Того дня на пероні вокзалу в Івано-Франківську було людно. Представниці літературної платформи «Об’єднані словом» членкині НСПУ поетеси Леся Геник та Світлана Ткачук, а також Наталя Баницька і Ярослава Харук аж світилися радістю у передчутті мандрів до Коломиї – поважного і шляхетного міста, з яким Іван Франко мав розмаїті стосунки. В Коломиї поет свого часу відчув велику повагу до своєї творчості і натхнення до праці, а водночас – пережив гіркоту арештів і тюрми, принизливе етапування під конвоєм, останній вальс з Ольгою Рошкевич, великі злидні і пекельність дум про смисл життя…
Уже в Коломиї до дійства долучаються поет і співорганізатор мандрівних читань Дмитро Вінтоняк із Печеніжина, бібліотекарки із коломийських сільських філій Любов Мотринець – зі Слободи та Галина Ягнич – із Шепарівців, видавець Павло Уграк із Корнича і книгознавець коломиянин Зіновій Винничук та інші шанувальники Франкового слова. Кожен робить свій внесок у перебіг мандрівних читань. На вулицях Коломиї з перших кроків я відчуваю ніби доторк живої історії великого міста, знаного ще з ХІІІ століття, та її багатовікових творців. Місто вражає енергетикою поєднання минувшини і сучасності.
«Ще 2018-го спільно з Анною Паркулаб – завідувачкою кімнати-музею Івана Франка при краєзнавчому відділі Івано-Франківської міської централізованої бібліотечної системи ми вперше вирішили відзначати роковини від дня народження Каменяра мандрівними читаннями його творів на вулицях міста Івано-Франківська, – каже авторка ідеї та організаторка коломийського заходу поетеса і чільниця літературної платформи «Об’єднані словом» Леся Ґеник. – І щороку ми вибирали новий маршрут, пов’язаний із постаттю великого Каменяра і його перебуванням в Івано-Франківську. А якось ми із представниками нашої спільноти – колегинею по перу членкинею НСПУ і поетесою Світланою Ткачук із Радчі на Івано-Франківщині та поетом Дмитром Вінтоняком із Печеніжина на Коломийщині навідалися до Коломиї і після неквапного мандрування міськими вулицями та побіжного знайомства з його історією побачили місто іншими очима – з чисельними пам’ятними місцями, означеними постаттю Івана Франка та інших великих українців різних епох. Тож 169-ту річницю від дня народження письменника ми вирішили відзначити мандрівними читаннями саме коломийськими вулицями. Так і зробили – впродовж кількох годин завдяки старанням кожного із учасників поетичного мандрування у місті над Прутом звучала поезія великого Каменяра...».
У форматі мандрівних читань ми зосереджуємося тільки на деяких із численних доріг, пов’язаних з Іваном Франком, якими, образно кажучи, вздовж і впоперек оперезана Коломия. На кожній локації по двоє чи троє учасників читають поезії Івана Франка, а головно – написані у часі побутування в Коломиї. Насамперед поезія з вуст учасників мандрівних читань звучить біля міської ратуші – барельєфу Каменяра на вулиці Михайла Грушевського, 1, де 1880 року у судовій тюрмі під арештом упродовж доби перебував Іван Франко.
Символічно, що як великий пошанівок до поета до пам’ятної стели від учасників мандрівних читань лягає нев’янучий букет безсмертників. А на вулиці В’ячеслава Чорновола,1 нас наповнюють емоції від уяви про 1884 рік, де у залі тодішнього «Галицького готелю» під час балу у часі вальсу відбулося прощання Івана Франка з Ольгою Рошкевич.
Як живий і у філософській задумі шляхетно споглядає на столицю Покуття з її сучасною міською суєтою Іван Франко, втілений у бронзу митцями Василем Андрушком, Василем Гурмаком та Олегом Прілогом на Проспекті В’ячеслава Чорновола. Тут біля підніжка пам’ятника нас наздогнала болюча звістка про вбивство Андрія Парубія у Львові. І той біль вже не покидав учасників мандрівних читань вулицями Коломиї, а кожне Франкове поетичне слово дзвеніло ще гучніше і тривожніше.
У приміщеннях будівель на вулиці І. Франка, де свого часу кілька місяців 1880 року в тюрмі перебував Каменяр, тепер розміщений Коломийський фаховий медичний коледж ім. І. Франка. Там в одному із давніх приміщень створена та облаштована і кімната-музей його імені. Саме з цієї вулиці починалося піше етапування поета під конвоєм і босоніж з міста до його рідних Нагуєвичів – через в’язниці Станіславова, Калуша...
В Коломиї є чимало багатолітніх дубів-велетнів, і всі вони свого часу, образно кажучи, були свідками коломийських відвідин міста Каменярем – бачили крила поетової закоханості, відчували його втому під час конвоювання вулицями Коломиї і розуміли сум очей у часі останніх відвідин. Тож не дивина, що одна з таких ботанічних пам’яток місцевого значення – біля будівлі Єпархіального управління УГКЦ – має назву «Дуб Івана Франка» і символізує силу та незламність духа. Колись Палац культури і мистецтв «Народний дім», розташований на вулиці Театральній у Коломиї, був «Касою ощадности».
У цьому приміщенні двоповерхової австрійської кам’яниці 11 січня 1912 року Іван Франко півтори години читав для жителів і гостей міста свою поему «Мойсей». Поет тоді вже був такий хворий і втомлений, що навіть перегортати сторінки самотужки йому було нестерпно важко – допомагав йому син Андрій. Слухачі, проводжаючи Івана Франка, ніби відчуваючи, що востаннє, дякували йому не лише в залі, а навіть на вулиці, у пошанівку знявши свої капелюхи, поки фіакр не рушив у дорогу. Вранці Каменяр залізницею покинув Коломию, виїхавши до Львова. Це були останні відвідини поетом міста.
І я з вдячністю за те, що мав честь упродовж кількох годин ступати франковими стежками міста над Прутом, знімаю свого капелюха перед Коломиєю, яка гідно шанує пам’ять про великого Каменяра.
