Сьогодні у нас у гостях літоб’єднання «Журавлі» з Рогатина, яке вже впродовж ста років плекає творчі таланти Опілля і має велику та поважну історію. Зловив себе на думці, що надто мало знаю про його творців і примножувачів різних часів. Проте власне назва «Журавлі» відразу повернула мене в потрібний бік – до поезії Богдана Лепкого «Видиш, брате мій», яка вперше була надрукована майже 110 років тому і відома як стрілецька пісня.

І от у приміщенні Рогатинської ЦБС, яку очолює Ірина Худич, відбулося наше спілкування із сучасними представниками «Журавлів». Процитую кілька рядків з переднього слова до першої колективної збірки «Журавлиний ключ» 2003 року: «Вперше під назвою «Журавлі» в Рогатині було засновано видавництво на початку 20-х років минулого століття. Його засновниками були Антін Лотоцький та Микола Угрин-Безгрішний... Головою літературно-мистецького товариства «Журавлі» було обрано Михайла Чолія. Його заступником став Богдан Дидик, а секретарем – Ольга Антоневич. З вересневого дня 1999 року і почалося нове відродження товариства.... На цю пору нас уже є 34 творчі працівники, об’єднані в колектив, мета якого – писати твори, гідні нашого прекрасного краю. Всі ми разом вже видали понад тридцять книжок, створили близько двох десятків гарних пісень, намалювали чимало малих і великих полотен...».

Нині «Журавлі» мають статус Рогатинського міжрайонного літературно-мистецького об’єднання, і незабаром його може очолити журналіст і поет-пісняр Дмитро Кубарич, який поділився своїми спогадами:

– Я став членом товариства «Журавлі», відколи воно відродило свою роботу, і тепер – це вже об’єднання. Але фактично його заснував ще Богдан Лепкий у довоєнні роки. Після приходу наших «старших братів» товариство перестало працювати. І аж після проголошення незалежності України, 1999 року, відновило свою діяльність завдяки Михайлові Чолію, з яким ми разом працювали у місцевій газеті і який добре знав як історію, так і традиції Опілля. Він мав педагогічну освіту, свого часу працював редактором районки у Верховині. Коли 1971 року я прийшов у рогатинську районну газету «Зоря» працювати заввідділом листів і масової роботи, то Михайло завідував там відділом сільського господарства. Тоді навколо редакції вже гуртувалися місцеві автори, твори яких друкувала газета.

Тож М. Чолій, який вирізнявся організаційними здібностями і великою активністю, запропонував відродити роботу «Журавлів». Так ми і зробили. До речі, він і мене спонукав до видання своїх творів. Я позбирав те, що було, і віддав доньці Людмилі (Богуславській. – Авт.) , яка тоді опікувалася журналістським фондом НСЖУ в Києві, і вже вона довела до ладу рукопис та привезла мені готову книжку «Собори наших душ». А Ганна Сандалович, яка мала збірку поезій і у Верхній Липиці опікувалася учнівським літературним об’єднанням «Гроно», написала передмову до видання.

До речі, Михайло дуже щиро підтримував кожного і допомагав усім, хто творив слово. Він мав добрі стосунки з видавництвом у Тернополі. Члени товариства «Журавлі» збиралися раз на місяць у Рогатинській бібліотеці – здебільшого в середу. Так було зручно для всіх, а особливо для людей із навколишніх сіл. Тоді вже свої видані збірки мали поетеса Любомира Мигович і письменник Денис Белей – із села Чесники, Ірина Клід з Косівщини та ін. Також автори гуртувалися і разом друкували збірки – так фінансово було дешевше. Коли про нас пішов розголос, то до Рогатина на творчі зустрічі почали приїжджати літератори із сусідніх районів – Бережанського на Тернопіллі чи Перемишлянського – на Львівщині і т. д. Приїжджав Семен Возняк з Бурштина, брала активну участь Лідія Тернівська (Яцентій) із Добринова, Христина Сніжна зі Львова та ін.

Помічницею М. Чолія була працівниця бібліотеки Ольга Петрів. Якийсь час товариством керувала також Ганна Сандалович, а від 2015 року до червня 2020-го – світлої пам’яті Світлана Язловецька із села Путятинців. На зібраннях ми читали свої нові твори і обговорювали їх, зокрема радили підправити дещо, якщо було потрібно...

– Я вже так давно в об’єднанні «Журавлі», що й не пам’ятаю, від якого року. Вірші писала моя мама Теодозія Тернівська, також і я писала – ще зі школи. Та в радянські часи їх не хотіли друкувати, казали, що не ідейні. В ті часи мій односельчанин і однофамілець Дмитро Тернівський видав свою книжку. На її урочисту презентацію в сільському клубі приїхав Михайло Чолій, якому я й зізналася, що пишу вірші, і він запросив мене до об’єднання. 2004 року я видала свою першу збірочку «Краплини болю і світань», відтак 2007-го – «Освідчення» і 2016 р. третю – «На березі любові». Участь у роботі товариства давала і сьогодні дає мені велике натхнення до творчості. Я дуже вдячна Михайлові і за організацію роботи об’єднання, і за редакторські поради. Після того, як торік у засвіти відійшла наша чільниця Світлана Язловецька, та й через гіркі реалії з пандемією, ми вже давненько не збиралися. Надіємося на краще, а ще сподіваємося, що «Журавлі» очолить Дмитро Кубарич. Адже таке літературно-мистецьке згромадження дуже потрібне.

...Не беруся навіть приблизно означити кількість тих творчих людей, які перейшли через мистецьку кузню «Журавлів» від часу їх існування. Але й не маю жодних сумнівів, що «Журавлі» й далі гуртуватимуть талановитих митців Рогатина. І для такої впевненості маю кілька добрих знаків. По-перше, тішить робота творчого клубу за інтересами «Золоте перевесло» при Рогатинській центральній районній бібліотеці для дорослих, який об’єднує творчих людей району різного віку і яким від бібліотечного закладу опікується завідувачка відділу обслуговування Мирослава Підбережна.

А по-друге, як повідомила Надія Жидачівська, котра очолює відділ інформатизації та інновацій Рогатинської районної центральної бібліотеки і сьогодні працює над проєктом «Віртуальна спадщина минувшини Рогатина» та візьме участь у конкурсі, оголошеному інвестиційною компанією «Єврорегіон. Карпати. Україна» для місцевих громад: «Мій проєкт передбачає створення професійного вебсайта чи вебсторінки для розміщення великої електронної бази даних з надбаннями краєзнавчого характеру, які наразі зберігаються в книгосховищах Рогатинської районної бібліотеки і припадають порохом. Йдеться про увесь матеріал і краєзнавчу спадщину, які, до речі, зібрані завдяки об’єднанню «Журавлі» і клубу волонтерів від 2016 року. Ці матеріали сьогодні не можна знайти в інтернеті. Саме це літературно-мистецьке згромадження, про яке дуже мало знають, і є найбільшою частиною нашого доробку та візитівкою творчого Опілля. Хочемо його належно популяризувати не лише на Прикарпатті чи в Україні...».

Сьогодні Рогатинська ЦБС об’єднує 30 бібліотек – центральну і центральну для дітей та 28 сільських філій. В обох центральних бібліотеках працює сімнадцять фахівців і по одному в кожній філії. Свого часу діяла 51 бібліотечна установа, але частину закрили. Звісно, що ми потребуємо нових і якісних книжок, але функції бібліотеки сьогодні змінюються і розширюються. Складна ситуація сьогодні з наповненням книжкового фонду. Ми поповнюємо свої фонди з обмінно-резервного фонду обласної бібліотеки, а ще час від часу – з Українського інституту книги. А також – дарунками гостей бібліотеки. Ми дуже відчуваємо цю допомогу. Адже останніми роками для поповнення книжкового фонду до місцевого бюджету не закладають коштів. Хіба незначну суму на періодику. А в селах ситуація ще складніша, передплачують одну районну газету на село. Сподіваємося, що, може, ситуація, зміниться. Наша ЦБС має свої традиції, специфіку і своє самобутнє обличчя – передовсім Опілля.

Ірина ХУДИЧ, директорка Рогатинської ЦБС.