Про відому українську письменницю і кінодраматургиню Марію Вайно ті, хто знає її ближче, можуть сказати, що вона неординарна стилем не лише своєї літературної творчості, а й життя. Не пригадую, щоби ще хтось із літераторів організував так, як пані Марія, презентацію наразі лише сигнального тиражу своєї книжки 50 примірників і всі було роздаровано присутнім.
Цей захід у читальній залі центральної міської бібліотеки Івано-Франківська, зініційований громадською організацією «Імпресія», яку й очолює М. Вайно, вона змоделювала за принципом «два в одному»: наперед підписані примірники свого роману в новелах «Редакторка» на презентації вручила волонтерам, яких уже знала, дізналася про них сама чи її друзі. Тим підписом піднесла, звеличила такий необхідний нині громадянський чин цих людей: «Уклінно вдячна за Вашу волонтерську роботу в часі війни 2022 року». Адже ті, хто виконують безкорисливо, за покликом серця велетенський обсяг праці в тилу, безперечно, заслуговують на нашу щиру безмірну вдячність.
Привітала письменницю з новою книжкою і представників численних волонтерських структур директорка Івано-Франківської МЦБС Оксана Вовк. На думку літературознавця і критика Євгена Барана, який виступив перед присутніми з аналізом твору, в контексті новелістичного напряму сучасної української літератури це дуже якісний роман у новелах: щоби скомпонувати з творів малого жанру прози на кшталт мозаїки велике епічне полотно, потрібен неабиякий письменницький талант.
Головна героїня роману Ольвія працює редактором на одному зі столичних телеканалів. Доля цієї жінки по-своєму знакова для сучасної української історії, що бере початок із 2013–2014 років, коли клекотів стривоженим велелюддям, напругою борні за свободу для України і українців Євромайдан… А проблематика, порушена в романі «Редакторка», вкрай актуальна й нині. Ольвія має можливість спостерігати події не лише в державі й суспільстві, концентруючи їх у «біжучий рядок» на екрані. Вона не може не перейматися гостро й болісно і драматичними, а то й трагічними подіями в житті особистому і своєї родини. Проте після непоправної втрати жінка знаходить у собі сили приборкати цей глибокий душевний біль – як перемогу життя над смертю сприйняла вона народження своїх онуків-близнят. Доля героїні роману знову переконує нас у тому, що любов до рідної землі, своєї родини, до правди – це найбільше благо, адже «без любові жити – це жити без імені...».
Модерувала презентацію «Редакторки», разом із Євгеном Бараном, і доцентка кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Марта Хороб. Вона теж відзначила, що тема любові є наскрізною в новелах роману. Відповідно до запропонованої літературознавчинею диференціації, любов Ольвії та інших персонажів твору, зокрема тих, яких авторка зображає за допомогою художнього прийому «новели в новелі», має різні прояви й відтінки: «свята, незгасаюча до матері; всеперемагаюча, на межі життя і смерті, материнська до сина, у якого виховала чітку громадянську позицію; справжнє, але не прийняте всіма кохання між студентом і набагато старшою за нього викладачкою, красунею-розумницею, яка стала жертвою Скнилівської трагедії; тиха і таємна любов до сестриного чоловіка; щасливе, але надто коротке глибинне почуття між нею і смертельно хворим, помираючим ним; зустріч-любов у пенсійному віці, яка позбавляє нестерпної самотності на старості…».
Своїми аналітичними міркуваннями про роман «Редакторка» поділився з присутніми і письменник, учений-філолог, академік АН ВШ України Володимир Качкан: «Я був дотепер досить добре обізнаний із творчістю Марії Вайно, проте її новий роман у новелах «Редакторка» неабияк мене подивував саме своєю новелістичною вивершеністю. Цей твір можна розбирати на афористичні за смисловим наповненням цитати, крилаті вислови. Характери персонажів роману вміло виписані психологічно, через них прочитуємо глибоку філософію часу, зокрема російсько-української війни, розв’язаної кремлем на східних рубежах нашої держави у 2014 році. Твір від початку до кінця притягує увагу читача і змістом, і формою, інтелектуальною – а це, на мою думку, нині дуже важливо – манерою подачі авторських суджень задля розкриття його головної ідеї».
Сподіватимемось, що знайдуться – навіть у ці нелегкі часи – меценати, які профінансують друк повного тиражу книжки Марії Вайно. Як засвідчила і реакція зали на зачитані авторкою презентованого видання окремі з новел, що становлять повнокровний у своїй цілісності роман, «Редакторка» належить до тих творів, які, вочевидь, здатні захопити шанувальників сучасної прози.
