Останніми тижнями кінокомпанія Ukrainian West Film завершує монтаж та озвучування повнометражного фільму «Pattern», створеного силами прикарпатських митців. Про нього нині багато говорять, і не лише в мистецьких колах. В Інтернеті з’явилися яскраві (й, частково, провокативні) фото та відео зі знімального майданчика «Pattern’у» та неофіційний тизер (кіноанонс) фільму. Відомо, що його знімає режисер Тарас Бенюк, котрого наші краяни знають передовсім як провідного актора, режисера та художнього керівника муніципального «Нового театру». Головну жіночу роль зіграла його дружина, відома акторка театру та кіно Ірина Бенюк. Сценарій «Pattern’у» написаний за літературною п’єсою ще одного нашого земляка – письменника Володимира Єшкілєва. Продюсером фільму став Олег Головенський, який раніше очолював в Івано-Франківську телекомпанію «3-Студія», газету «Репортер», агенцію новин «Фіртка». Тож нині творці фільму відповідають на запитання кореспондента «Галичини».
– Спершу запитання до продюсера. Пане Олеже, коли люди чують про новий фільм, який робить нова команда, їм передусім цікаві мистецькі амбіції цієї команди, її творча мета. Що нового ви прагнете внести в українське кіно?
Олег ГОЛОВЕНСЬКИЙ: У цей момент ми націлені на те, щоби зняти та змонтувати повнометражний художній фільм за світовими стандартами. Як мовлять, «на рівні Голівуду». Або, майже на рівні. Щоби всі його складові – від сценарію до операторської роботи, монтажу та технічних параметрів відповідали тому, що у світі звикли вважати якісним кіно. А надалі в наших планах – виробництво добротних комерційних українських фільмів.
– Днями відбулася прем’єра «Захара Беркута». Його знімали не лише за голівудівськими стандартами, але й з участю американських акторів. Чим Ваш «Pattern» відрізнятиметься від такого «Голівуду»?
О. Г.: Наш фільм більш камерний та психологічний. В ньому від початку присутня таємниця. Можна сказати, що з цього боку ми робимо детектив. Але цим фільм не вичерпується.
Тарас БЕНЮК: Я б не називав цей фільм лише детективним. Він не вписується в рамки одного жанру чи одного напряму. Це буде така вибухова суміш соціальної драми, гостросюжетного детективу, шоу і конспірології.
– Конспірології?
Т. Б.: Так, уявіть собі. В «Pattern’і» пригодницьку динаміку органічно поєднано з висвітленням брудної політичної закуліси. Тут буде все: напружений сюжет, актуальні проблеми життя української молоді, історії митців, які продалися «хазяям життя». А над всім цим – те, що долає весь бруд та всі негаразди – велике кохання.
– Це все, напевне, важко поєднати?
Т. Б.: Ви праві. Фільм вимагав високого рівня акторської гри. Вимагав сучасної гри, вимагав сучасних стандартів подачі ролей. Але, в цілому, молоді актори «Нового театру» були на тому рівні вимог, який я поставив. А для виконання однієї з ключових ролей ми запросили відомого львівського майстра, художнього керівника театру ім. Леся Курбаса Олега Цьону.
– Ви постійно наголошуєте на «світових стандартах». Це така рекламна фішка?
О. Г.: Це власне те, про що сказав Тарас. Рівень вимог. Ми свідомі своєї відповідальності перед майбутніми глядачами. Ми свідомі того, що живемо у відкритому світі. Український глядач дивиться найкращі сучасні фільми, вироблені в США та Європі. Дивиться класику світового кінематографу. Дивиться і порівнює.
Не можна недооцінювати нашого глядача. Не можна думати: «І так зійде». Хто так думав, той отримав дуже жорстку критику. Ми не хочемо, щоби люди казали: от ще один так-сяк знятий український фільм.
Українське не має бути провінційним, не має бути вторинним. Наша команда не націлена на «освоєння» бюджетів. Ми б узагалі не бралися за цю справу, якби не ставили перед собою амбітного завдання.
– І ви не боїтесь жорсткої критики?
О. Г.: Принаймні, ми враховуємо, що така критика може бути. І робимо все на максимально високому рівні.
– До речі, про бюджет картини. Який він?
О. Г.: Про це часто запитують… «20 мільйонів? 10? Більше чи менше?». Хоча, як на мене, не все впирається у гроші. Бюджет насправді невеликий. Вклалися в порівняно малу суму як для повнометражного кіно. Можливо когось здивуємо – менше 10 мільйонів гривень. Для фільму, знятого з використанням найсучаснішої техніки, це дуже скромно. Такі фільми, особливо із залученням державних коштів, мають бюджети від 20-30 млн. грн. Ми ж знімаємо цей фільм без підтримки держави. І прагнемо зробити кіно щонайменше самоокупним. Переконаний, що це правильний шлях.
– Отже, Ви намагалися заощаджувати кошти?
О. Г.: Очевидно. Ми молода кінокомпанія. Ми починаємо з «низького старту». Але в нас тепер є команда, здатна з величезним ентузіазмом працювати на рівні найсучасніших технологій кіновиробництва. Ми прямуємо до того, щоби здійснювати тут, в Івано-Франківську, всі стадії та етапи створення кінофільму. Від написання сценаріїв до монтажу й того, що називають постпродакшн.
Т. Б.: Хочу сказати, що у кіновиробництві немає нічого складнішого за створення повнометражного художнього фільму. Хто може робити такі фільми, може робити все – документальні фільми, короткометражки, рекламні і музичні кліпи, телесеріали, реаліті-шоу. Все. Наявність такої команди однодумців є унікальною можливістю для нашого регіону.
– Зрозуміло… До речі, а чому кінофільм має англомовну назву?
Володимир ЄШКІЛЄВ: Цим ми підкреслюємо універсальність, всесвітність того зла, тієї темряви, про які йдеться у фільмі.
– Володимире, кажуть, що сюжет фільму значно відрізняється від тексту Вашої п’єси. Це, напевне, обумовлено неможливістю перенести на екран те, що є можливим у сценічному форматі?
В. Є.: Дійсно. Театр і кіно – різні мистецтва. Є те, що добре лягає на сценічне дійство, а є те, що органічніше дивиться на екрані. Кіно додає видовищності, загострює емоційні «вузли» за рахунок крупних планів та життєвої достовірності. Екранізація моєї п’єси, як на мій смак, не втратила ані в динаміці, ані в психологічній глибині, ані в провокативності. Можливо тому, що Тарас Бенюк має значний досвід роботи з літературним матеріалом, з драматургією. Я зрозумів це, коли вперше побачив в його постановці знамениту «Людину-подушку» Мак Донаха.
Т. Б.: П’єса Володимира Єшкілєва «Impudicus» привабила мене не лише напруженою драматургією. В ній ховалася та сама таємниця, про яку казав Олег. Дійсно, таємниця була присутньою там, а не імітованою, не побудованою з дешевих декорацій. Я зрозумів, що автор п’єси не просто видумує інтригу, літературний сюжет, а на власному досвіді знає розгалуження, глухі кути та секретні кімнати того лабіринту, де проживає й розважається «мінотавр» глибинної влади.
В. Є. (посміхається): Ну от вам і конспірологія.
– І що ж це за «мінотавр»?
О. Г.: Без спойлерів (спойлером називають у кіно передчасно розкриту важливу інформацію, яка псує враження від фільму і руйнує його інтригу – С. О). Про це і ви, і решта глядачів дізнаєтеся, коли побачите фільм. Можу лише сказати, що українського фільму, який би піднімав такі проблеми ще не було. Та й на всьому пострадянському просторі, радше за все, такого ще не знімали.
– Це серйозна заявка. Тоді хоча б назвіть такий американський чи європейський фільм, з яким «Pattern» можна б порівняти за проблематикою.
В. Є.: Можливо, із «З широко заплющеними очима» Стенлі Кубрика.
– Цей фільм вважають своєрідним творчим заповітом Кубрика. А ви починаєте таким «апокаліптичним» фільмом.
В. Є.: Гадаю, є речі, про які не прийнято говорити відкрито. Навіть у демократичному суспільстві. Навіть в Америці. Тому Кубрик і вирішив сказати «про наболіле» у творі, оформленому як його філософський і творчий заповіт. Але ми живемо вже в іншу епоху. Ми можемо собі дозволити, скажімо так, нічого не загортати в папірці.
– На знімальних майданчиках завжди відбувається щось незвичайне. Напевне, зйомки «Pattern’у» не стали в тому винятком?
Т. Б.: Звісно, і в нас були цікаві моменти. Тепер, коли найскладніший етап виробництва вже позаду, я починаю розуміти, що нам весь час допомагала якась добра сила.
Зйомки – це непростий період. Буває, що в найвідповідальніший момент ламається техніка. Буває, що у акторів або операторів не витримують нерви. Потім потрібно все перезнімати.
Але, слава Богу, в нас таких криз не сталося. Ми вклались у графік зйомок, що насправді є винятковим випадком. Ми робили фільм і водночас навчалися. Й те, що найскладніші сцени вдавалося зняти за одну ніч з мінімальною кількістю дублів… Так загалом не буває, але так сталося. Ну й, зрозуміло, треба за це подякувати директорові фільму Соломії Ільницькій. Вона професійно адмініструвала процес виробництва.
– Зйомки відбувалися вночі?
Т. Б.: Переважно вночі. В «Pattern’і» взагалі багато нуару (кінематографічний термін, який застосовують до голівудских кримінальних драм 1940–1950 рр., інакше кажучи, «чорні» фільми – С. О.), магії ночі. Ми намагалися, щоби фільм був стильним, щоби в ньому була не лише оповідана певна історія, але щоби це було зроблено естетично. В нас буде дуже стильний саунд (музика до фільму та його озвучення – С. О.). Над ним зараз працює наш саунд-дизайнер і звукорежисер Тарас Сенчук.
– Пане Тарасе, Ви з дружиною Іриною зіграли у фільмі головні ролі. Як Вам працювалося «дуетом»?
Т. Б.: Якщо чесно, важко одночасно бути режисером та актором. Майже щоночі як виконавець головної ролі і режисер, я працював на знімальному майданчику, а вдень продивлявся відзнятий матеріал, готувався до нових зйомок. Такий графік роботи вкрай вимотував – три тижні я практично не спав. Якби Іра мене не підтримувала, я б, напевне, не витримав. Ну й те, що вона блискуче зіграла свою роль у найскладніших сценах підтвердило її реноме як однієї з найперспективніших акторок вітчизняного кінематографа. Й це я кажу не як її чоловік, а як професіонал.
– Володимире, а Ви також були присутні на зйомках?
В. Є.: Звісно. І як сценарист, і як актор. Я ж зіграв головного антагоніста.
– Головного негативного персонажа?
В. Є.: Ця роль була спочатку, в перших варіантах сценарію, невеликою. Тому я за неї взявся. Але драматургія фільму вимагала більш зримого та харизматичного «представника темряви». Довелося попрацювати в незвичному для письменника форматі. Зате завдяки «Pattern’у» я без перебільшення, отримав безцінний досвід.
– Коли можна очікувати на прем’єру «Pattern’у»?
О. Г.: Якщо все буде добре, то у грудні ми зробимо презентацію офіційного трейлера. А прем’єру слід очікувати на початку березня. Весна є хорошим часом для прем’єр…