На мою думку, російські окупанти понад десять років тому вдерлися в Україну не лише через продажність керівництва держави й слабкість Збройних сил України, а й передовсім тому, що ми ще задовго до початку війни – через майже повну відсутність, образно кажучи, національного егоїзму – вщент програли культурний фронт як один із найвагоміших редутів національної безпеки…

Серед тих українців і українок, які нині своєю подвижницькою працею бережуть, зміцнюють і примножують культурний фронт у війні з російськими загарбниками і кого маємо за честь представити читачам у проєкті «Людина у війні», – й жителька Івано-Франківська відома хормейстерка й диригентка, членкиня оргкомітету міжнародного фестивалю «Коляда на «Майзлях», соціальна волонтерка, дослідниця й берегиня українського музичного спадку Любов ТЕРЛЕЦЬКА. «Хоч колективи, які до війни приїжджали на фестиваль «Коляда на «Майзлях» зі східних регіонів, цього зробити вже не можуть, ми зобов’язані зберегти українську автентику їхніх різдвяних традицій», – каже вона.

У життєвому і творчому набутку хормейстерки стільки добрих справ для рідного краю, що торкнувшись навіть часткового їх переліку, я був заскочений молодечою активністю цієї жінки – матері, мисткині, регентки, організаторки... Тож переконаний, що бути у житті такою натхненною й непосидющою добродійкою можна тільки під орудою Небесного Маестро.

Художня керівниця Народного дому «Княгинин» Л. Терлецька народилася в Івано-Франківську у мікрорайоні «Майзлі» – на вулиці Хриплинській. Жартує, що за професією – музикантка, а поза професією і за спадковістю від відомої прикарпатської композиторки й багатолітньої педагогині Галини Терлецької – режисерка. Має три вищі освіти, зокрема й богословську – одна з перших випускниць катехитично-педагогічного факультету Івано-Франківського духовного інституту.

У ліцеї №23 пропрацювала 15 років вчителькою християнської етики, але не покидала роботи з молоддю та організацією фестивалів. Її завжди приваблювала вокально-хорова творчість. Ще 1997 року пані Люба створила при монастирській василіянській церкві Царя Христа УГКЦ молодіжний і добре знаний хор «Осанна», який і нині під орудою регентки славить Бога на парафіяльних богослужіннях.

– До речі, саме «Осанна» спонукала мене до навчання як диригентки, і я закінчила Львівську консерваторію з класу хорового диригування, – розповідає Л. Терлецька. – У Львові зацікавилися історією та традиціями української церковної музики. Саме з моєї ініціативи створили дяківсько-регентську школу. До речі, з 2010 року в Івано-Франківській архієпархії УГКЦ вже працює дяківсько-регентський інститут при Богословському університеті ім. І. Золотоустого. І я маю за честь бути директоркою цього вишу й викладати студії диригування та літургійного співу. Для навчання видала низку книжок, а як мистецтвознавець закінчила аспірантуру при ПНУ ім. В. Стефаника. Ми через війну працюємо в Івано-Франківській дитячій музичній школі №3 ім. А. Кос-Анатольського. Хоч не маємо свого приміщення, але творимо по всьому місту.

– Образно кажучи, Ви окрилені «Майзлями» – і як своєю родинною колискою, і як творчим подіумом?

– Історія з «Майзлями» для мене дуже тепла й родинна. Бо і я, і мої мама, дідусь з бабусею – майзлівські. А у студентські роки – ще до «Осанни» – ми з друзями створили хор, яким керував отець Климентій, бо дуже хотіли співати у церкві Царя Христа УГКЦ. Але у ті роки за традицією літургійний спів провадили тільки отці василіяни. Та свої репетиції ми провадили саме при монастирі…

Фестиваль «Коляда на «Майзлях» заснували 2010 року, а рушійкою нині відомого міжнародного дійства була свого часу саме пані Любов.

– Коли ігуменом монастиря на «Майзлях» 1997 року став о. Володимир Палчинський, то на парафії Царя Христа почалися зміни. Адже його попередній досвід роботи з хорами у Золочеві на Львівщині був дуже потужний, – продовжує вона. – Ігумен сказав, що молоді потрібно дати в церкві місце. Тоді почали створювати різні церковні спільноти. Отець Володимир наголосив, що було б дуже добре створити молодіжний хор. І я зголосилася, що можу спробувати.

Отож 19 грудня 1997 року – на святого Миколая – ми з «Осанною» заспівали свою першу Святу Літургію. Дуже багато на Різдво ходили колядувати, а також їздили й брали участь у прощах та багатьох фестивалях як в Україні, так і за кордоном. Ми не раз бували і у Львові на добре знаному та грандіозному фестивалі «Велика коляда», який має статус всеукраїнського і щороку триває впродовж місяця. А спільне хорове дійство відбувалося і відбувається у Домініканському соборі (церква Святої Євхаристії УГКЦ, – авт.).

Свого часу настоятелем храму був отець, а нині єпископ Київської архієпархії УГКЦ владика Йосиф Мілян. У часі фестивалю ми познайомилися з багатьма колективами. Саме у Львові народилася ідея поширити формат фестивалю на Івано-Франківщину. Організатори «Великої коляди» нас підтримали, і на першому фестивалі «Коляда на «Майзлях» були й представники оргкомітету зі Львова. Але в Івано-Франківську ми створили свій формат дійства, тільки частково запозичивши задум львів’ян. Нашу ідею вітав о. Володимир Палчинський, а благословив задум світлої пам’яті єпарх Івано-Франківський УГКЦ владика Софрон Мудрий. Підтримали ідею проведення фестивалю й парафіяльні хори. Ми ж тоді й не уявляли собі, що через роки фестиваль «Коляда на «Майзлях» матиме статус міжнародного та увійде до переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Пізніше ми зрозуміли, що організація такого заходу – велика й потужна праця, а також навантаження для церковнослужителів монастиря. Адже у часі фестивалю починаються і йорданські відвідини парафіян. Головою оргкомітету у всі роки були настоятелі монастиря. І цьогоріч оргкомітет очолює новий ігумен – о. Корнелій Яремак. Завжди до оргкомітету входять керівники парафіяльних хорів та представники ЗМІ. Дуже дякую всім медійникам, які допомагали й допомагають висвітлювати перебіг «Коляди на «Майзлях».

– Фестиваль уже має своє яскраве мистецьке обличчя, але війна в Україні торкнулася всіх і вся. Як це відбилося на форматі та змісті його проведення?

– До початку війни й ковідної пандемії ми в Івано-Франківську приймали гостей і з України, і з-за кордону. Щоб увійти до реєстру нематеріальної спадщини України, було виконано багато роботи й докладено чималих зусиль. Але коронавірусна пандемія й повномасштабне вторгнення російських загарбників спонукали нас до роботи з колективами з-за кордону і в онлайновому форматі. Нині ж хори з прифронтових, фронтових чи окупованих регіонів уже не мають змоги брати участь у фестивалі – вони просто припинили своє існування чи провадять коляди на своїх територіях. Тож ми зобов’язані зберегти ті скарби українських різдвяних традицій.

Кожен фестиваль має свою тематику. Позаторішній був присвячений патріотичній тематиці, й ми оживляли історичний стрілецький та повстанський пласти колядок – вони у програмі колективів були обов’язковими до виконання. А торік фестиваль мав тему «Слава во вишніх Богу, а на землі – мир…». Традиційну різдвяну звізду заносили діти наших полеглих героїв і військові.

Цьогорічне ж фестивальне дійство, яке стартує 26 грудня і в якому візьмуть участь понад пів сотні хорових колективів з України та з-за кордону, присвячене родині. І ми як тяглість традиції запросили на відкриття Тоню Матвієнко, адже свого часу її мама народна артистка України Ніна Матвієнко разом з Київською академічною чоловічою хоровою капелою України ім. Л. Ревуцького відкривала «Коляду на «Майзлях». Буде на фестивалі й родина Руслани Лоцман – діти і чоловік-військовий, котрі відомі як хранителі й примножувачі українських народних скарбів. Також візьмуть участь у фестивалі й інші цікаві хорові колективи.

– Знаю, що Ви активно провадите соціальне волонтерство – працюєте з внутрішньо переміщеними особами з прифронтових чи окупованих територій…

– Я не можу сказати, що коляда виліковує людей від тягарів війни, але вона точно є доброю підтримкою для кожного українця. Наприкінці 2022 року, коли наше місто прийняло велику кількість внутрішньо переміщених осіб, виникла ідея згуртувати тих людей і заохотити до участі у «Коляді на «Майзлях». Колективів не було, їх мусили збирати. І Народний дім «Княгинин» почав співпрацю з Центром підтримки переселенців «Я – Маріуполь». Для маріупольців та їхніх дітей ми почали відтворювати й оживляти християнські традиції святого Миколая, Різдва, Великодня тощо. Були охочі не лише з Маріуполя, а й з Харкова, Запоріжжя, Мелітополя…

З хоровим колективом «Я – Маріуполь», який нині працює при «Княгинині», ми виступали наприкінці 2022 року. Колядували й нашим пораненим воякам у шпиталях. Часто даємо концерти у реабілітаційних центрах та беремо участь у зборі коштів для ЗСУ. Жінки-переселенки завдяки участі у фестивалях чи концертах реалізують себе і розкривають свої таланти, так само, як колись на рідних батьківських теренах. Емоційне зцілення музикою та піснею потребує багато часу й зусиль. Але переконана: це допомагає пережити гіркоту болю.

«Коляда на «Майзлях» розростається – учасники фестивалю, повертаючись додому у свої регіони, продовжують впевнено пропагувати українські різдвяні традиції. Наскільки знаю тих маріупольців, з якими познайомилася в Івано-Франківську й у спільноті «Я – Маріуполь», вони якщо й повертатимуться додому, то тільки після звільнення рідного міста. А з багатьма земляками, які думають інакше, вони розірвали стосунки.

– Як, на Вашу думку, Любове Михайлівно, змінилося сучасне волонтерство?

– Зміни, звичайно, відбулися: у волонтерстві вже відчуваються загальна втома чи вигоряння. Але культурне чи творче волонтерство має свої особливості. Воно для мене ближче й натхненніше. Тож такій праці віддаюся з радістю. Ми можемо втомлюватися і маємо право на втому, але завжди повинні пам’ятати, для кого працюємо й робимо добрі справи.