125 років сповнилося від дня народження Степана-Юрія МАСЛЯКА, неперевершеного перекладача безсмертного твору Я. Гашека.

У вересневому числі журналу «Пороги» прочитав допис ексфранківця Юрія Винничука про краянина зі Станіслава С.-Ю. Масляка – «Українські пригоди бравого вояка Швейка». Ю. Винничук критикує С. Масляка (який покоїться на Личаківському цвинтарі у Львові й не може відповісти) за «неякісний» переклад Я. Гашека і прогнозує власний майбутній переклад відомого твору. Мушу відповісти. Тим паче, недавно сповнилося 125 років від дня народження С.-Ю. Масляка, не помічене його земляками в Івано-Франківську.

У кожного з нас є улюблені книжки. Під словом «нас» розумію ту меншість співгромадян, котра ще читає. Не звертаючи уваги на соціальні мережі, телебачення та кінотеатри.

Як з’являється такий феномен, як «перша книжка мого життя»? Коли ми починаємо розуміти, що уміння читати є даром Божим як одне з чудес світу?

Дитина, що вирушає до школи – першої жорстокої зустрічі з агресивним соціумом, вже знає, що таке «добре» і чим воно різниться від «зле». Система моральних координат маленької людини вже сформована у вигляді інформаційної хвилі, що випромінює серце (наша підсвідомість). Коли ця хвиля зустрічає подібність, ми впізнаємо друзів. Дорослі кажуть: «Ця людина – на моїй хвилі». Саме так кваліфікуємо й улюблені літературні твори, створені людьми на нашій хвилі.

На потрібну саме нам книжку ми натрапляємо в потрібний час та в потрібному місці. Єдине, чого ніколи не трапляється в повсякденні, – випадкового збігу обставин. Ця аксіома відома не лише криміналістам. Книжка, яка до кінця змінить ваше життя, може причаїтись на запиленій поличці шкільної бібліотеки. А ще вона може «усміхатись» вам у руках мами в день вашого народження. Іноді хтось «випадково» забуває найпотрібнішу для вас книжку в аеропорту чи готелі, і вона притягує ваш погляд. І захоплює назавжди.

У мене перше побачення з «моєю книгою» трапилось у горішній кімнаті «четвертого поверху» бібліотеки триповерхової Калуської СШ №2, в історичній будівлі найстарішої місцевої школи з червоної австрійської цегли. Трьома найбільшими мегаемоціями, котрі я пережив у Калуші та які сформували мій світогляд, були виграш львівськими «Карпатами» Кубка СРСР з футболу в Москві 1969 р., перегляд фільму «Білий птах з чорною ознакою» в 1971-му та прочитання 1972 року книжки Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» в геніальному перекладі Степана-Юрія Масляка. Все це вияви боротьби за незалежність України. Легальної боротьби, за часів радянсько-російської окупації, у трьох людських вимірах: спорт, кіно, література. В основі цих трьох форм життєдіяльності лежить мова. Власне, керуючись простою, але універсальною формулою, за власну незалежну державу беззбройно воює будь-яка нація або етнічна група, котра намагається зрости до рівня нації.

С.-Ю. Масляк народився 19 листопада 1895 р. у Станиславові, помер 1960-го у Львові. Його переклад Швейка з’явився в 1958 році. С. Масляк прожив цікаве життя, володів десятьма мовами, писав власні твори шістьма, переклав українською 17 (!) лібрето найвідоміших італійських, німецьких, французьких, іспанських опер. Але, як зазвичай трапляється в творчості письменників, по-справжньому «вистрелив» той його твір, від котрого він найменше очікував світового визнання.

Я не помилився, Степан-Юрій Масляк є не лише перекладачем, а співавтором українського варіанта «Швейка». Навіть Винничук, якому більше до вподоби російський варіант, визнає, що подекуди Масляк додав власні уривки тексту, котрих нема в оригіналі. «Пригоди бравого солдата…» перекладено на 65 мов. Нині будь-який українець може вільно прочитати текст цього твору російською, болгарською, польською, словенською, словацькою мовами та й оригінал – чеською. І всі вони, включно з текстом самого Я. Гашека, як на мене, програють варіантові С. Масляка. Я переглянув фільми за книжкою Гашека чеською, польською мовами, відвідав місцини в Празі та Катовіце, де їх творили. Але… Абсолютно всі спроби прочитати і написати про Йозефа Швейка та його оточення краще за Степана Масляка є приреченими на забуття. Погортайте книжку ще раз, вона – про українське сьогодення. А хто ще не читав – я вам уже заздрю. Відкрийте для себе Галичину як невід’ємну частину Європи. Австро-угорської.  Де можна у Відні слухати оперу, а в Братиславі пити смачну каву. Після прочитання шедевра Масляка ви не лише закохаєтесь в українську мову, а й отримаєте набір довершених висновків для будь-яких життєвих ситуацій.

Ми з братом Ігорем навіть не помічаємо, коли говоримо мовою героїв Я. Гашека, а насправді – мовою С. Масляка.

Слухаючи чергові виступи поводирів України, відсилаєш їх до пана Палівця: «Та справа гіwна варта».

Про сучасну політичну еліту (самоназва хабарників та ошустів) із Печерських пагорбів Швейк сказав ще століття тому: «Ці великі пани здебільшого є пеdераstами».

Коли випускник вінницької вечірньої школи та криворізький бакалавр казали, що усім покажуть, як треба керувати Україною, читачі згадували поручника Дуба: «Я вам кажу, що ви мене не знаєте... Але постривайте, ви ще мене пізнаєте». Поручник «не вміє креслити і розуміється на геометрії, як вовк на зорях». Впізнаєте членів кабміну «нових облич»?

Хвойди пані Моуркова та пані Шоускова – це типажі окремих депутаток та чиновниць!

Генерали та полковники австро-угорської армії ніби списані з наших київських штабістів.

А генеральні прокурори, міністри МВС та їхні заступниці без юридичної освіти й бодай мінімального досвіду спілкування з правоохоронцями – навіть Я. Гашек та С. Масляк до швейкіади такого рівня не дотягнули!

Теперішні державні інституції України формуються за лекалами з книжки «Пригоди бравого вояка Швейка».

Уклінно дякуємо Вам, пане Степане-Юрію, вітаємо з ювілеєм! Сміємося разом з Вами. Навіть тоді, коли воліється плакати.