У неділю, 20 лютого, в Пекіні урочисто закрили зимові Олімпійські ігри-2022, за результатами яких, до речі, Україна посіла 25-те місце. Дивовижні кадри як і з цього дійства, так і з самого відкриття Олімпіади, що презентували водночас і супермодерні технології із влаштування таких шоу, без перебільшення, гостросюжетні трансляції змагань і драматичні відео перемог та поразок найкращих світових спортсменів, які ми переглядали протягом понад двох тижнів, уже стали історією. Втім, ми бачили Олімпіаду лише з одного боку. А тим часом є (чи вже був) також інший її бік…

Мова насамперед про те, що Олімпійські комітети Великої Британії, США, Австралії й інших країн ще напередодні старту світового спортивного дійства у Пекіні висловлювали побоювання через загрозу для кібербезпеки їхніх учасників. Наприклад, спортсменам рекомендували не привозити на змагання власні гаджети через ризик викрадення персональних даних китайськими спецслужбами. А в Нідерландах заборонили членам своєї спортивної делегації брати з собою до КНР телефони й ноутбуки.

У Канадському центрі кібербезпеки Citizen Lab зокрема заявили, що додатки, розроблені китайським урядом, які учасникам Олімпіади належало встановлювати на свої смартфони, мають істотні недоліки. Скажімо, через них спецслужби КНР могли не лише перехоплювати повідомлення спортсменів, а й отримувати інформацію про стан їхнього здоров’я. Правда, Міжнародний олімпійський комітет спростував інформацію про такі ризики, посилаючись на власні дослідження, але деталі внутрішньої експертизи там так і не розголосили.

Під загрозою перебували й журналісти, які прибували висвітлювати Олімпіаду. Експерти зазначають, що sim-карти 5G, які уряд Китаю видав іноземним оглядачам, також могли мати безпекові вади. Занепокоєння викликала й мережа вайфай, яку розгорнули в Олімпійському селищі. Попри те, що на його жителів не поширювалася китайська заборона на найбільш популярні західні соціальні медіа (фейсбук, твітер, ютуб тощо), існував ризик втручання у цифрову безпеку олімпійців і на цьому рівні.

Комуністична партія Китаю (КПК) впродовж усього періоду ігор відхрещувалася від обвинувачень, однак її функціонери все ж диктували, що учасники Олімпіади мають дотримуватись усіх законів КНР, у тому числі – і щодо обмеження свободи слова. Тож під час спортивних ігор їхнім учасникам і гостям було негласно заборонено висловлюватися на політичні теми, якими китайські комуністи вважають права людини та демократію загалом. Будь-яка спроба щось сказати проти масових репресій та утисків з боку КПК, які насправді панують у країні, підлягала певному покаранню.

Словом, комуністи Піднебесної вживають титанічних заходів, аби правда про внутрішній стан речей у державі не просочилася у зовнішній світ. І йдеться не лише про масові порушення прав людини на території так званого «історичного Китаю», а й про злочини проти людства на поневолених КНР територіях. Скажімо, торік незалежний міжнародний Уйгурський трибунал визнав КНР винною у геноциді уйгурів – корінного народу Східного Туркестану (китайська провінція Сіньцзян). За інформацією правозахисних організацій світу, у комуністичних концтаборах перебуває до двох мільйонів осіб. Їх піддають тортурам та приниженню людської гідності. А ті, хто виживає у нелюдських умовах, мають пройти через систему «комуністичної освіти»: відмовитися від власної мови, культури, традицій, релігії, а також мусять визнати себе китайцями.

До жінок, чиїх чоловіків відправили до концтаборів, практикують примусове підселення китайських військових: заради народження «правильних» дітей від «правильних» чоловіків. Широко практикують і примусову стерилізацію уйгурського населення. Мета – за десять років зменшити корінне населення Східного Туркестану для успішного заселення регіону етнічними китайцями.

Від поневолення та масових репресій страждає й народ Тибету: антикомуністичних монахів і дисидентів відправляють у табори смерті, тибетську мову та релігію забороняють, зображення Будди замінюють портретами Мао Цзедуна та Сі Цзіньпіна (колишнього й нинішнього генсеків КПК. – Ред.), а прадавні храми та святині буддистів зносять, аби відтак на тих місцях звести новобудови для етнічних китайців.

Придушують місцеву культуру і в Південній Монголії. Зокрема там триває масове заміщення монгольської мови китайською, забороняють підручники й переписують тамтешню історію, а активістів, які чинять спротив комуністичному диктату, заарештовують спецслужби КНР.

Тривають у КНР масові репресії й проти самих китайців. Наприклад, у спецтаборах перебувають тисячі представників відомого руху «Фалуньгун», активісти якого звинувачують КПК у створенні найбільшого у світі «чорного ринку» людських органів, що їх нібито видаляють із живих дисидентів… Досі невідомі долі багатьох зниклих безвісти журналістів, які намагалися розповісти світові правду про події в Ухані на початку 2020 року та походження COVID-19.

Посилюються репресії й проти представників китайського шоу-бізнесу, чия популярність почала перевищувати «рейтинги Компартії»: забороняють фангрупи, встановлюють стандарти творчості, а незгодні артисти зникають безвісти, причому – нерідко за формальними звинуваченнями у несплаті податків, неповазі до комунізму або навіть у статевих злочинах (без жодної на те доказової бази).

Процвітає й система соціальних рейтингів: якщо соцкредит тієї чи іншої особи впаде нижче встановленого рівня, то таких громадян позбавляють цивільних прав – купувати транспортні квитки, віддавати дітей у хороші школи, працювати у державних структурах тощо.

Недарма через масове порушення прав людини в КНР низка демократичних країн оголосила дипломатичний бойкот Олімпіади в Пекіні ще задовго до її відкриття. Серед держав, які не відправили офіційних делегацій до КНР, –США, Австралія, Велика Британія, Канада, Японія, Австрія, Бельгія, Швеція, Нідерланди, Швейцарія, Індія, Литва, Естонія, Нова Зеландія, Тайвань. Ці країни принципово не відряджали своїх політиків та урядовців до Пекіна для участі в олімпійських чи китайських державних урочистостях у межах цьогорічних зимових ігор. Водночас дипломатичний бойкот не впливав на вибір самих спортсменів – на відміну від того, як це було під час літньої Олімпіади в Москві 1980 року, цілковитий бойкот якій теж оголосили було чимало країн. Адже в сучасних реаліях спортсмени протягом років готуються до змагань і формально їхня участь в Олімпіаді перебуває під контролем Міжнародного комітету, а не КПК. Тому питання участі/неучасті в іграх залишили на розсуд самих спортсменів.

Якщо вже говорити про дипломатичний бойкот Олімпіади-2022, то неможливо оминути і скандал про зґвалтування першої ракетки Китаю Пен Шуай 75-річним представником найвищого керівництва КПК, відповідальним за організацію зимових спортивних змагань у Пекіні. Він набув міжнародного резонансу й теж спричинився до широкого політичного ігнорування цього спортивного дійства. Після того, як потерпіла від насилля поділилася пережитим у китайських соцмережах, вона зникла безвісти на якийсь час, а її сторінку взяли під контроль китайські спецслужби.

7 лютого 2022 року Пен, перебуваючи, як з’ясувалося, «під патронатом уряду», дала інтерв’ю французьким медіа. Дівчина заявила про завершення спортивної кар’єри та відмовилася від попередніх своїх одкровень про скоєне щодо неї сексуальне насильство. На підтримку Шуай виступили легенди світового тенісу, в тому числі й українка Еліна Світоліна. Жіноча тенісна асоціація WTA оголосила про скасування всіх змагань на території КНР, у тому числі в Гонконзі, через викрадення Пен. Її безпека донині залишається відкритим питанням для світової спільноти…

Ігри в Пекіні, крім того, що їх супроводжує дипломатичний бойкот, нагадують московську Олімпіаду-1980 і тим, що й тут так само місцеві жителі знано обмежені у доступі до олімпійських локацій, а дороги до Олімпійського селища, як зазначили представники української збірної, знелюднені. Водночас, звісно, участь в Олімпіаді КПК розглядає як об’єкт національної гордості. Для підтримки «спортивного духу народу» китайський Олімпійський комітет готовий іти навіть на контроверсії.

Такий приклад. КПК свого часу не раз намагалася виправдати «героя нації» й багаторазового олімпійського призера Сунь Яна під час довгого антидопінгового скандалу, навіть коли команда останнього знищила антидопінгові проби молотком для уникнення відповідальності. Після того ж, як міжнародні спортивні органи відсторонили Яна від змагань до 2024 року, урядові медіа КНР так і не визнали провини спортсмена, а звинуватили у його проблемах «західну заздрість» і «ксенофобію». Але після скандалу Сунь Ян зник з обкладинок китайської пропаганди: написали про нього лише минулого місяця, критикуючи за торгівлю косметикою в одній із провінцій. Згідно з логікою держоглядачів КНР, Сунь має готуватися до наступної літньої Олімпіади у Парижі, а не намагатися заробити на життя після втрати підтримки Компартії. Історія Сунь Яна показова: коли гвинтик не може блищати для міжнародної аудиторії, система забуває про нього, або викидає.

Обтяжує ситуацію й геополітичний контекст. Влітку 2020 року КПК у протиправний спосіб впровадила так званий закон про нацбезпеку для Гонконгу. Ним вона порушила гонконзьку конституцію і Декларацію 1984 року про передачу міста від Великої Британії до КНР. Фактично цей закон знищує місцеву демократію, право на вибори та громадянські свободи, які згідно з міжнародним правом мали бути гарантовані як мінімум до 2047 року. Ті події заведено вважати гібридною окупацією Гонконгу.

За два роки репресій китайський компартійний режим посадив за ґрати сотні продемократичних активістів і політиків, серед яких навіть номінанти на Нобелівську премію миру, а також закрив майже всі незалежні медіа міста. Ті десятки борців за свободу, які змогли приховатися в екзилі, очолили міжнародний спротив КНР і вибороли не лише санкції проти Китаю, а й стали рушійною силою бойкотування Олімпіади в Пекіні.

КНР посилює військові провокації й проти Тайваню. Компартія Китаю заявляє, що ця незалежна держава – то частина КНР, тоді як насправді названа острівна країна не лише ніколи в історії не була частиною КНР, а й де-юре є тією самою Республікою Китай, яка повалила останню китайську імперію в 1912 році…

Втім, хоч як, а КНР постійно порушує не лише повітряний, а й морський простори держави, та загрожує при цьому Японії, безпека островів якої пов’язана з Тайванем. Міжнародні експерти погоджуються в тому, що загроза китайського вторгнення у Тайвань тотожна загрозі російського наступу на Україну, і що РФ та КНР узгоджують між собою можливі злочинні дії проти сусідніх держав.

Китайської агресії зазнала й Литва через її активну підтримку Тайваню: КНР, порушуючи міжнародні принципи та контракти, почала економічний тиск на прибалтійську державу. А ще офіційний Пекін взявся примушувати інші держави Євросоюзу відмовитися від інвестицій до Литви та прибрати товари литовського походження з ланцюгів постачання своїх ринків. Через це ЄС звернувся зі скаргою на КНР до Світової організації торгівлі. Тож імовірно, що за ту напасливість на Китай чекають нові санкції.

Цікавим є й, так би мовити, український контекст Олімпіади-2022. Зокрема в день її відкриття відбувся китайсько-російський саміт на чолі із Сі Цзіньпіном та Путіним. За його результатами КНР і Росія уклали низку угод економічного, фінансового, політичного та військового характеру. Нові домовленості передбачали також офіційну підтримку Китаєм «безпекових гарантій» Путіна щодо майбутнього нерозширення НАТО, тобто офіційний Пекін задекларував спротив вступові України в Альянс. І то не дивно, оскільки протягом останніх восьми років Китай жодного разу не підтримав Україну на рівні ООН, голосуючи проти всіх проукраїнських резолюцій (з 2014 по 2020 роки: дев’ять разів проти, один раз утримався). Скажімо, під час попереднього засідання Радбезу ООН представник КНР заявляв, що загрози російського вторгнення до України не існує, і закликав до «тихої дипломатії» щодо її безпеки. Водночас китайська пропаганда виступає проти надання Україні озброєння для відсічі Росії.

Уряд України не прокоментував нові угоди Путіна та Сі. Ба більше: Україна визначає КНР, що має фактичний геополітичний альянс з Росією, як «стратегічного партнера» згідно із законодавством, а державна стратегія відносин з Китаєм грунтується на угодах Януковича та екслідера КНР Ху Цзіньтао, підписаних у Ялті 2011 року. Існує думка, що ті угоди диктували режиму Януковича з Москви.

Напередодні Олімпіади в Пекіні міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що Україна не братиме участь у дипломатичному бойкоті ігор, адже «не всі її західні союзники оголосили його». Інакше кажучи, протягом 2019–2022 рр. офіційний Київ рухається в бік Китаю: спецслужби підписували меморандуми про співпрацю з підсанкційною у США китайською компанією Huawei, наш уряд відкликав підпис України з документа ООН на захист уйгурського народу від геноциду, а нинішня керівна політсила активно рекламувала підручники Сі Цзіньпіна та закликала переймати досвід КПК для України.

Ціною цих процесів стало активне залучення коштів китайської програми «Один пояс, один шлях» в українські інфраструктурні проєкти. Водночас Путін та Сі Цзіньпін уже узгодили об’єднання «Одного поясу, одного шляху» з проєктом Євразійського економічного союзу, куди намагався завести Україну Янукович.