Судномоделювання пройшло довгу часову дорогу – від ритуалу до мистецтва. Адже його історія, на думку деяких вчених, сягає майже шести тисяч років. І перші моделі з’явилися ще в Давньому Єгипті не як хобі тамтешніх майстрів, а для банальних життєвих потреб – проводів померлих в останню путь і т. ін.

І в житті жителя Івано-Франківська Петра ТОМИКА потяг до моделювання парусників з’явився не через захоплення цією справою, не як улюблене заняття на дозвіллі, а щонайперше як життєва потреба і спроба пенсіонера знайти хоч якийсь фінансовий доважок до своїх мізерних 1 769 гривень пенсії. Петру Васильовичу незабаром сповниться 65, та ніколи у житті він – будівельник за фахом – не був пов’язаний з морем чи морською справою, а його роки минули в обласному центрі. Він народився на вулиці Бельведерській (колишня Московська), зростав на Льва Толстого, а мимоволі захопився моделюванням парусників, коли вже жив у мікрорайоні «Гірка», вийшов на пенсію і зрозумів, що без підробітку не обійтися. Так, саме проста життєва потреба – моделювання різноманітних морських парусників на продаж – стала на якийсь час джерелом додаткових надходжень до сімейного бюджету.

У будинку П. Томика все як у невеличкій столярній майстерні. По всіх закутках і полицях порозкладувано інструменти – невеличкі різного призначення верстатики, дрелі, фрези, свердла, стамески, пилочки, різці, лещата, електролобзики, спеціальна лупа з підсвіткою, великі і маленькі тримачі, упаковки з клеями, слоїки з лаками і фарбами, ваги тощо, а також дерев’яні заготовки і готові деталі до майбутніх парусників, креслення, журнали, готові і напівготові моделі парусників та інше начиння для роботи майстра. У будинку пана Петра пахне деревом і, образно кажучи, спогадами про дитинство...

– Працював головно будівельником. Ні я, ні моя родина не мали і не мають жодного стосунку до флоту чи морської справи, та навіть у війську служив у радіотехнічному підрозділі.

– Зазвичай, Петре Васильовичу, коли розповідають про свою улюблену справу, з’ясовується, що початки цього обов’язково з’являються ще в дитинстві і здебільшого як наслідування зацікавлень близьких, рідних чи як шкільні перші кроки... А у Вас, наскільки мені відомо, захоплення судномоделюванням почалося незвично – і без наслідування, і у вже поважному віці, а головно – з необхідності?

– Так, тільки з виходом на пенсію – шість років тому – я вперше і потихеньку почав пізнавати секрети судномоделювання. Скуповував потрібні інструменти і освоював техніку їх застосування… Та все ж із дитинства деякі навички не забулися – займався якийсь час авіамоделюванням і виготовленням копій літаків. А про флот чи морську справу не знав нічого. Єдине, що запам’яталося з дитячих літ, – розповіді про навколосвітнє плавання на військовому кораблі капітана першого рангу – старенького дяді Сіми, якого ми з пацанами часто слухали біля Будинку культури залізничників.

Моє ж захоплення почалося у поважному віці не через любов до справи чи замилування кораблями, а через пошук якогось підзаробітку. Бо що там було тої пенсії?! Отож в одному із газетних кіосків на вокзалі Івано-Франківська я почав купувати журнали «Парусники». Мав там знайому продавчиню, і вона мені їх залишала. Журнал надходив раз на тиждень, а був цікавий тим, що мав як додаток якусь готову деталь до конкретного морського парусника італійського, англійського, іспанського чи іншого флоту. Наприклад, щоб зібрати парусник «Баунті», потрібно було придбати сто двадцять номерів журналу. А це приблизно три роки. Після того, як надійшли зо два перші журнали, вже можна було починати збирати парусник. У журналі були не лише опис чи схема виготовлення тієї чи іншої деталі парусника, а й дуже цікава інформація про саме судно – його назву, параметри, історію і унікальність, був словничок морських термінів, яскраві ілюстрації і т. ін.

Щойно надходила нова деталь до парусника, як я обов’язково собі виготовляв її точну копію. Бо що ж то був би за заробіток, якби виготовляв один парусник на три роки?! Тож виходило, що один парусник я повністю робив з деталей, які надсилали в межах проєкту журналу «Парусники», а інші, його «близнюки», – з тих, що виготовляв самотужки зі своїх матеріалів завдяки заготовленим шаблонам. До речі, навіть штурвали, якорі чи гармати доводилося самому відливати зі свинцю та олова. Робив спеціальні форми і заливав їх розтопленим металом. Відтак фарбував. Використовував також різноманітні шпони – з червоного дерева чи бука. Навіть купив невеличку швейну машинку – шити паруси.

Поки жила дружина, то й працювалося радісно. Правда, на перший парусник пішла купа часу – до трьох років, а інші вже виготовляв швидше, бо не потрібно було чекати на надходження деталей поштою. Інколи працював відразу над трьома парусниками водночас. Згодом реалізовував їх через магазини чи інтернет. Охочі купували моделі парусників щонайперше для окраси своїх помешкань чи офісів, або як подарунок.

– Що, на Ваш погляд, найважче у роботі з моделювання парусників?

– Розпочати. Приходив журнал – і я покроково виконував означену в схемі роботу з моделювання. Декому з майстрів бракувало терплячості, то зверталися до мене по допомогу, щоб я завершив модель. Так, у кораблемоделюванні найголовніше – терплячість. А ще потрібен час. Якщо є руки, то можна зробити все.

– А чи виправдала себе така затія, як спосіб підробітку до пенсії?

– Однозначно, що так. Завдяки моделюванню парусників вдалося залагодити чимало домашніх господарських справ. Та головно така робота давала мені відпочинок для душі, спокій. Ще донедавна я мріяв виготовити стогарматний англійський парусник адмірала Нельсона «Вікторі», але бачу сьогодні, що бракує здоров’я, то, очевидно, над ним уже працюватиме племінник.

...А тим, хто хотів би зайнятися моделюванням кораблів, Петро Томик радить передусім перейнятися любов’ю до обраної справи, то й Бог здоров’я дасть, і терплячість прийде, і часу для роботи не бракуватиме. Завдяки улюбленій справі людина пізнає світ, розвиває не лише ерудицію, а й моторику і т. ін. А особливо – якщо таке захоплення приходить до людини ще в дитинстві і не з примусу, а з цікавости.