Щонеділі впродовж року біля сцени на площі Адама Міцкевича в Івано-Франківську юні артисти у форматі волонтерського проєкту громадської спільноти «Об’єднані любов’ю» дарують усім перехожим патріотичні вокальні дарунки, збираючи кошти для потреб ЗСУ. Концерт триває не одну годину, глядачі й слухачі, затримавшись на якийсь час біля сцени чи скриньки для донатів, щоразу змінюються, а організатори дійства працюють так командно, натхненно, захоплено і з такою любов’ю, ніби втома їх не торкнулася. Тож сьогодні у рамках редакційного проєкту «Людина у війні» пропонуємо знайомство зблизька з тими невтомними прикарпатськими волонтерками й волонтерами, для яких любов до України – то не данина часу чи брендові написи на футболках й понтові тату, а стиль життя людей у війну. Для збору коштів на потреби ЗСУ на сцені тривають шестигодинні виступи обдарованої і талановитої молоді – співаків, композиторів, музикантів, танцюристів – не лише з Івано-Франківської, а й з інших територіальних громад Прикарпаття. І їхня праця – не розвага чи марнослав’я, а конкретні кроки до перемоги і водночас докір, нагадування і навіть дзвін на сполох, що байдужість у часі війни – це духовне рабство.

…На волонтерських підмостках на площі Адама Міцкевича – вихованці вокальної студії, учні Старолисецького ліцею. Яскраві патріотичні співи – то, образно кажучи, диво небесне на землі. Традиційно модерує концертне дійство уродженка села Старі Кривотули, а сьогодні керівниця одного з відомих в обласному центрі супермаркетів Наталія Романюк – одна зі співорганізаторок громадського проєкту «Об’єднані любов’ю», підприємиця, поетеса-піснярка й авторка поетичної збірки «Я дякую Богу за те, що живу».

– Наша мета, – каже Н. Романюк, – не бути байдужими, а допомогти своєю працею захисникам України вибороти перемогу у війні з російськими загарбниками. У червні сповнився уже рік з часу заснування нашої спільноти. Ще до повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року ми разом з Центром психологічної допомоги дітям «Серденько» й Службою у справах дітей Івано-Франківської ОДА реалізовували соціальний проєкт «Чужих дітей не буває» з метою допомогти хворим дітям-сиротам. Діти власноруч виготовляли різні вироби, реалізовували їх, а кошти спрямовували на лікування. А після вторгнення російських загарбників в Україну ми змінили акценти: почали активно допомагати ЗСУ. Так виник проєкт «Об’єднані любов’ю». Хоч і доти ми не байдикували, а робили все, що могли. Відтак зрозуміли, що допомагати продуктами ЗСУ – замало, а щоб допомагати чимось більшим, слід було щось ефективне придумати для акумулювання коштів. Ідея провадити благодійні концерти народилась у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей на вулиці Набережній в Івано-Франківську: увечері ми порадилися з волонтерами, а зранку вже почали роботу. Спочатку концерти організовували біля міської ратуші, а вже пів року – на площі Міцкевича. Тут ми працюємо за будь-якої погоди. Нашу команду я називаю сім’єю, адже нас щоразу більшає. Перші концерти тривали по дві години, а тепер нам і шести не вистачає. Дійство відбувається щонеділі з 12-ї до 18-ї, адже іншими днями ми всі на своїх місцях праці.

Діти, які беруть участь у наших благодійних концертах, переконана, є прикладом не лише для Прикарпаття, а для всієї України. Вони самотужки виборюють своє майбутнє життя. І я тішуся, що навколо себе ми змогли згуртувати таких талановитих дітей нашого краю. У нас співають, грають чи танцюють усі, хто любить Україну. В інтернеті маємо групу «Тільки в єдності наша сила – разом до перемоги», де ми спілкуємося й плануємо свою роботу, сценарії концертів тощо. Через нашу невеличку сцену пройшло вже понад дві сотні талановитих виконавців з усього Прикарпаття. І вокалісти, і інструментальники, і танцюристи…

У кожному концерті щотижня беруть участь по кілька десятків дітей. Вони – і приклад для інших, які й досі не визначилися, як жити у війну, й водночас у їхній самовідданості – глибока наука патріотизму, своєрідна настанова іншим, як не бути байдужими. Адже у свої вихідні дні молодь, яка бере участь у традиційних мистецьких виступах на площі Міцкевича, не відпочиває десь у зоні комфорту, а своїми талантами й працею допомагає ЗСУ. Звісно, у нас означено вимоги до концертного репертуару учасників: або патріотичні пісні, або пісні про Україну. У нашу команду входять волонтери, люди різних професій і уподобань, діти й молодь – прикарпатці, які люблять Україну.

Серед найактивніших і найвідповідальніших учасників проєкту – вихованці ліцею із села Старий Лисець. Вчителька англійської мови ліцею і одна із лідерок команди волонтерів Мар’яна Цалко розповіла, що все почалося з плетіння маскувальних сіток.

– Такі реалії, – каже вона, – що деякі мої вихованці нині вже воюють у лавах ЗСУ, а інші волонтерять у тилу. Ми почали найтісніше гуртуватися під час плетіння маскувальних сіток. Зателефонували хлопці з фронту і сказали, що вони їм дуже потрібні. Проблем з приміщенням не було. Працюємо щодня після 18-ї. А влітку – впродовж усього дня. За один вечір разом з дітьми виплітаємо інколи до трьох сіток. Часто доводилося працювати навіть при ліхтариках. Учні – великі молодці! Коли ми почали надсилати маскувальні сітки для воїнів ЗСУ, то відчули, що цього замало. Тож згодом взялися і за приготування смаколиків та інших продуктів. А відтак познайомилися з Наталією Романюк, і ось уже працюємо разом та розв’язуємо деякі організаційні завдання в громадській спільноті «Об’єднані любов’ю».

– А ще хтось, окрім Вас і дітей, долучається у селі до роботи з плетіння маскувальних сіток?

– У тому приміщенні, де ми працюємо як волонтери та плетемо маскувальні сітки, тільки ми з дітьми.

– Бачу на сцені ваших учнів зі Старолисецького ліцею й розумію тепер, що це не випадковість.

– Я в ліцеї навчаю дітей англійської мови. Попри те, що плетемо маскувальні сітки, наші учні ще й жодного концерту за рік не пропустили – щонеділі беруть участь у благодійному дійстві на площі Міцкевича в Івано-Франківську. Діти навчаються співу у Старому Лисці у вокальній студії у викладачки Тетяни Феденько. Переконана, що у часі війни ми всі повинні гуртуватися, бо в єдності – наша сила. І в організації «Об’єднані любов’ю» ми об’єднані передовсім любов’ю до своєї рідної землі – України. Тільки так зможемо прогнати з неї поганого сусіда – російських загарбників.

Талановиті учні Старолисецького ліцею – то лише частина великої і єдиної волонтерської команди однодумців. Окрім організаторів Н. Романюк і М. Цалко, серед лідерів проєкту – й відеооператорка і педагогиня Оксана Михайлова, фотограф Олег Нетецький, композитор і виконавець авторських пісень Віталій Гладенко, волонтерка Світлана Бойчук та інші. З «Об’єднаними любов’ю» також дуже тісно співпрацює автор пісень і репер з деокупованої Бучі «Міха» – Михайло Невідомський. Активно і найяскравіше працюють у рамках волонтерського проєкту вокальні студії «Raіnbоv Muzik», «Sun Vois», «Аmelika Oсean», «Відлуння майбутнього», вокальна школа «Kristal Vois» та вокальна школа Ксенії Пранничук, продюсерський центр «Star Team», творча школа «Domeniko», Університет Короля Данила, квартет «Бютіс», виконавці Анна Анкалюк, Яна Панищак, Таня Крижанівська,Софія Новосельська, Надія Левицька, Андрій Дмитренко, Любомир Микитюк, Вікторія Манчук, Ірина Шабан, Валентина Яремчук, Тетяна Феденько, Сергій Лазановський, Олег Чигер, Ліля Гураль, Володимир Урядко, Михайло Зелінський, Наталія Козачок, ансамбль «Вечорниці», шкільна творча молодь зі Старого Лисця та інші.

Важливо, що «Об’єднані…» працюють у безпосередньому контакті з конкретними підрозділами ЗСУ, а воїни завдяки сучасним технологіям є бажаними гостями й учасниками концертів на площі Міцкевича. Організатори виходять на відеозв’язок з воїнами і надають їм можливість спілкуватися з учасниками благодійних концертів чи шанувальниками їх талантів. Приходять на площу послухати виступи молоді й воїни ЗСУ, які перебувають в Івано-Франківську на службі чи на реабілітації.

Якось під час виступу ліцеїстів зі Старого Лисця та спілкування з лідерами громадської спільноти я помітив сльози на обличчі незнайомого і вже немолодого чоловіка. Згодом з’ясувалося, що він – один із біженців зі зруйнованої частини Харкова. Чоловік підходив до кожного з організаторів благодійного концерту, тиснув руки й дякував. Він недавно втратив і родину, і домашній прихисток, а на площі Міцкевича в Івано-Франківську знайшов друзів, розуміння і тепло для серця.

Я бачив очі українських воїнів – ще зовсім дітей, та вже обпалених вогнем фронту: вони тихо сиділи на чавунній огорожі, смачно курили цигарки, оплесками зустрічали спів юних артистів, а думками, очевидно, вже були десь там, далеко-далеко, біля побратимів. Дехто підходив до вояків, дякував за життя, а українські захисники сором’язливо ніяковіли від несподіваної, але надзвичайно важливої уваги перехожих містян чи гостей Івано-Франківська.

Переконаний, що проєкт «Об’єднані любов’ю» не лише допомагає ЗСУ в насущних щоденних потребах, а й зігріває зранені душі українців, водночас зримо демонструючи громадянську позицію та небайдужість у часі війни, тож ідеологічні національні підвалини цього волонтерського чину справді незламні.