірогідність ще зберігається.

«Це нині Президент каже, що виборів не буде, – припускає аналітик. – Але вже незабаром ситуація може змінитися. І знову можуть витягнути цю тезу, яка, звісно, неправильна, однак її можуть експлуатувати, наголошуючи на умовній легітимності глави держави, необхідності її нового підтвердження тощо».

З другого боку, якщо в суспільстві дійде до «оновлення» легітимності чинного гаранта, то, мабуть, вирішать «перезапустити» і парламент, який де-юре вже перебуває в зоні сумнівної чинності. Однак мало хто знає, що перед тим, як оголосити ті чи інші перегони, треба ухвалити низку непростих законодавчих рішень: оновити закон про воєнний стан, щоб він не забороняв проведення кампанії; знайти гроші на проведення процесу й ухвалити відповідні зміни до Держбюджету на 2024-й; оновити Виборчий кодекс, Реєстр виборців, пристосувати процедури до умов війни та масової закордонної еміграції.

З огляду ж на те, що в державі навіть натяку немає на такі дії, можемо бути певні: жодних виборів цього року не буде. Інакше, кажучи словами В. Фесенка, мають бути вагомі й зрозумілі суспільству приводи, або потужні форсмажорні обставини, щоб змінити цю позицію. «Якби Київ зважився на вибори-2024, то були б усі підстави для тривоги за демократичне майбутнє України, – пише старший науковий співробітник авторитетного американського аналітичного центру Atlantic Council з Вашингтона Мелінда Гарінг. – Коли спілкуюся з технічними експертами з питань виборів, то вони кажуть, що неможливо провести вільні й чесні вибори в Україні тепер, коли стільки біженців покинули її територію, коли в її західних регіонах осіло стільки і внутрішньо переміщених осіб з її сходу та півдня. Де ті люди голосуватимуть? Як ви збираєтеся запобігти тому, щоб росіяни не зламали вашу виборчу систему?».

Втім, якщо й надалі «Слуга народу» матиме таку саму одноосібну владу в Україні, яку має нині, то підстав хвилюватися за демократичні перспективи нашої держави буде не менше.

Заміну рекордсменові Д. Шмигалю навряд чи знайдуть

У разі посилення політичної та соціальної напруги й економічних проблем Банкова може вирішити оновити Кабмін. Зрештою, на це доволі прозоро натякнув Президент Володимир Зеленський під час своєї недавньої пресової конференції. Питання лише в тому, як уже дискутують фахівці, чи втримається на владному Олімпі сам прем’єр Денис Шмигаль, який, до речі, порівняно з низкою попередніх керівників уряду вже перебуває у статусі довгожителя на посту глави Кабміну. А наприкінці січня 2024-го він поб’є рекорд України за терміном обіймання посади прем’єра. І якщо й надалі керуватиме КМУ, в чому переконаний, скажімо, той самий В. Фесенко, то 4 березня зможе відзначити й чотирирічний «ювілей» свого урядового кабінету.

Власне, інтрига з перезавантаженням Кабміну може виникнути в нашому суспільстві вже незабаром. Надто ж якщо кризові явища в різних сферах життя держави зростатимуть. Адже тоді через відставку нинішнього складу Кабміну Банкова зможе трохи «випустити пару» народного невдоволення. І хоча, скажімо, І. Рейтерович очікує, що уряд перезавантажать разом з його керівником, усе ж, наприклад, О. Саакян відкидає ймовірність того, що Шмигаля звільнять. Адже новим прем’єром може стати тільки хтось на кшталт чинного, вважає він. «А другого такого управлінця, який не має політичних амбіцій, в оточенні влади немає», – додає експерт і прогнозує, що змінять лише окремих міністрів.

«Напруга» між Залужним і Зеленським спаде, якщо…

У коментарях до цієї ситуації думки політологів розходяться у діаметрально протилежних напрямах. Нагадаємо, що восени нинішнього року світові й українські медіа активно обговорювали зростання напруження між політичним та військовим керівництвом України. Однією з причин називали брак належних результатів українського контрнаступу та проникнення політичних тенденцій у справи військових. Йшлося навіть про наміри на владному Олімпі відправити В. Залужного у відставку.

Як видається, таке «роздратування» існуватиме, доки триватиме війна, або ж доки залишатимуться на своїх постах В. Зеленський і В. Залужний. Однак у стадію конфлікту воно навряд чи перейде. Адже взаємодія між «гілками» влади наразі є доволі конструктивною. А від Головнокомандувача ЗСУ, як наголосив Президент на своїй уже згаданій вище грудневій пресконференції, просто чекають потрібних успіхів на фронті.

З другого боку, як переконаний В. Фесенко, симпатикам Зеленського й Залужного просто треба заспокоїтися. Бо, за його словами, «чим більше ми будемо розкручувати цю проблему, тим дужче розколюватимемо суспільство і робитимемо величезний подарунок ворогові».

Зближення з Євросоюзом перейде в «дорослу» стадію

14 грудня 2023-го Україні вдалося отримати від ЄС згоду на початок переговорів про вступ до блоку. Отже, цього року слід очікувати не так політичних заяв, як виконання Києвом та Брюсселем усіх завдань, потрібних для ефективних переговорів. «Сподіваюся, що з нашого боку це буде все-таки щоденна робота, а не ейфорія», – так думає директорка програми безпекових студій Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ганна Шелест.

Нагадаємо, що до 24 березня 2024-го Україна за рекомендаціями Єврокомісії має допрацювати чотири реформи, пов’язані з боротьбою з корупцією, обмеженням впливу олігархів на законодавчі інституції та захистом нацменшин. І лише після цього буде схвалено «рамки переговорів» – документ, в межах якого вестимуть основні перемовини щодо вступу до ЄС.

На погляд Саакяна, наступний рік стане для України на шляху до членства в ЄС моментом переходу «з середньої школи в старшу». «Це початок довгої й серйозної роботи над собою і для Євросоюзу – щодо здатності прийняти Україну, і для Києва – щодо спроможності врешті вступити до європейської спільноти, – вважає експерт. – 2024-й буде роком дорослих розмов, де стане значно менше емоцій, ніж 2023-го, але ряснітиме вдосталь жорсткої конкретики, яка, звісно, не завше йтиме на користь нашої держави».

Ювілейний саміт НАТО не стане «важливим кроком» для нас

2024-го у США відбудеться ювілейний саміт НАТО на відзначення 75-річчя заснування Альянсу. Після торішнього Вільнюського форуму блоку В. Зеленський усупереч заявам керівництва Альянсу, що війна – не час для приєднання України до військового блоку, висловив сподівання, що саміт НАТО у Вашингтоні стане для України наступним «важливим кроком».

Однак чи не всі з відомих експертів, хто вже висловився на цю тему, схиляються до думки, що навряд чи й тоді Україна почує якісь позитивні сигнали від Альянсу. Скажімо, вже знайома нам М. Гарінг переконана, що в США поки що немає бажання змінити статус України щодо НАТО. Ось її доволі відверті слова з цього приводу: «Це рішення наразі цілковито залежить від президента Джо Байдена. Що зробить він, так учинить і канцлер Німеччини Олаф Шольц. І я не бачу способу змінити думку Байдена щодо НАТО й України. Ми дуже глибоко про це думали: хто на нього впливає, до яких аргументів він дослухається. Та наразі наше пояснення одне: лідер США все ще побоюється перетнути «червоні лінії», щоб не спровокувати посилення ескалації у відносинах з рф».

Президентські вибори в США: вплив на Україну – безпосередній

2024-й стане рекордним за кількістю виборів у світі. Тому він стане роком «турбулентності й невизначеності», впевнені політологи. Однак найбільш значущими й відчутними для України будуть президентські перегони у США як найбільшому іноземному донорі країни. Наближення цієї події Київ уже відчув, адже через суперечки у Конгресі між демократами та республіканцями «зависло» питання виділення Україні пакету допомоги на $61 млрд. Тобто це вже можна вважати елементом виборчих дебатів.

Немає сумніву, що й надалі у передвиборчій кампанії США супротивні політичні сили однаково використовуватимуть українську тематику як пропаганду й розповсюджуватимуть дуже багато неправдивої інформації. До того ж американці сконцентруються на внутрішній політиці і не приділятимуть достатньої уваги Україні. Тобто Київ має час лише до травня для просування у сфері американської геополітики власних інтересів – поки партії республіканців і демократів офіційно не оголосять своїх кандидатів на вибори. А нове вікно можливостей для нас відкриється вже після листопада, коли знатимемо, хто наступний президент США.

А на сьогодні однакові шанси на переобрання мають і нинішній очільник держави Дж. Байден, і його попередник Д. Трамп. Останній, як відомо, вже зарекомендував себе таким, що недолюблює Україну. На думку М. Гарінг, він може укласти «якусь жахливу угоду, навіть якщо українці її не хотітимуть. Імовірно, що він обнулить нашу допомогу Києву, тож Україні буде дуже важко боротися проти московії».

Чи маса євроскептиків переважить число притомних єврокомісарів?

Правда, за кілька місяців до американських перегонів відбудуться вибори до Європарламенту (6?9 червня 2024 р.). Голосування у 27 державах ? членах ЄС, у яких братимуть участь понад 400 млн європейських виборців, визначать на наступні п’ять років склад його асамблеї, що налічує близько 700 місць.

Ці вибори також важливі для України. Адже в рамках ЄС саме Європарламент ставав каталізатором і локомотивом дуже багатьох рішень, які потім на національному рівні ухвалювали держави ? члени блоку. Однак торік в окремих країнах прийшли до влади євроскептики, які завжди ставали на заваді українській інтеграції та єдності Європи під час розгляду певних рішень щодо підтримки України. А 2024-го їх може побільшати. Тож питання у тому, скільки буде скептиків і скільки серед нових єврокомісарів, від яких багато залежить у справі надання Україні допомоги, буде осіб, прихильних до Києва.

Відносини з Польщею нормалізуються. За умови, що…

2024-го час очікувати поліпшення взаємин між Києвом та Варшавою, що загострилися, нагадаємо, на тлі польських парламентських виборів та вилились у блокаду українських зерна та фур. Адже на початку грудня новим польським прем’єром став Дональд Туск, котрий уже розкритикував своїх попередників за погіршення ставлення до України. Він зацікавлений у гарних взаєминах Польщі з Україною, бо зможе використати український чинник для нормалізації відносин між Варшавою і Брюсселем, що останніми роками істотно похитнулися.

Зрештою, оскільки, приміром, на аграрному, транспортному й деяких інших європейських ринках українці й надалі конкуруватимуть із поляками, причому жорстко витіснятимуть їх із певних сфер (так само як, до речі, свого часу вони самі витісняли скрізь німців та інших західних європейців), Києву варто вже напрацьовувати механізми, які зменшуватимуть ті суто бізнесові суперечності, щоб гарантувати хоча б відносне узгодження конкурентних інтересів. Заради європейської інтеграції України.