Під небом пам’яті. Людина, яка заощаджувала на собі заради інших

Сповнюється вже 40 днів відтоді, як 31 липня на 79-му році завершив свій земний шлях відомий франківський журналіст Богдан Фіголь. В останні роки він часто нарікав на серце, пережив три інфаркти, дуже добре розумів, що дні його вже недовгі… Але в його життя несподівано для всіх втрутився коронавірус... Лише довідавшись через кілька днів про те, що Богдана Михайловича поклали до лікарні, ряд його близьких знайомих телефонували, переймалися його станом та умовами перебування в лікарні, але це виявилося вже зайвим…

Яким запам’ятається Богдан Фіголь?

Це був глибоко віруючий християнин, патріот, вельми мудра і при тому принципова як щодо міжлюдських стосунків, так і політики людина, яка не зносила ницости і фальши. У ролі голови обласної організації Спілки журналістів, організації завжди фінансово бідної, Б. Фіголь не дозволяв обласним столоначальникам роздавати для спілки «цінні вказівки» чи «наряди», а де вони пробували вилізти йому на плечі, а такі знаходилися, то там і злазили. І попри те йому вдалося пособити не одному журналістові у розв’язанні життєвих проблем, у тому числі житлових.

А на всеукраїнському рівні Богдан Фіголь із кількома однодумцями не допустив до того, щоб малороси втягнули НСЖУ в сумнівні «союзи» з Москвою, бо на початку 90-х років такі загрози були реальними. Вийшовши на пенсію з посади чільника обласної організації журналістів щойно йому сповнилося 60, Богдан Михайлович ще багато років співпрацював із газетою «Галичина», для якої готував різні тексти і з нетерпінням чекав на отримання невеликого гонорару. Аж пізніше виявилося: Фіголь сповідував щодо себе своєрідний аскетизм, обходився мінімумом потрібного, не дозволяв собі розслаблятися смаколиками, заощаджував на всьому, пильно відстежував ціни на продукти, аби економити свою пенсію. А дрібні гонорари йому були потрібні на прожиття. Такі життєві правила Богдан Михайлович завів для себе на ґрунті глибокої віри в Бога і, очевидно, сприймав їх як спокуту.

Тим часом заощаджені кошти він не клав під подушку… Богдан Фіголь матеріяльно підтримав будівництво кількох храмів, а з початком російсько-української війни на Донбасі в 2014 році не раз звертався до мене, коли я був головним редактором газети «Галичина», допомогти переказати великі суми на лікування поранених на війні з к*цапнею прикарпатців. Бо сам не вмів користуватися банкоматами. Офірував на це і 5 000 грн, і 6 000, і 10 000, а одного разу навіть 80 000, як нагадала мені працівниця «Галичини» Наталя Фанега. Переказом коштів Б. Фіголя через банкомат займалася переважно вона. Останній такий переказ – 6 000 грн для пораненого на фронті тлумачанина Наталя зробила в липні цього року.

А перед тим Богдан Михайлович пожертвував 7,7 тисячі доларів на будівництво церкви на Покутті, за яке взялося одне відоме на Прикарпатті журналістське подружжя. Тому дзвін на цій церкві називається «Богдан». «Людина – дитя Боже. Отож маємо пам’ятати, що на цей світ ми прийшли голенькими і так само підемо з нього… Молитва без праведних вчинків мертва. Одним із них для мене стало офірування на богоугодні справи – будівництво храмів, для українських бійців на Донбасі, лікування фронтовиків, самотніх і бідних… Відчуваю навіть душевну насолоду, виділяючи на це зі своєї пенсії половину грошей. За добрий десяток років це багато тисяч гривень. А сам завдяки невибагливому способу життя задовольняюся мінімумом того, що потрібно для прожиття. Свого часу зібрав трохи грошей і поставив їх на банківський депозит, тож нині відсотки з них і допомагають мені вижити», – відповів мені в торішньому інтерв’ю Богдан Фіголь. Це я його вмовив розповісти про це. Бо доти про його жертовність, по суті, не знав ніхто.

Але попри глибоку віру та аскетизм Б. Фіголь не був «сухариком». Мав неабияке почуття гумору, був постійно заряджений іронією та скептицизмом навіть до себе самого, мав блискучу пам’ять і з неабияким умінням розповідав різні кумедні випадки зі свого назагал не вельми щасливого, але багатого на зустрічі з цікавими людьми життя. На жаль, так і не вдалося переконати його, аби про це написав…

Тепер цієї оригінальної, щирої, досить делікатної і, коли треба було, досить категоричної, а часом і суперечливої людини з нами нема. З нею пішла ціла епоха довжиною в понад пів століття. Та він залишився в історії прикарпатської і почасти української журналістики.

Ті, хто добре знав Богдана Фіголя, хто був наближений до нього, тепер відчуватимуть порожнечу, бо його місце ніхто не може зайняти. Він був один такий…