Про реформування податкової системи говорять давно. Чимало обіцянок із цього приводу містилося в коаліційній угоді, укладеній ще 2014 року під час формування більшості у Верховній Раді. Щоправда, згодом коаліція розпалась, а про виконання положень угоди ніхто й не згадував. Під час передвиборчої президентської кампанії 2019 року, і навіть трохи раніше, багато було розмов про заміну податку на прибуток податком на виведений капітал. Попри те, що, підписуючи меморандум з МВФ, українська влада брала на себе зобов’язання уникати різких змін у податковій системі. А така заміна, за оцінками економістів, гарантувала «бюджетну діру» розміром від 20 до 60 мільярдів гривень.

Ідея проведення податкової реформи актуальна й нині. Тим більше, що минулий рік зі значним невиконанням плану з доходів держскарбниці був своєрідним сигналом: потрібно терміново вживати якихось заходів. Особливо коли уряд розраховує на ділі, а не на словах домогтися зростання економіки країни на 40 відсотків протягом наступних п’яти років. Відомо ж, для досягнення чогось нового потрібні нові кроки. Тим більше, що в Давосі глава уряду Олексій Гончарук пообіцяв потенційним інвесторам не лише «інвестиційну няню», а й зміну податкової системи, її спрощення. Своєю чергою, міністр фінансів Оксана Маркарова заявляла, що наприкінці січня мала би зібратися робоча група щодо напрацювання податкової реформи. Розпочати роботу над реформою в уряді планують з проведення аудиту податкової системи України. За його підсумками аналізуватимуть місце України в світі за обсягами інвестицій, за робочою силою.

Про які ж зміни, які, безсумнівно, торкнуться всіх українців, наразі йде мова?

За своєю суттю це податок на споживання, бо до ціни товару, котрий ми купуємо, майже завжди додають 20 відсотків ПДВ. Цей же податок є чи не найголовнішим у наповненні державної скарбниці. Втім, у світі існує альтернатива йому – податок з продажу. Між іншим, його використовують у двох потужних світових економіках – у США та Японії. Ось, наприклад, що запропонував у своєму блозі співвласник ІТ-холдингу Сергій Башлаков: «Можна знижувати ставку ПДВ, але це не вирішить проблем. Принциповим рішенням може бути заміна ПДВ на податок з продажу.

Він ефективно працює в найбільш розвиненій економіці світу, в США, і його стягують при продажу товару кінцевому споживачеві.

Така заміна вивільнить мільярди гривень обігових коштів бізнесу для інвестування. Скоротяться потреби в ресурсах, необхідних для адміністрування ПДВ, зникнуть корупційні схеми, побудовані довкола генерації та відшкодування.

Ще одним бонусом для української економіки стане ліквідація тіньового імпорту. Його часто називають контрабандою, але це дещо різні поняття.

Оскільки «імпортний» ПДВ для більшості товарів є основним платежем, то всі схеми ухилення від сплати митних зборів побудовано на мінімізації сплати ПДВ.

Заміна ПДВ на податок з продажу дасть можливість митникам зосередити зусилля на контролі над переміщенням заборонених товарів і товарних груп з особливим оподаткуванням.

Нині багато зусиль спрямовано на децентралізацію країни. ПДВ власне є централізованим податком, а податок з продажу легко прив’язувати до конкретного місця продажу».

Утім, на наш погляд, така зміна в податковій системі занадто радикальна, і, враховуючи внесок ПДВ до бюджету країни, на це навряд чи зважиться чинна влада. Хоча в такій пропозиції є певне раціональне зерно. Адже знизили у нас ПДВ для ліків і лікарських засобів, та чи платимо ми менше? Скоріше навпаки, це дало можливість аптекам встановлювати більшу торговельну націнку. І сьогодні ціна одних і тих же препаратів в аптеках на сусідніх вулицях міста може різнитися навіть на сотні гривень.

Про цей податок також сперечаються вже давно. І начебто чинна влада, судячи з численних інтерв’ю в пресі, має намір змінити єдину нинішню ставку податку у 18 відсотків на диверсифіковану. До Верховної Ради навіть подано законопроєкт із пропозицією ввести прогресивну шкалу цього податку, щоб ті, хто більше заробляє, більше і платили.

Із того, про що нині дискутують політики, можна зрозуміти, що є намір знизити мінімальну ставку до 15 відсотків і запровадити підвищену ставку податку. Втім, тут також потрібно бути обережним. Бо кожен відсоток зниження ПДФО – це десятки мільярдів недоотриманих доходів бюджету. Хоча, з другого боку, запровадження вищої ставки для надвисоких зарплат тих самих чиновників, про які недавно «гуділи» чи не всі телеканали та газети, безумовно, сприйняли би в суспільстві позитивно, як певне відновлення соціальної справедливості.

До речі, у зв’язку з ПДФО згадують і про забутий давно неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Такий реально існував до певного часу. Він залишається у законодавчому полі, але використовують його лише для визначення розмірів штрафів та інших платежів. Погодьтеся, нині 17 гривень неоподатковуваного мінімуму виглядають смішно. Тому й говорять окремі економісти, що цю норму потрібно наповнити реальним змістом. Що дасть змогу більше грошей залишати в руках працівників із невисокими заробітками. Втім, це також означатиме десятки мільярдів недобору в Держбюджеті, які потрібно буде якось компенсувати. Можливо, таким компенсатором стане вища ставка ПДФО для високих зарплат.

Зауважимо, що перехід до податку на виведений капітал від податку на прибуток був однією з обіцянок В. Зеленського як кандидата у президенти. Яка відмінність між ними? Податком на прибуток обкладають валовий прибуток підприємства. Натомість податок на виведений капітал (ПнВК) дає можливість зменшити фіскальне навантаження на суму коштів, вкладених у розвиток виробництва. Наразі експерти не сумніваються, що така заміна могла б стимулювати виробництво, його розширення та оновлення. Також це звело би до мінімуму потребу підприємців шукати шляхи податкової оптимізації (так наразі називають способи ухилення від оподаткування та мінімізації податків). Однак проблемою залишається те, що протягом принаймні кількох років заміна одного податку на інший означатиме значний недобір коштів до державної скарбниці, про що ми вже згадували. Й економісти можуть багато розповідати про майбутні позитивні ефекти від такої зміни у фіскальній політиці, однак швидкий негативний ефект і потреба залатати «бюджетну діру», як видається, стримуватимуть сміливість реформаторів.

Наразі кажуть про можливе запровадження ПнВК для певного сегменту компаній, залежно від обсягів їхнього грошового обігу. А вже за результатами цього експерименту, в разі його успішності, цей досвід можуть поширити й на інших.

Доводилось читати і про наміри нової влади владнати ситуацію з різними ставками податків для так званих пасивних доходів. Адже нині, приміром, дохід за банківськими депозитами обкладають прибутковим податком у розмірі 18 відсотків та військовим збором – 1,5 відсотка. Разом з тим дохід від дивідендів оподатковується за ставкою лише 5 відсотків плюс військовий збір. Чим керувалися (крім власної вигоди, звичайно) законодавці, встановлюючи такі різні ставки для різних видів пасивного доходу – загадка. Однак, як можна зрозуміти з нинішніх коментарів чиновників та нардепів, причетних до владної коаліції, цю ситуацію мають намір виправити. Хоча в який бік – чи зменшення податків для депозитів (такі пропозиції є), чи введення більшої ставки для дивідендів – наразі однозначно зрозуміти важко.

Ну й нарешті ситуація із оподаткуванням фізичних осіб–підприємців (ФОП). Вони вже й так відчули на собі чимало новацій, але, як видається, цим справу не вичерпано. Чинна влада запевняє, що продовжуватиме боротьбу із використанням спрощенців у схемах мінімізації податкового навантаження для великого бізнесу.

Нині, наприклад, пропонують податкові новації для ФОП в ІТ-сфері у вигляді спеціальної групи для них. Такі підприємці мали би сплачувати до бюджету 5% єдиного податку, 1,5% військового збору, єдиний соцвнесок (з двох мінімальних зарплат), а також додатковий збір на розвиток людського капіталу. Ставка останнього – диференційована: з 2020 року – 1%, з 2021-го – 2%, з 2022-го – 3%, з 2023-го – 4%, у 2024–2029 роках – 5%.

Щоправда, експерти налаштовані доволі критично щодо цієї пропозиції. Чи захочуть підприємці добровільно брати на себе додаткове фіскальне навантаження?

Звісно, це далеко не всі можливі новації в податковому законодавстві, про які нині точаться дискусії в експертному середовищі. Бо йдеться і про зміни в оподаткуванні нерухомості (не від метражу, а від реальної вартості), і про так звану «нульову декларацію», коли зароблені колись не зовсім законним шляхом статки можна буде легалізувати, сплативши певний відсоток податку, і про загальне декларування доходів громадянами.

Наприклад, уже зареєстровано в парламенті законопроєкт про ПДВ на електронні послуги, що їх надають фізичним особам компанії-нерезиденти України. Зокрема такі як Google, Facebook чи Youtube та інші. Такими послугами пропонують вважати постачання зображень та текстів, фотографій, електронних книг та журналів; надання доступу до інформаційних, комерційних, освітніх чи розважальних ресурсів; доступ до «хмарних» технологій; постачання програмного забезпечення чи надання рекламних послуг в інтернеті, мобільних додатках і т. ін. Передбачається, що коли міжнародна компанія не зареєструється платником ПДВ на території України, вона має сплатити штраф у 8,5 тисячі гривень.

Підсумовуючи викладене, хочеться нагадати законодавцям, щоб за всіма цими новаціями не забували важливе: податкова система добре працює тоді, коли самі платники вважають її справедливою. А ще – коли є контроль за тим, аби податки платили всі. Лише тоді вона може стати стимулом для розвитку економіки, зростання інвестицій, збільшення кількості робочих місць. Тобто того, що наразі конче потрібно Україні.