Із понад 30 створених на Прикарпатті ОТГ чи не кожна має свою історію, гідну не лише уваги, а часто й наслідування. Скажімо, 10 січня 2018 року відбулася перша сесія Войнилівської селищної об’єднаної територіальної громади, а рішення про її утворення було ще у вересні 2017-го. Вибори відбулися 25 грудня 2017 року – головою Войнилівської селищної ради ОТГ стала колишня голова Перевозецької сільської ради Мар’яна МАСЛЯК. Нині Войнилівська ОТГ об’єднує вісім населених пунктів: окрім самого Войнилова, ще села Перевозець, Слобідка, Кудлатівка, Павликівка, Довпотів, Дубовиця і Середнє.

Попри те, що голові Войнилівської селищної ради ОТГ лише 29, досвід роботи у місцевому самоврядуванні у керівнички вже чималий, адже Мар’яну ще 20-річною обрали на посаду голови Перевозецької сільської ради, на якій пропрацювала дев’ять років.

– Мар’яно Романівно, чи справдилися Ваші очікування від децентралізації?

– Об’єднання було дуже важким і дуже відповідальним. І я добре це усвідомлювала, бо чимало років пропрацювала головою сільради. Тож я не брала на себе одноосібну відповідальність і на сесію ми це питання не виносили до розмови з людьми. Ми пішли до громад і провадили подворові опитування й лише відтак збирали сесію та розглядали можливість створення об’єднаної територіальної громади. Попередньо у Войнилівську ОТГ мали увійти ще Томашівська, Сівко-Войнилівська і Луківська сільські ради. Була маса розмов і багато побоювань – хто ким керуватиме і хто до кого приєднається. Було складно. Тому що маючи наочний приклад Верхнянської ОТГ на Калущині – першопрохідця у реформуванні, всі побоювалися, чи буде і наша об’єднана громада настільки спроможна. Але громади відважилися – люди підтримали створення ОТГ саме з центром у Войнилові. Попри те, наприклад, що Перевозецька громада мала кілька пропозицій для приєднання до інших потенційних ОТГ. Тож було кілька моделей реформування. Але люди боялися приєднуватися до міста, бо ходили чутки, що у них заберуть землю. Добре це чи погано – судити не мені. Нам тоді дуже допомагав обласний Центр розвитку місцевого самоврядування – фахівці приїжджали, надавали консультації нам, зустрічалися з людьми тощо. Запитань до нас було багато, та й відповідей громаді – чимало. Ми і до об’єднання не боялися йти до людей, а опісля – тим більше. Бо лише люди вирішували, як вони хочуть жити далі.

– Але ж Ви особисто і Ваша команда чимось мотивували потребу змін?

– Розумієте, тоді в бюджеті грошей було рівно стільки, що якраз вистачало на зарплати працівникам. На розвиток не залишалося ні копійки. Я пояснювала людям так: якщо хочете лише, щоб я сиділа у сільраді і виписувала вам довідки, то можемо нічого не змінювати, залишимося Перевозецькою сільрадою. А якщо прагнемо розвиватися і рухатися вперед, то мусимо думати про майбутнє й об’єднуватися. Чи буде краще – цього людям ніколи не обіцяла. Я просто їх запитувала: невже нам сьогодні так добре, що ми маємо боятися завтрашнього дня? Чому гадаємо, що буде гірше? Люди мене почули. Ми розуміли, що манна з неба зразу не впаде. Район тоді був безсилий дотувати належно всі сільські ради. І добре, що для тих, хто об’єднається добровільно, на державному рівні придумали «цукерку» – субвенцію. Фінансовий стимул відіграв значну роль і був добрим поштовхом до змін. Бо тими роками сільські бюджети і цього не мали, а район пропонував самотужки шукати джерела і можливості для виживання громад. А що було шукати, якщо, наприклад, землями розпоряджалися не ми, податками – також і т. ін. Так, очікування були більші, ніж можливості, які маємо нині. Звісно, ми на місці не тупцюємо – розвиваємося. Коли йшла на посаду, то думала, що за рік можна зробити і дорогу, і їдальню, і спортзал, і покрівлю школи та ін. Та за рік зрозуміла, куди потрапила. Бо якийсь час жила амбіціями. Були плани, що кошти для утримання доріг обласного значення передаватимуть в ОТГ, але не так сталося, як гадалося. Потреби великі, а можливості маленькі. Але ж люди не розуміють, хто відповідальний за дороги, які розділено на державні, обласні, комунальні, місцеві, й нарікають на ОТГ. Ми намагаємося пояснити. Проте люди нас доїдають і запитують: то навіщо ж ми об’єднувалися?

Ще школи, дитсадки, водонапірні вежі тощо ми можемо відремонтувати, але дороги – то зовсім інші обсяги фінансування. Але є й добре – легше співпрацювати з депутатами обласної ради. Івано-Франківська обласна рада дуже нам допомагає. Бо ж розуміють, що об’єдналися небагаті селищна і сільська ради. Ми надавали послуги жителям інших сіл, але район нам кошти не повертав. Та людям відмовити ми не могли. Так само і зі школою. Коли ми підвозимо, наприклад, дітей із села Томашівців, яке не входить до ОТГ, до нашого опорного закладу – Войнилівського ліцею, то нам ніхто не повертає кошти за пальне, ремонт автобуса і т. ін. Ще й були в нас чужі філії. Аж у вересні 2018 року ми їх віддали району, а створили свої. Фінансово це нам коштувало приблизно до пів мільйона. А для нашого бюджету це немалі гроші. Децентралізація і створення ОТГ – то добра справа, але інколи людям важко пояснити межу нашої відповідальності. Передусім маю на увазі дороги, мости і т. ін. І почуваюся інколи, образно кажучи, напівґаздинею –питають з мене, а я не маю права те чи інше зробити. Наприклад, конкурс на перевезення оголошує район, а ми відтак маємо проблеми: скажімо, автобус їде з Калуша до Довпотова, а до Войнилова – ні. Та повноважень вплинути на перевізника не маємо. Мовляв, цього нема у нього в маршруті. Мотивує тим, що погана дорога. Ми зверталися і в район, і в область – дорогу підремонтували. І вона не в найгіршому стані. Але перевізник забажав листа, що нам додаткових маршрутів не треба. Я вивчила питання і зрозуміла його справжні наміри – скасувати маршрут Войнилів–Івано-Франківськ…

– То ось чому громади ОТГ та інших сіл б’ють тривогу і переживають, що не буде прямих рейсів до Івано-Франківська?

– Так. Але я звикла приймати рішення, які не шкодять людям. А для цього потрібно спілкуватися з людьми. Я поговорила з ними, й вони мені все пояснили. Цей маршрут їм дуже потрібен. Іншого автобуса нема, щоб зранку дістатися до Калуша і далі. Ось для чого перевізникові потрібен був згаданий лист! Однозначна маніпуляція. Такого листа я йому не надала, тож відразу напружила відносини з перевізником: якщо, мовляв, немає листа, що не потрібні додаткові рейси, то автобус їздитиме лише до Довпотова. Тож наші люди від осені не мають послуг перевезення з Довпотова до Войнилова. Парадокс: ми їдемо до людей, щоб надати їм адмінпослуги, бо селянам нема чим дістатися до Войнилова. Я доведу, що такий маршрут потрібен. А листа, який пропонує перевізник, не підпишу, тому що люди – проти. Громади мене обирали, щоб відстоювати їхні інтереси.

– Войнилів – колишній райцентр. Чи збереглася ще інфраструктура, яка спростила би Вам робити його центром ОТГ?

– Не зовсім – частково, в різних сферах – по-різному. Якщо говорити про медицину, то так. Наприклад, поліклініка нині є Центром первинної медико-санітарної допомоги. До речі, і вторинний рівень ми зберегли, хоч довго і наполегливо за нього воювали. Я завжди кажу «ми», бо самотужки нічого не зробила би. У нас разом з депутатами і громадами було і є розуміння проблем. І ми не захотіли, щоб у селищі була лише амбулаторія – ми залишили денний стаціонар, отримали ліцензію і на базі лікарні частково надаємо і вторинну медичну допомогу. Завдяки Офісу реформ ми юридично на найвищому рівні відстояли добру справу. Якби не вони, то ми пропали би. Тепер кошти медичної субвенції ділимо на три установи – Калуську центральну районну лікарню, Калуську районну лікарню і на наше комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги». Інколи виникають непорозуміння, але намагаємося їх врегульовувати. Люди дуже задоволені. Та й не тільки з нашої ОТГ. Бо послуги надаємо і жителям Колодієва з Галицького району, і тих самих Томашівців... Людям так зручно і не накладно добиратися до медзакладу.

– У Войнилові є опорна школа… Чи все в ній до ладу?

– Свої функції як опорної школа виконувала ще до утворення ОТГ. Тепер до Войнилівського ліцею належать три філії – Довпотівська гімназія і початкові школи у Кудлатівці та Дубовиці. Ситуація була спочатку дуже складною, тому що до опорного закладу входили три філії сіл, які не увійшли до Войнилівської ОТГ. Все було на нас – від техперсоналу і до енергоносіїв. Словом, ми утримували не свої філії. Район самоусунувся від вирішення проблеми. А втратити опорний заклад не хотів ніхто. В області також радили зберегти його, і тут укотре допоміг Центр розвитку місцевого самоврядування в області на чолі з Русланом Панасюком. І ми стали першими в Україні, де з опорного закладу одні філії забирали, до речі, з фінансуванням, а інші заводили. І при цьому навчальний заклад не втратив статусу опорного. Ми розуміли, що вчителі могли залишитися без зарплат, і в цьому могли незаслужено звинуватити саме нас. Ми з депутатами вчинили по-людськи, бо розуміли, що і в чужих філіях – люди і діти. Але добро повертається добром. І хтозна, чи через деякий час ті громади не увійдуть до нашої ОТГ. Ми категорично проти закриття маленьких шкіл. Доки зможемо, доти утримуватимемо їх. Хоч розуміємо, яке це може бути навантаження на бюджет. Але діти для нас – понад усе.

– До речі, а за рахунок чого відбуваються основні надходження до бюджету ОТГ? Адже об’єднана громада не має фабрик, заводів чи інших потужних виробництв?

– Основне джерело – податок з доходів фізичних осіб, а також маленькі підприємства, деякі юридичні особи, пекарня, пилорама і т. ін. Головне, що вони дають людям роботу, належно їх оформляють і сумлінно платять податки. Мені здається, що навіть підприємці відчули зміни і почали розуміти, для кого щонайперше працюють. Тому що бачать результат сплати своїх податків у конкретних справах в громадах. Бо ж на території ОТГ, окрім сказаного, є і музична школа, і великий дошкільний навчальний заклад, і Центр дитячої та юнацької творчості. Ми все зберегли, і не маємо жодних намірів щось скорочувати.

– Чи є землі в об’єднаній громаді?

– Так, є. І ще один плюс від утворення ОТГ той, що нам передали землі сільськогосподарського призначення, якими маємо право розпоряджатися. Ми вже стали розпорядниками землі, і наші доходи зросли. Віддаємо землю в оренду різним фермерам і компаніям, але на наших умовах. А до наших фермерів ставимося дуже лояльно і з розумінням, підтримуємо їх розвиток. На підприємців не тиснемо, а головно провадимо діалог, запрошуємо на сесії і т. ін. Хочемо, щоб вони усвідомили, що і від них залежить розвиток громад і доля людей, які шукають заробітків по світах.

– Важко було братися за реформування? Чи варто віддавати стільки праці і здоров’я?

– Я дуже люблю свою роботу. Не знаю, чи варто так працювати, але я живу цим. Маю добру підтримку громад, особливо – молоді. Але головно – апарату ОТГ та депутатів. Ще на першій сесії Перевозецької сільради, коли мене обрали головою, я сказала, що один у полі не воїн. Для мене децентралізація – однозначно рух уперед і намагання не підвести, не розчарувати тих людей, які мене обрали. Ми знали, на що йдемо, тож повинні гідно пройти цей шлях.