Чорним лісом називають угіддя не лише на Прикарпатті, а й в інших регіонах України. І у кожного з них – своя історія. Тож воістину Чорний ліс в нашій області ще й досі оповитий численними легендами і таємницями, проте час від часу привідкриває свої сховки й оповідає унікальні історії.
У публікації «В нетрях Чорного лісу. 40 років тому громада Старого Лисця не дозволила будувати полігон ядерних відходів» у «Галичині» за 18 квітня (матеріал "40 років тому...") ми устами колишнього сільського педагога, живого свідка й учасника подій Василя Гуменяка розповіли читачам про одну з яскравих сторінок в історії громади села Старий Лисець – спротив людей планам компартійного керівництва збудувати полігон невідомого призначення (дехто й досі переконаний, що для ядерних відходів) у Чорному лісі. Своєю небайдужістю громада перекреслила перспективу рукотворної екологічної біди у регіоні.
Порушеною темою «Галичина» запросила тих, хто володіє інформацією про означені події, зголоситися, щоб дописати несказане чи призабуте про ті роки та згадати учасників гідного громадського чину. Тож розмова з колишнім інженером-будівельником, головою екологічної групи культурно-наукового товариства «РУХ» та ініціативної групи зі створення обласної асоціації «Зелений світ» Романом Степаняком – добра нагода уточнити інформацію про громадський вияв жителів Старого Лисця кінця 80-х років минулого століття.
У зверненні до народного депутата СРСР, голови асоціації «Зелений світ» Ю. М. Щербака, керівництва Верховної Ради УРСР, Центрального Комітету Компартії України та Ради Міністрів УРСР йдеться: «Рішенням сходу с. Старий Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області від 4 липня 1989 року було дано запит першому секретареві обкому КПУ, народному депутату СРСР т. Посторонку І. Г. та голові облвиконкому т. Бойчуку В. О. з проханням у місячний термін дати роз’яснення стосовно будівництва могильника для особливо токсичних відходів в старолисецькому лісі. Відповіді немає! Громадськість міста Івано-Франківська і навколишніх сіл стурбована повною відсутністю гласності в здійсненні такої відповідальної справи і протестує проти подібних келійно прийнятих рішень…».
У документі також наголошувалося на поширенні чуток зі створення могильника для радіоактивних відходів, які нібито звозитимуть з інших країн, у селах Рахині Долинського та Грабівці Калуського районів, на стривоженості людей через збільшення фактів облисіння дітей у містах Долині, Івано-Франківську, Тисмениці, селах Старому Лисці, Чукалівці та ін. Громадськість вимагала повної та об’єктивної інформації щодо згаданих об’єктів та невідкладного припинення будь-яких робіт.
Перший примірник звернення з підписами 4108 осіб передали Ю. Щербаку, в Президію Верховної Ради України, у відділи екології ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР, а зробив це наш співрозмовник – Роман СТЕПАНЯК. І реагування не забарилося.
У жовтні 1989 року Роман Степаняк на домашню адресу в Івано-Франківську одержав офіційну відповідь з Міністерства охорони здоров’я УРСР, в якій заступник начальника головного санепідемуправління інформував про те, що ще 1988 року санепідемслужба Івано-Франківської області (!) «видала позитивні висновки для відводу земельної ділянки для будівництва полігона по захороненню промислових токсичних відходів», але «через чисельні заяви жителів села Старий Лисець виконавчий комітет Івано-Франківської обласної ради народних депутатів прийняв рішення не будувати полігон на цьому майданчику». Навіть попри те, що для будівництва згаданого об’єкта вже було виділено до 45 млн. крб. і визначено генерального замовника – об’єднання «Промприлад».
Саме 1989 року інженер-технолог Ярослав Білогубка, інженер-будівельник Роман Степаняк і вчитель Василь Гуменяк у своєму реагуванні на агітаційну статтю у «Прикарпатській правді» пропонували частину коштів, призначених для будівництва полігона, «виділити на розробку нових технологій переробки відходів», а позицію облвиконкому і часопису назвали «благословенням на бездіяльність».
– Романе Володимировичу, як Ви довідалися про наміри компартійного керівництва будувати полігон невідомого призначення у Чорному лісі неподалік Старого Лисця та інших сіл?
– Тоді я жив в Івано-Франківську, працював інженером-будівельником на ДБК. А у Старому Лисці у мене є родичі, та й дружина моя звідтіля. Я у селі часто бував, а за мою активну громадянську позицію громада свого часу навіть обрала мене депутатом обласної ради. Багато мені розповіла Марія Мельник, яка працювала в селі вчителем. Тож я тією справою активно перейнявся. Йшлося про наміри збудувати могильник для особливо токсичних відходів у Чорному лісі неподалік Старого Лисця – ближче до села Майдана Тисменицького району. Моя дружина Любомира Стельмах взялася збирати підписи людей у селі, а я сидів на теперішньому Вічевому майдані.
Загалом понад 7 тис. небайдужих людей підписалися під зверненням проти будівництва полігона. Страх вселявся в людей на тлі того, що лисіли діти у Чернівцях, а у Чорному лісі зустрічали кабанів без шерсті. За рішенням сходу села Старого Лисця люди довірили мені з’їздити до Києва і вручити звернення відповідним чиновникам. Я так і зробив, побувавши на прийомі у дуже високих екологічних посадовців за сприяння тодішнього головного компартійного ідеолога Леоніда Кравчука. Особливо активно долучилися до відстоювання інтересів людей і нині покійні Ярослав Білогубка, який працював інженером на приладобудівному заводі, а також брати Василики – Петро й Іван та ін.
– Які були наслідки Вашої поїздки до Києва?
– Усі плани скасували і відмовилися від намірів будувати полігон. Звісно, люди не все знали, тож через страх блукали чутки і дехто навіть говорив про могильник для радіоактивних відходів. Мені вже незабаром сповниться 76 років, а багато свідків тих подій вже відійшли за межу, то було б добре такі факти з життя старолисецької громади не оминати увагою. Поки ще є живі свідки. Інколи мене дивує така байдужість сучасників.
