Красива крилата фраза «Нашого цвіту по цілому світу» ховає за своєю метафоричною та метафізичною красою не тільки маловивчену на сьогодні тему українства за кордоном, а й недосліджену безодню трагедії та фаталізму людей, які волею невблаганних історичних подій опинилися за межами рідної країни. Заповнити білі плями та зробити їх темою широкого ознайомлення та обговорення й покликана книжка письменника, сценариста, журналіста, ведучого історичної програми «Машина часу» Олега КРИШТОПИ «Останні українці Польщі» та фільм «Незабуті», презентація яких відбулася у івано-франківському «Підземному переході Ваґабундо».
Книжка написана у формі художніх репортажів про українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини – етнічних українських земель, які на сьогодні є територією Республіки Польща. Олег Криштопа та Христина Бурдим проїхали понад шість тисяч кілометрів, зустрілися з українцями, які стали жертвами сумнозвісної операції «Вісла», та були переселені на північ і захід Польщі. Історія їхнього виживання і збереження української ідентичності і ціни, яку вони заплатили і платять за свою українськість і є наскрізною темою книжки.
Олег Криштопа розповів про виникнення такого задуму, про свої враження від зустрічей з українцями, про назву книжки, яка початково називалася «Останні українці». «Останні» у багатьох сенсах і, на жаль, серед них майже немає оптимістичних. Як і немає відчуття свого справжнього дому у людей, які стали героями репортажів. Бо де він, цей дім? У спалених і знищених батьківських хатах, від яких залишилися тільки залишки фундаменту серед лісу, чи той, в якому вони живуть тепер, і в якому колись боялися говорити українською, щоб їх не називали вбивцями і бандерівцями, чи той, який могли б мати чи, можливо, колись ще будуть мати в Україні?..
Запитань більше ніж відповідей і власне про це теж йшлося на зустрічі, яку модерував Юрій Андрухович. Книжка «Останні українці Польщі» вийшла у видавництві «Discursus» за підтримки Українського культурного фонду.
І вже зовсім інша панорама розгортається у фільмі «Незабуті» – трагічні історії про воїнів УНР, які сто років тому після поразки визвольних змагань за Україну опинилися у польських таборах для інтернованих. З 30 тисяч вижити і влаштувати собі нормальне життя вдалося мізерній частці. І власне спогади дітей тих, що вижили, і покладені в основу фільму. А про тих, хто померли від голоду і хвороб, свідчать, у переважній своїй більшості, занедбані і покинуті могили без імен та прізвищ, над якими, може, вперше, за багато років завдяки фільму пролунала молитва українською мовою. Також, саме у фільмі можна побачити окремих героїв книжки «Останні українці Польщі».
Продюсером фільму стало Товариство «Чорні Запорожці».
Своїми враженнями від фільму поділилися журналістка і писанкарка Анна Кирпан та заслужений юрист України Володимир Ковальчук.
Анна КИРПАН:
– Ми всі загально ніби знаємо, що багато українців проживають за межами країни, але реально дуже мало підтримуємо з ними зв’язки – культурні та соціальні і зрештою, як засвідчили книжка і фільм в дійсності дуже мало про них знаємо. Ці кладовища українських солдатів і старшин УНР вже давно мали б відвідуватися делегаціями з України, мав би підтримуватися зв’язок з українськими спільнотами у Польщі. Адже саме на території цієї країни розташовані етнічні українські землі, на яких з діда-прадіда проживали автохтонні мешканці. А фільм «Незабуті» варто було б показати у кожній івано-франківській школі, і дуже жаль, що такий фільм появився аж тепер. На мою думку, він мав бути створений відразу після проголошення української незалежності у 1991 році...
Володимир КОВАЛЬЧУК:
– Ми побачили, якою ціною нам давалася наша незалежність і наша боротьба. Архівів майже не залишилося, ми про цих людей – воїнів УНР майже нічого не знаємо. У фільмі зібрано те, що вдалося відшукати і це ще одна трагічна українська сторінка, пов’язана з Варшавським договором і черговим крахом боротьби за незалежність...
Олег Криштопа каже, що фільм незабаром заллють на YouTube, тож є надія, що тоді кожний вчитель історії вважатиме за свій професійний та громадський обов’язок показати школярам цей фільм на уроці.
