Якщо, наприклад, ще від часів Київської Русі квітникарством як улюбленим заняттям могли захоплюватися тільки заможні люди, то нині важко здивувати будь-кого на Прикарпатті та й в Україні гарними й розкішними клумбами й оранжереями на сільських, а то й міських обійстях. Що не оселя – то обов’язково дивовижа, квітниковий рай – очей не відвести. Не задрипаний кацапський «русскій мір» – царство бур’янів, запустіння та безладу, а причепурені й доглянуті двори: саме такий стандарт традиційно культивували українці у своєму середовищі проживання.

Отож показово, що жителька Брошнева-Осади й колишня вчителька Надія Мандзій (Солодка) своєю залюбленістю у світ квітів зуміла здивувати не лише втікачів від війни зі східних областей, які осіли в селищі, а й односельчанок. І так яскраво їх вразила, що мені зателефонувала її знайома Надія Пелюшенко (Іваник) й захоплено розповіла про той рукотворний квітниковий рай, який жінка створила на своєму обійсті. А також про давні родинні квітникарські традиції, що їх упродовж багатьох років і далі плекає Н. Мандзій, пестуючи неповторне, розмаїте, хоч і сезонне, зокрема царство півоній.

Працюючи над цим матеріалом, принагідно довідався, що цього року експерти відомого видання «Gardening Know How» надали півонії титул «Квітка року». Не секрет, що півонії оповиті мереживом легенд, оспівані у піснях й увічнені в образотворчому мистецтві. Ба навіть у назві цих красунь, на мою думку, вчувається щось співоче й мелодійне, а у вигляді – загадкове, таємниче й містичне.

Одна з численних європейських легенд, наприклад, розповідає, що півонія – це Афродита, богиня краси та кохання, створена зі сльози її сина Ероса. А назва квітки означає «цілюща», «лікувальна». А ще їх називають «королевами садів», «панськими квітами», «паніями півоніями», «трояндами без шипів», «квітковими феями», «ліками з Китаю», «священними квітами», «імператорськими квітами»...

У європейській культурі півонії символізують жіночість, ніжність і материнство, добрі надії і радісні сподівання тощо. У світі культивують тисячі сортів цих квітів якнайширшої палітри кольорів. До речі, аж до початку XIX століття ці квіти передовсім вирощували як лікувальний засіб у народній медицині, зокрема і для приготування наркотичних препаратів, і тільки згодом – для прикрашання осель та обійсть.

На мій погляд, у наш час уже десятирічної війни в Україні відбувається ніби друге народження квіткової терапії. Нині вже використовують енергію квітів, зокрема й півоній, через їх споглядання й милування ними, дотик до пелюсток, вдихання їхнього аромату, догляд за ними, споживання продуктів травництва, виготовлених із використанням різних квіткових компонентів, для ефективної самореабілітації чи відновлення таврованих війною людей, зокрема для позбавлення їх від негативних емоцій та психологічного й психічного оздоровлення хворих – як цивільних, так і військових... Але, як на мене, широкий загал українців ще не усвідомлює важливість енергії квітів: на кожному етапі їх вирощування-дозрівання – для щасливого життя.

...Охайне обійстя Надії та Івана Мандзіїв у Брошневі-Осаді неможливо сплутати з іншими – на вулиці будинок ніби потопає у розмаї квіткових обіймів, серед яких гонорово пишніють, красуючись і милуючи зір своєю неповторністю, купини різноманітних півоній. Одна краща за іншу. Власне, довкола аж зашкалює казковістю розмаїта квіткова феєрія. А норовливі троянди, скажімо, навіть на стовбурах вишневих дерев облюбували собі зручні висотні місця для красування навсібіч своєю неповторною пишністю.

– Звідкіля й відколи, Надіє, проступила у Вас така життєва залюбленість у вирощування квітів і їх пестування? – запитую з нетерпінням Н. Мандзій, відвертаючи її увагу на якийсь час від праці у присадибному квітнику і з цікавістю розглядаючи квіткову дивовижу навколо.

– У шкільні роки, пригадую, мені дуже подобався фільм «Снігова королева», – відповідає вона. – Там є така сцена, коли Герда, шукаючи Кая, заходить у літній сад, відкриває хвіртку, а там… Такі чудові квіти! Я дивилася і не могла налюбуватися тією неповторністю. Вже тоді, на початку 70-х років, у нас біля хати був невеличкий садок. А я мріяла: як виросту, то обов’язково й собі створю такий квітковий рай.

У нашій родині всі дуже любили квіти. Коли ми приїздили до бабусі Марії у Богородчани, то завжди милувалися чудово доглянутим квітником, у якому вирізнялися різноманітні півонії. А навкруж витав запах квітів. Батьки мої – світлої пам’яті Ганна Володимирівна та Василь Семенович – і вже у Брошневі-Осаді також дбали про пишний квітник. Світла пам’ять і бабусі, й батькам. Я і в школі потроху збирала різноманітні насіння квітів, а студенткою привозила додому повні сумки квіткових саджанців.

– Ви казали, що у своєму присадибному квітнику бабусиним півоніям відвели окремий ряд?

– Так, бабусині півонії – то передовсім французькі сорти з такими пречудовими виразними запахами, що голова йде обертом. Якщо порівнювати із сучасними виведеними сортами, то вони майже нічим не відрізняються: просто квіти давніх сортів трохи менші, зате мають запах насиченіший і неперевершений. Загалом усі півонії пахнуть – одні менше, другі більше. А у похмуру погоду чи після дощу їхній запах відчувається здалеку найвиразніше. У моєму квітнику є більш як сто сортів півоній. Але я ніколи не продаю квіти, хіба що можу з кимось поділитися.

Найпершою з півоній зацвітає сорт «Мар’їн корінь», який має багато лікувальних властивостей. Я ніколи, дякувати Богу, його не використовувала, але багато про цей сорт читала. А загалом всі квіти – потужні антидепресанти, не лише півонії. Коли ти приходиш до квітки, розмовляєш з нею чи торкаєшся її, а передовсім, коли пестуєш і вирощуєш з пагінця, то вона забирає від тебе всю негативну енергію, погані емоції і пригнічений настрій. Крім того, земля і квіти добре відновлюють енергію людини. Достатньо після фізичної праці, відчувши втому, якийсь час просто посидіти біля квітів – і ти як новий. Коли у нас у селищі жили переселенці з Луганщини, то часто приходили насолодитися цвітінням рослин. Людина народжується обов’язково з любов’ю до природної краси навколо, зокрема і до квітів. Але коли цю любов не розвивати й не плекати, не множити для інших, то через якийсь час вона знидіє. Як приклад – життя поза красою наших північних сусідів. Квіти не хочуть рости в середовищі, де панує негативна енергетика.

Цю квіткову благодать я відчуваю щодня. Люди часто можуть бачити мене у квітнику, як сиджу у кріслі й відпочиваю. Коли втомлююся від роботи, то сідаю посеред квітів і спілкуюся з ними. Або ще прийде сусідка, яка також плекає квіти, і ми вдвох розмовляємо з квітами. Чи я приходжу до неї й тоді ми священнодіємо в її квітнику. Квіткова терапія дуже ефективна.

– Чи маєте улюблені сорти півоній?

– Важко сказати. Всі подобаються. До речі, і не лише півонії. Мій квітник починає цвісти, сказати б, ще з кінця однієї зими й до початку наступної. Кожна квітка у своїй красі особлива й приваблива. Наприклад, який чудовий ніжно-жовтий цвіт раннього сорту півоній «Сонячна дівчинка»! Пуп’янок спочатку набирає зеленого кольору, а відтак стає жовтим. А квітка попервах має жовтогарячий відтінок, а з часом блідішає. Коли вони зацвітають, то ніби диво твориться у квітнику! А цього року півонії зацвіли на два тижні швидше, ніж зазвичай. Перші півонії буяли досить довго – зо два тижні.

– Але квіти – то ж не лише насолода, а й рутинна буденна праця?

– Погоджуюся, що догляд за квітами чи агрономія півоній – важкий труд. Ще у серпні радять викопувати бульбини півоній, а за потреби – розділяти. Але якщо вони не розділяються, то не потрібно їх чіпати. Краще зрізати верхи й дати спокій кореням на зиму, піджививши та прикривши їх перегноєм, попелом чи компостом. Раджу навколо кущів поробити ямки для зберігання вологи, бо півонії дуже люблять воду. Я це роблю восени. А навесні їх слід підживити добривом, в якому багато азоту.

Але можна й до п’яти років не чіпати кущі півоній. До речі, моя бабуся ніколи їх не розкопувала, хіба що коли треба було розділити. Вони можуть рости собі як завгодно довго, особливо – деревовидні сорти. Півонії також під час цвітіння потребують лікування від хвороб і щедрого поливання на кожному етапі вирощування. До речі, японські деревовидні сорти – то дивовижі, справжнісінький рай для душі. Але біля них потрібно багато працювати. Квіти слід підв’язувати, а відцвілі стебла зрізати, щоб не забирали енергію.

Квітникарі також захищають рослини від різних шкідників. Хоча півонії відцвітають досить швидко, та є кущі, що мають по сто і більше квіток. Бажано бокові стебла відрізати, тоді основна квітка буде надзвичайно розкішною. Зате з необрізаними пагонами кущ цвіте довше, хоча квіти – менші. Я не люблю зривати квіти, а насолоджуюся, коли вони живі й квітують та милують око на городі. Але це моя думка.

– У світі як тільки не називають півонії – широчезна палітра. А як Ви означили б ці квіти?

– Якщо чесно, то ніколи не задумувалася над цим. Просто залюблена у півонії. Але назвала б їх «поцілунками Матері Божої». Інакше годі й сказати. Ми ніколи не бачили Богородиці, але відчуваємо Її любов і тепло. Коли дивлюся на ці квіти, то зі мною відбувається щось схоже й душа радіє. Адже півонії для мене – не лише квіти надії і милосердя, а й загалом саме життя. Здавалося б, а що там важать ті непоказні й делікатні пелюсточки квітів, а насправді вони дають так багато позитиву, що інколи питаю: «Божечку, за що мені це дано?».

Буває, що мої рідні, жартуючи іронізують, що, мовляв, навіщо мені той квітник, якщо я ледве ходжу, втомлена від фізичної праці у квітковий сезон, може, краще просто засадити газон і насолоджуватися ним? А я їм кажу, що насправді я щаслива, коли зранечку можу виглянути у вікно, щоб побачити, як там поживають мої красуні-півонії. Що поробляють неповторні і строгі троянди? Чи не побив їх дощ? Або міркую, чи, може, ще щось посадити у квітнику. Я думаю, що то мені Богом дано – садити й пестувати квіти, поки зможу, поки житиму. Вся родина мене підтримує у бажанні творити красу навколо, яка потребує великої праці упродовж всього року.

Колись із мене дивувалися, мовляв, навіщо тобі ті квіти? Адже у жінки завжди не бракує роботи. Коли ще молодшою приходила зазвичай зі школи, то треба було і з домашньою роботою впоратись, і купу учнівських зошитів перевірити... Але відтак я ще із задоволенням не одну годину працювала у квітнику, не відчуваючи втоми. Тож я спеціально вийшла на пенсію за вислугою років, щоб мати більше часу для квітникарства. Зате тепер відчуваю неперевершену втіху від кожної миті життя. Квіти для мене – як маленькі діти, котрі потребують постійної уваги й великої праці, та водночас дарують серцю таку радість, яку важко й словами передати.

…Хоч півонії й сезонні квіти, а українська «півоніяда» відчутно поступається європейській, американській, а тим більше – китайській, інтерес до вирощування і культивування цих квітів в Україні останніми роками, повторюю, зростає. Як доказ – кілька фактів: торік на Буковині, у колишньому райцентрі Глибока, заклали найбільшу в Україні плантацію з вирощування півоній, активно запроваджують використання цих квітів для терапії у численних реабілітаційних центрах на Київщині та інших регіонах, а на початку червня в Івано-Франківську Асоціація півонієводів України та Мистецький дім «Тобівка» уже вдруге організували й провели триденну благодійну Всеукраїнську виставку півоній. Поодинокі прикарпатські квітникарі роблять перші кроки з комерційного вирощування цих квітів...