Не маю сумнівів, що багато хто, прочитавши цю оповідь з буднів прикарпатської глибинки, зморщить лоба й багатозначно фиркне про якусь там банальну тематичну завуженість чи «точковість» описаної в ній проблеми. Але це нотатки про життя як воно є в часі війни, й вони додадуть колориту інформаційній панорамі Івано-Франківщини. А ще такі сільські «коломийки», про одну з яких і піде мова, – добрий знак того, що навіть під загрозою тотального рашистського геноциду ми не втрачаємо своєї ідентичності. Бо і справді, що то за село, щоб у ньому не гуло…
Так уже склалося, що обійстя – хата, господарські споруди, криниця, город, садок тощо – пенсіонерки Емілії Сюсько у селищі Брошневі-Осаді на вулиці 22 Січня, яке її родина придбала на початку 70-х років, межує з торговельним закладом «Гостинець», що перебуває у приватній власності місцевого підприємця Олега Панишака. У часи радянщини, а відтак і незалежної України, тобто впродовж десятиліть на місці сучасного «Гостинця» діяла банальна «наливайка», завжди гамірна, зі специфічними запахами, словом, така собі зона не дискомфорту. І хоча чаю там не наливали, а боролись із «зеленим змієм», брошнівчани цю кнайпу, «благословлену» молитвами жінок різних часів, ще називали «третьою чайною», бо, крім неї, у селищі ще були й «перша чайна», і «друга». 2002-го приміщення, зведене, до речі, ще 100 років тому, перейшло з комунальної форми власності у приватну. О. Панишак відкрив там магазин-кафе і вже майже два десятиліття провадить господарську діяльність. Відтоді цей торговий заклад і «невгодний» Е. Сюсько.
Ще наприкінці серпня цього року пенсіонерка зареєструвала у Брошнів-Осадській селищній раді заяву, в якій скаржиться, що сусідство з «Гостинцем» «ускладнює їй життя». Причин для цього, на думку пенсіонерки, декілька: по-перше, через відсутність водостічної ринви на стіні, яка виходить у бік обійстя пенсіонерки, під час дощів підтоплюється її подвір’я, по-друге, антисанітарія й необлаштованість панують на території навколо торговельного закладу, по-третє, потребує ремонту напівзруйнована і непрочищена труба у придорожній канаві навпроти магазину-кафе, яка перешкоджає водовідведенню, що зумовлює підтоплення обійстя під час злив.
За нашим дослідженням, інформація, викладена у заяві Е. Сюсько, частково підтвердилася. Справді, зруйнована водостічна ринва на стіні торговельного закладу, яка виходить на подвір’я пенсіонерки, у часі дощів може бути однією із причин підтоплення як її житла, так і двору та господарських приміщень. І це відповідальність власника «Гостинця» О. Панишака.
Підтверджуємо й те, що торговельному закладу на центральній вулиці селища не пасує зустрічати клієнтів чи просто перехожих невпорядкованою прибудинковою територією.
Що ж до інших нарікань сусідки, то вони – не за адресою або ж безпідставні чи бездоказові. Зокрема коли йдеться про неналежний стан водовідвідної труби у канаві перед фасадом закладу, то це сфера безпосередньої відповідальності комунальної служби селищної ради. До речі, ми з’ясували, що востаннє цю злощасну металеву трубу комунальники селища чистили ще 2009 року – і то завдяки пані Емілії.
Проте нарікання пенсіонерки, що, мовляв, через сусідство магазину навіть верхні бетонні кільця її криниці позеленіли, крім жіночої уяви, нічим не доказані. А ще жінка вважає, що підприємець «ігнорує усі прохання, а на звернення не реагує…»…
– Чи можливо конструктивно зреагувати на заяву Е. Сюсько і налагодити добросусідські стосунки? – звернулися ми до О. Панишака.
– Ми знайомі з Емілією Дмитрівною вже багато років. Та лише в період головування в селищі Івана Шикеринця я мав сім років спокою, бо він знав, як з моєю сусідкою говорити і реагувати на її постійні скарги. Я вже спілкувався і з теперішнім головою селищної ради Тарасом Манориком – передовсім про потребу впорядкування, зокрема асфальтування території біля нашого закладу. Я сказав, що готовий профінансувати виконання робіт, головне, щоб селищна рада посприяла з майстрами. Тому що коли свого часу асфальтували центральну дорогу селища, то не зробили з’їзд сюди. А коли витягували і чистили водовідвідну трубу, то все розрили і так залишили на багато років.
А от про те, що водостічна ринва на магазині зруйнована, я вперше почув від вас. Сусідка мені про те нічого не говорила. Тож тепер, звичайно, подивлюся і полагоджу, це не проблема. До речі, тут, де тепер «Гостинець», ще з 1921 року розташовувалися різні установи. Була там і давня криниця, яку ми згодом вичистили та відновили…
Відверто кажучи, трохи дивно, що відтоді, коли я 2002 року придбав на аукціоні ті приміщення для своєї підприємницької діяльності, Емілія Дмитрівна реагує на нашу присутність – уже впродовж двох десятків років – скаргами й заявами у всі інстанції, й лише безпосередньо до мене чомусь не звертається…
Безумовно, дивує, що Е. Сюсько сама не висловлює свої претензії безпосередньо своєму сусідові, навіть не розмовляє з ним, а все віддає, образно кажучи, на відкуп посередникам – місцевій владі, депутатам чи журналістам або ж марнує час на заочні нарікання на підприємця. А це шлях в нікуди. Тим часом дорога до порозуміння й добросусідства, на моє переконання, пролягає тільки через спілкування.
