Цьогоріч Маріямпіль Дубовецької ТГ відзначив 335-й ювілей з часу свого наречення нинішньою назвою. У локаційній грамоті міста Маріямполя від 8 червня 1693 року, виданій королем Яном ІІІ Собеським про заснування міста, надання йому міських прав, торгів і ярмарків, зазначено й таке: «… Підносимо спадкову маєтність Маріямпіль, віддавна відому також під назвою Мелекен, до статусу міста та цим актом засновуємо її як місто. Надаємо право, відповідно до законів і постанов Королівства щодо міст і містечок, розпланувати, закласти, збудувати й облаштувати це місто, обвести його каналами, валами та іншими укріпленнями; запрошувати й оселяти громадян, купців, сукноробів та інших ремісників, жителів і орендарів будь-якого народу, походження й стану; ввозити, виставляти, продавати й купувати товари та користуватися всіма вигодами міського торгу. Усі ці права з нашої ласки передаємо тому самому ясновельможному Станіславові Янові Яблоновському, великому коронному гетьманові. Постановляємо, щоб це місто навіки називалося Маріямполем…». Але що маємо нині? На думку голови громадської організації «Комітет духовного відродження Маріямполя» професора Володимира Боцюрка, є вагомі проблеми, через які Маріямпіль – тобто місто Марії – не може належно розкрити свій потужний потенціал як один із духовних центрів Прикарпаття. Тож пропонуємо в рамках редакційного проекту «З проблемами – до «Галичини» інтерв’ю із хранителем духовних скарбів Маріямполя Володимиром БОЦЮРКОМ та громадським активістом, захисником прикарпатських доріг Ігорем ЛАПІНСЬКИМ.
– Володимире Івановичу, чому Ви та представники очолюваної Вами громадської організації б’єте на сполох?
– Маріямпіль – давнє духовне і унікальне містечко Галичини. Тільки недавно я дізнався, наприклад, що існує грамота польського короля Яна ІІІ Собеського 1693 року, в якій Маріямпіль довічно означено містом чи містечком, а не селом, і визначено його привілеї за зразком з нормами Львова. 2026-го минуло вже 335 років, як Маріямпіль отримав свою теперішню назву. У тому документі чітко написано, якою має бути увага влади до Маріямполя. Йдеться ж про те, що особливо усім сановникам і урядовцям, судам, міським урядам та будь-яким посадовим особам слід «неухильно додержуватися грамоти та пильнувати, щоб її додержувалися інші…». Оригінал грамоти зберігається у польському Вроцлаві, а ми маємо його копію – офіційний нотаріальний переклад з латинської. Її привезли нам поляки – вихідці із Маріямполя.
До речі, чудотворну ікону Матері Божої Маріямпільської поляки, побоюючись радянських богоборців, також після війни вивезли до Вроцлава. Таку назву чудотворна ікона отримала після відомої Віденської битви 12 вересня 1683 року і перемоги об’єднаних європейських держав над османами. Її і в Польщі називають Маріямпільською Богородицею. Сьогодні ситуація схожа – вороги знову обступили Україну і знову загрожують Європі.
У той час Відень був в облозі. І допомогли йому вистояти проти ворога троє галичан – головнокомандувач військами Ян Собеський, українець по матері, уродженець Олеська на Львівщині, посланець Юрій Кульчицький із села неподалік міста Самбора і великий коронний гетьман зі своїми сміливими вершниками Станіслав-Ян Яблоновський, уродженець села Лючі біля Яблунова нині Косівського району. Після цієї битви і доручив Ян Собеський Станіславу-Яну Яблоновському збудувати фортецю на Дністрі як форпост турецької загрози. У ті роки поселення, подароване йому, називалося Божий Видок. І саме на честь вдячності Матері Божій за перемогу над ворогами Яблоновський, який був дуже побожний і завжди носив із собою ікону Богородиці, перейменував Божий Видок на Маріямпіль – місто Марії…
– Якщо в перемозі над османами під Віднем відіграли чималу роль означені Вами троє відомих галичан, то чому Маріямпільська чудотворна ікона й досі не в Україні, а в Польщі?
– Думаю, що поляки у 1945 році не довіряли радянській владі, яка була вже на Прикарпатті. Адже як приклад діянь радянських богоненависників – руйнування у Маріямполі пам’ятника італійському святому Каєтану Тієнському – покровителю сміливих. На цьому місці є пам’ятник, подарований громаді Маріямполя за втіленою дизайнерською ідеєю самого Івана Павла ІІ Папи Римського – переплетені мак і волошка як символ єднання українського і польського народів. Тепер той скверик у центрі села, де був пам’ятник двом святим – Каєтану Тієнському та Іванові Павлу ІІ Папі Римському, громада Маріямполя гідно і мудро трансформувала у меморіальне місце для вшанування пам’яті полеглих героїв України у війні з російськими загарбниками. І вісьмох героїв-маріямпільчан пошановано іменними стелами в цьому скверику.
Можна багато доброго і унікального говорити про Маріямпіль як духовне осердя краю. То скажіть, хіба це містечко не заслуговує гідної уваги влади, щоб мати добрі дороги і розкрити свій потенціал як духовний центр Прикарпаття? Дорога важлива не тільки для жителів Маріямполя, а й для приїжджих туристів і прочан з усього Прикарпаття та інших регіонів України, а чи не найбільше – зі Львова. І це, на мій погляд, щось означає, якщо вміємо дивувати львів’ян. Адже у нас щороку проводять прощі родин, а паломники відвідують Маріямпіль щотижня. До війни приїжджали й гості з Польщі.
– Чи незадовільний стан деяких відтинків дороги до Маріямполя або ж незавершене будівництво ротонди на Дністром можуть зле впливати на час повернення Маріямпільської Богородиці додому?
– Зізнаюсь, що сказати однозначно не можу. Але коли двадцять років тому я був у Польщі, то колишній війт Маріямполя 1945 року, який виїхав у Польщу у часі вивезення чудотворної ікони, образно казав: «Це – ваша Богородиця, заберіть її…». Звичайно, без різних погоджень і дозволів це зробити було неможливо, бо кордон є кордон.
Ще 2003-го світлої пам’яті владика Софрон Мудрий освятив наріжний камінь для спорудження ротонди на березі Дністра, куди мали повернути чудотворну ікону Матері Божої Маріямпільської. Чому саме владика Софрон освячував? А тому, що він єдиний з усіх українських душпастирів ніс свого часу цю ікону до коронації у 1989 році. Коронацію провадив Папа Римський Іван Павло ІІ, який свято вірив у чудотворність цього образу. Свого часу на кошти Івано-Франківської обласної ради ми нульовий цикл ротонди частково зробили. А тепер би треба хоч подіум для співочого поля звести…
Сьогодні ми навіть не ставимо питання про першочерговість будівництва ротонди над Дністром, у якій планували помістити чудотворну ікону Матері Божої Маріямпільської після її повернення з Польщі. Бо усвідомлюємо, що на те потрібні чималі кошти. Розуміємо також, що в Маріямполі навіть у часі традиційних прощ українських родин не буває такого велелюддя, як у Духовному центрі імені священномученика Симеона Лукача УГКЦ у Старуні на Богородчанщині, збудованому комерційним способом. Але згадаймо, що поки в рідному селі священномучника єпископа Івано-Франківського УГКЦ Симеона Лукача активно не запрацювали для створення духовного осердя і не вклали відчутні кошти, то й про Старуню мало хто знав…
Заступник голови громадської ради при Івано-Франківській міській раді Ігор Лапінський вважає, що належним пошанівком цього духовного осердя Прикарпаття над Дністром з нагоди згадуваного 335-річчя було б відновлення доброго автошляху до Маріямполя.
– Дорогу до містечка місцями частково чи й добре відремонтовано, але подекуди вона запущена: вкрита вибоїнами і має такі небезпечні місця, які навіть об’їхати важко, – розповідає громадський активіст. – Найгірший її відтинок – 920 м, якщо їхати з Галича – від села Водники на підйом перед заїздом у Маріямпіль. Звісно, є проблеми і на дорозі з Галича до Дубівців, але то ще пів біди. А на згаданому підйомі перед самим Маріямполем – на так званій Маріямпільській горі – існує велика загроза безпеці учасників руху, особливо ж після останньої зими. Там утворилися небезпечні вирви по обидва боки дороги.
Знаю, що водії деяких автобусів навіть відмовляються провозити тут пасажирів. На останній сесії Івано-Франківської обласної ради підтвердили витрати на місцеві дороги у Калуському районі, але питання автошляху до Маріямполя ще не розглядали, хоча ми ще торік зробили всі необхідні підрахунки й підготували кошторис – виїжджали на місце і все обстежили разом із представниками державної організації «Дороги Прикарпаття».
– А про які кошти, Ігоре Ярославовичу, йдеться?
– На той час ішлося про вісім мільйонів гривень. Адже дорога має відповідати стандартам третьої категорії: 7 м ширини асфальтового покриття дорожнього полотна і 12 м ширина усієї дороги разом з узбіччями. Торік на Прикарпатті відзначали ювілеї Володимира Романюка і Андрея Шептицького. То кошти на дорогу – 21 км із селища Заболотова Коломийського району до села Хімчина на Косівщині і на пам’ятик Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси України Володимиру Романюку обласна влада знайшла. Хоч у тому селі, де народився великий будівничий і мученик за українську Церкву, нема жодних духовних локацій порівняно з містечком Маріямполем, знаним ще з XVII ст.
Тим часом Церкву в Маріямполі представляють дві християнські конфесії – ПЦУ та УГКЦ, а у храмі Воздвиження Чесного Хреста (1930) відбуваються почергові богослужіння. Є також можливість присутності у Маріямполі і третьої конфесії, яка колись була у містечку, – Римо-Католицької Церкви в Україні. Чекають добрих господарів і сакральні будівлі колишнього монастиря Антонія Падуанського отців капуцинів (1757–1763) і костелу Пресвятої Трійці (1736–1738) РКЦУ. В Маріямполі є дивовижний ландшафтний парк і унікальний Біблійний сад, чекають конструктивної ідеї для реставрації і залишки згаданого фортечного муру відомого замку Яблоновських 1692 року тощо.
До речі, співфінансувати будівництво означеного мною відтинку дороги у сумі три мільйни гривень були готові в сільраді Дубовецької ТГ. Тож на обласному рівні наразі не знайшлося не вісім, а лише п’ять мільйонів, щоби вичерпати проблему і зробити громаді Маріямполя та всім духовно свідомим християнам дарунок до 335-річчя наречення містечка іменем Богоматері Марії. Власне, ми свою громадську роботу координуємо з керівництвом Дубовецької ТГ. Але на обласному рівні, схоже, не маємо ні розуміння, ні належної підтримки. Втім, заради справедливості зазначу, що найперше нам обіцяла підтримку голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук – обіцяла, що, мовляв, коли надійдуть 150 млн грн із Держбюджету, то не забудуть і про Маріямпіль. Правда, через якийсь час вона почала називати цифру у 100 млн, а ще пізніше йшлося вже лише про 60 млн… Але й досі від виконавчої влади ми не одержали жодної копійки. Треба було нам усім, очевидно, більше працювати з Івано-Франківською обласною радою, а не з ОДА…
За майже 650 років з часу першої письмової згадки про Маріямпіль містечко мало різні найменування: крім уже згадуваної – Божий Видок, також Чортопіль, Вовчків (Вовче), Маринопіль… Кожна із цих назв – додаткова інформація для роздумів. Після неодноразових відвідин цього неповторного куточка над Дністром – як мовлять і в радості, й серед гіркоти, а головно після відслідковування впродовж двох десятків років процесу його тривалого відродження як духовного центру відчуваю як практикуючий християнин, активний паломник до святих місць і журналіст обласного часопису внутрішню настороженість. Хвилює те, що ця християнська оаза Прикарпаття з унікальними історичними локаціями, які впродовж багатьох років ніхто й не пробував відновлювати, сьогодні не процвітає, як заповідав нащадкам у локаційній грамоті король Ян ІІІ Собеський, а видається призабутою. Призабутою найперше обласним і районним керівництвом. Духовне відродження Маріямполя ніби полишене на відкуп лише керівництву Дубовецької ТГ, громаді села, місцевим церковним конфесіям і громадським спільнотам.
І зовсім не війна тому причина.
