Поки ми в Україні – на фронті й в тилу – робимо все для знищення московської мілітарної махини, поки бажаємо одне одному перемоги та якнайшвидшого настання миру на рідній землі, поки віримо, що 2024-й стане переломним у нашій боротьбі проти рашистських загарбників, у світі готуються до нових воєн. Причому – з тією самою росією, а то й з усією сформованою останніми роками сучасною «віссю зла» у світі: «Москва – Мінськ – Тегеран – Пхеньян – Пекін». Чи не парадокс?
Втім, «готуються» – то, може, й занадто сильно сказано. Наразі протягом останніх кількох місяців поспіль з уст провідних європейських політиків лише звучать заяви, що у Старого світу є порівняно небагато часу для підготовки до захисту від масштабної агресії рф так званого східного флангу НАТО – країн Балтії, Польщі, Румунії. І, схоже, перед у тому нагнітанні страхів і міжнародної напруги веде офіційний Берлін.
Власне, чи не вперше про це заговорили в експертних німецьких колах ще на початку листопада 2023-го. Тоді Рада з міжнародних відносин при МЗС Німеччини опублікувала аналітичну записку, в якій ідеться про шість-вісім років, протягом яких, мовляв, рф може відновити свій військовий потенціал після закінчення війни проти України й бути готовою до нового нападу. А вже у грудні міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус просторікував, що Європа має лише від п’яти до восьми років на підготовку до московської агресії на землі означених вище східних країн ЄС, а також Грузії й Молдови.
До речі, це саме німецький високопосадовець повторив і зовсім недавно – 19 січня в інтерв’ю Tagesspiegel, відповідаючи на запитання, наскільки великою є небезпека нападу росії, зазначив, що Європа знову «стикається з військовою загрозою, якої не було вже 30 років». «Наразі я не думаю, що напад росії ймовірний, – додав він. – Але погрози з боку рф державам Балтії свідчать, що російський диктатор путін може одного дня напасти навіть на країну НАТО. Тож ми зобов’язані продумувати найгірші сценарії розвитку подій». Він також відгукнувся на заклик міністра внутрішніх справ Швеції готуватися до такої війни «вже зараз», заявивши, що географічно шведи перебувають у «ще більш серйозній ситуації»…
Загалом січень видався доволі рясним на різні заяви й припущення з того приводу. Наприклад, в інтерв’ю виданню «The Times» прем?єрка Естонії Кая Каллас навіть «змінила» той термін, який нібито має Європа, щоб підготуватися до війни на східному фланзі НАТО, «зменшивши» його до трьох-п’яти років. Говорив про це й новий польський прем?єр Дональд Туск, підкресливши, що Європа дуже відстає від Росії за темпами виробництва зброї.
Втім, офіційна Варшава веде мало розмов на цю тему, зате багато робить для зміцнення власної безпеки перед лицем нової загрози. Зокрема ще торік заявила про нарощення власної армії до 300 тисяч багнетів, тобто про збільшення її чисельності майже вдвоє порівняно з кількістю вояків, яку та налічувала до 24 лютого 2022-го. А вже першого місяця року, що настав, у Польщі ухвалили доволі-таки жорсткі зміни до законодавства про службу у війську, згідно з якими зокрема під час війни або в разі оголошення воєнного стану й загальної мобілізації у країні кожному, хто тим чи іншим чином уникатиме обов’язку захищати вітчизну, загрожуватиме ув’язнення мінімум на п’ять років.
Мовби за прикладом Варшави, оголосив заходи, які потрібно вжити, аби запобігти потенційній агресії рф супроти Латвії, її президент Едгарс Рінкевичс. Він заявив буквально таке: попри те, що членство його країни в НАТО та Євросоюзі надає найкращі гарантії безпеки у світі, його державі, як і всім її союзникам, пора «готуватися до всіх сценаріїв».
У цьому суголоссі, схоже, лише міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас зберігає спокій, бо запевнив усіх, що в росії не вистачить ресурсів для здійснення провокацій у країнах Балтії. Але цей його сумнів у небезпеці московії для ЄС блідне порівняно з промовою міністра оборони Великої Британії Гранта Шаппса, виголошеною 16 січня в Лондоні, яку вже назвали історичною. «Ера дивідендів від миру» закінчилася, – наголосив той. – За п’ять років можемо стати свідками численних війн з участю росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї».
По суті, британський урядовець оголосив про початок нової епохи в житті людства – передвоєнної доби, тобто тривожного періоду перед начебто неминучим глобальним збройним катаклізмом у світі. А своєрідним продовженням його виступу став приїзд до Києва британського прем’єра Ріші Сунака й підписання між Україною й Великою Британією безпекової угоди, відповідно до якої не лише Лондон зобов’язався захищати Україну, а й її Збройні сили в разі чого будуть готові обороняти Британію.
Це вельми промовистий позитивний штрих у накресленій вище картині песимістичних очікувань у Європі. Та загалом заяви про російську загрозу там лунають так, ніби вже й немає великої війни в Україні, наче в ЄС і не відають, що наші доблесні захисники перемелюють на східному фронті живу силу й техніку рашистів, зводячи нанівець усю потенційну небезпеку рф для європейських країн. Чому така зневіра в силі ЗСУ?
Ось що днями написав у The Telegraph британський полковник у відставці Річард Кемп: «Якби на Заході справді вірили в те, що росія в разі досягнення успіху в Україні нападе на східний фланг НАТО, то давно надали б Києву всю необхідну зброю для перемоги». То що ж насправді стоїть за тими заявами щодо агресії московії на терени східних держав ЄС? Лише нагнітання страхів і поширення панічних настроїв чи реальні підстави для побоювань? Відповіді експертів на це запитання читайте в наступному випуску «Галичини».
