Іванофранківець Микола ІСТИН (Дідошак) – український поет, прозаїк, есеїст. Привніс у літературу й реалізував у своїй творчості концепцію некстмодернізму, поетичноцентричності, вербального космосу і поетичних прогресій кохання. Ініціатор створення і організатор заходів літоб’єднання «Планета Наступного слова» в Івано-Франківську у 2011– 2013 рр. Лауреат і дипломант численних літературних конкурсів. Автор трьох книжок поезій: «НекстмодернізмпостМАЙДАНівського паралельноАТОвського періоду» (2018), «Всесвіти душевтілених слів» (2019) і «Еволюція поезії» (2023).
– Щонайперше «Еволюція поезії» як книжка нових віршів, написаних після виходу у світ двох попередніх збірок, має свою концепцію – розширення філософських меж і можливостей поетичного слова, принаймні на рівні спроб, проєктів чи ескізів, – розповідає Микола Істин. – Ми розбудовуємо села чи міста. А вірші – це також розбудова – менталітету і душевного складу людини...
– Миколо, чи нова книжка поезій вписується у рамки твоєї філософії поетичноцентричності, яку сповідуєш не один рік?
– Так, але у ній є нові елементи, які розширюють мою концепцію. Ще не було нової книжки, а її ідею вже було представлено в добірках віршів у «Дзвоні» чи «Літературній Україні». Ці поезії було перекладено й опубліковано у французьких літературних журналах. До видання увійшли твори, написані за останні два чи два з половиною роки.
– Чи залишила війна слід у твоїй творчості?
– Нова книжка починається віршами, тематично просякнутими війною. Я наголошую, що поезія має бути дієвою, нею слід закликати робити конкретні практичні справи, а не тільки розміщувати у фейсбуці патріотичні твори для піднесення духу українського суспільства і його захисників. Цього замало. Ми всі – в єдиному просторі. Мене більше цікавить поетична конструкція держави. Творчість – це система цінностей, з якої ніяк не слід випадати. Війна не вплинула на переміну тих цінностей, але спонукала до того, що з’явилися вірші, покликані захищати їх. Я – гуманіст.
– Як ти розумієш розвиток поезії?
– Граней цього багато. Зокрема – це й вибудовування стосунків між державою і людиною на більш рівноправних і гармонійних засадах. Має бути більше свободи, а не обмежень для особистості. Може, це прозвучить і фантастично, але я вважаю, що поезія може стати своєрідною мапою майбутнього розвитку людської душі – її формування і перевтілення. Якщо сказати коротко, то поезія для мене – то розвиток особистості, увиразнення своїх життєвих орієнтирів і цінностей. Кожен мій вірш – як елемент єдиної системи і водночас накопичення нових філософських ідей…
М. Істина сприймаю не тільки як цікавого й самобутнього поета, а й як поважного філософа у поезії. Не балакуна чи демагога, який бавиться концептуальними засадами некстпостмодернізму чи поетичноцентричності для замилювання читацьких очей, а сучасного автора, котрий послідовно вербалізує митецькі сенси поета у своїх творах. І «Еволюція поезії» – це новий крок в реалізації авторського світобачення і поетизації світу.
Виходжу із нав’язаних мені іншими словесних міфів,
які в книжках вибудовані,
що дуже схожі на душоловки.
Повз легенди пусті проходжу,
як попри порожні всередині статуї людей, яких ліпили наче богів.
Знаходжу, і винаходжу,
змістом ідей наповнене слово,
яке є матерією душі,
її філософськими ідеалами,
поетичними проєктами світів,
та наступних всесвітів...
Поезіє, будь з політикою на рівних.
а не прислугою,
дружи з державами,
але не ставай їх рабинею.
Еволюція поезії у вдосконаленнях душі,
в її перероджених втіленнях в ідеалах всещасть всесвітних...
Так, стиль поезій пана Миколи особливий і, на перший погляд, не звичний для сприйняття. На мою думку, тому, хто хотів би вже й одразу бодай торкнутися суті авторської філософії, не слід вдаватися, образно кажучи, до поверхневого читання його книжки. Кожне слово поета – то окремий елемент, але єдиної концептуальної системи, тож потребує глибокого мозкового занурення.
