Харчова сода: лік від тисячі хвороб?..

Мабуть, немає більше у світі жодної речовини, яка мала б такий широкий спектр застосування, як звичайна харчова сода: офіційна і народна медицина, косметологія, кулінарія, хімічна, легка і текстильна промисловість, металургія, сільське господарство — і це ще не весь перелік. У побуті зазвичай ми використовуємо її для випікання та дезінфекції посуду, приміщень і т. п.

Мене ж зацікавили лікувальні властивості гідрокарбонату натрію. У наш час, коли медицина настільки дорога, що ані зарплат, ані пенсій на дорожезні ліки не вистачає, люди змушені шукати дешеві альтернативні методи лікування. Тому й не дивно, що такою інформацією рябить весь інтернет. І соду, наприклад, багато хто використовує не лише для зовнішніх косметичних та лікувальних процедур, а й приймає внутрішньо — при запальних процесах органів дихання і сечового міхура, сечокам’яній хворобі нирок, відкладенні солей у суглобах, при виразках і гастритах шлунка з підвищеною кислотністю, для позбавлення від зайвої ваги та звички палити, виведення з організму гельмінтів і т. д. (до речі, в Українській Вікіпедії є перелік медичних показань для внутрішнього та зовнішнього застосування соди). Пам’ятаю, як батьки у дитинстві давали нам дуже помічний засіб від кашлю — соду на гарячому молоці. Нині чомусь про нього забули, хоча він інколи ліпше допомагає, аніж більшість шкідливих синтетичних медикаментів.

Вивчаючи цю тему і прочитавши сотні відгуків на форумах про лікувальні властивості соди, серед яких певний відсоток і негативних відгуків (мабуть, тому, що були протипокази чи неправильне дозування, або ж штучно виготовлена у наш час вона має і побічну дію), натрапила на цікаві історичні дослідження про цю речовину, а також на факти справді широкого спектру її використання у лікувальній практиці.

Історія добування і використання гідрокарбонату натрію

Більшість людей нинішнього тисячоліття вважає харчову соду своїм винаходом. Промисловий спосіб її добування методом спікання сульфату натрію з дерев’яним вугіллям запропонував у 1764 році швед Ерік Лаксман. Через 27 років метод вдосконалив французький хімік Нікола Леблан: змішуючи сульфат натрію з вапняком і дерев’яним вугіллям, суміш спалювали в печі при температурі 1000 оС. Для цього у Франції було спеціально збудовано завод. Більш економний і простий метод, який використовують й нині, запропонував в другій половині XIX століття бельгійський інженер Ернест Сольве. В процесі використовували ще й аміак.

Проте у світі є багато природних содових джерел, озер і навіть полів, яким тисячі років. На це вказують історичні дослідження. Наприклад, у V столітті нашої ери римські війська, проходячи територією сучасної Бельгії, зупинились у невеличкому селі посеред гір. Втомлених битвами воїнів привабили місцеві гарячі джерела, що били з-під землі. Вони скупались там, і їхні рани дуже швидко загоїлися, а втоми як не було. Тоді воєначальники вирішили: поки вони триматимуть інформацію про це місце в таємниці, їхня армія буде непереможною. Як виявилось, вода в джерелах була насичена гідрокарбонатом натрію, завдяки якому мала антисептичну і знеболювальну дії.

А от у Єгипті в долині Ваді ель натрун (в перекладі з арабської «ваді» — пересохле русло, а натрун — «сода») й досі є кілька десятків лужних озер, які під час посухи перетворюються на содові поля. Історики-дослідники вважають, що саме у цій долині зароджувалося християнське монашество і свого часу переховувалось Святе Сімейство. Тоді цю місцевіть і справді відвідувало надзвичайно багато ченців, бо вважали, що вона мічена Богом. Водночас там було збудовано багато храмів і монастирів. Перші храми зводили копти — прямі потомки давніх єгиптян, що прийняли християнство. Вони називали соду «натрам» (NATR (nTr), а другим значенням цього слова було слово «Бог». Цікаво, що слово «жрець» писалось як «ХЕМ НАТР» (Hm-nTr) і означало «раб Бога» або «раб соди», бо було пов’язане із чистотою.

Римський лікар Діаскорид Педаній, відвідавши долину в 64-му році нашої ери, у своїх записах відмічав, що на території єгипетських содових озер було засновано і багато водолікарень, якими управляли жреці. Содою вони лікували людей від багатьох хвороб, навіть допомагали при безплідді. Самі жреці теж постійно жували соду, а перед входом до храму приймали обмивання в содових озерах, бо вірили, що чудодійна речовина є провідником між світом богів і людей.

До речі, малюнки на каменях, скалах, папірусах і в гробницях, які залишила по собі давньоєгиптська цивілізація, фактично не мають зображень товстунів. Це пояснюється тим, що хоч жреці і вищі чиновники фараонів вживали багато жирної та калорійної їжі, вони залишалися стрункими, бо, як свідчать літописи, приймали содові ванни і пили розчин гідрокарбонату натрію. Цю речовину й нині знаходять у давніх медичних лабораторіях, гробницях пірамід по всій планеті, де муміфікували тіла єгиптян, інків та ацтеків.

Про чудодійну силу гідрокарбонату натрію писав і середньовічний лікар Авіценна. Радив посипати содою місця укусів тварин чи комах, виводив зі шкіри веснянки і висипи, лікував нею шлункові коліки, глухоту та навіть паралічі. Називав речовину ліками від тисячі хвороб. А головне — вірив, що вона має божественне походження, тому деякі давні цивілізації зводили її в культ.

У давнину в місцевостях, де не було природних содових джерел, люди навчилися отримувати речовину із золи спалених рослин — солянки содоносної та деяких видів водоростей (їх використовували і для приготування страв). Згадка про такий спосіб добування соди є у літописах давніх народів Європи, Азії та Африки.

Також про її чудодійні властивості написано і в індуїстських тантрах, яким тисячі років. Йоги, наприклад, з давніх-давен передавали інформацію зі священних писань про те, що перші содові поля, тобто природні поклади соди, виникли в місцях, де на землю сходили боги, і це був їхній дар людям як засіб для зцілення. Називали її священною, попелом божественного вогню, що зупиняє старіння і продовжує життя. Вважали, що вона має ще й здатність змінювати внутрішню енергетику людини, пробуджувати надздібності.

За допомогою соди, виявляється, можна кинути палити. Цей метод винайшли північно-американські індіанці, які самі ж і навчили людство паління. Метод полягає у тому, що коли прополоскати рот міцним розчином соди і після того запалити, то згодом виникає відраза до тютюну.

Цікавий той факт, що цілющі властивості гідрокарбонату натрію були відомі і в Давній Русі. Речовину добували волхви, випарюючи воду з мінеральних джерел. Додаючи до неї ще якісь інгредієнти, виготовлювали ліки від багатьох хвороб. У літописах збереглися записи рецепту чудодійного напою, яким волхви поїли богатирів перед ратними боями, бо він додавав їм надзвичайної сили (до його складу входили джерельна вода, мед і сода). У селах знахарі робили содовий розчин на воді, який прикладали до ран, а самою содою посипали опіки, щоб не було пухирів. Ще використовували її для очищення приміщень від нечисті. Давні слов’яни називали чудодійну речовину сльозами ангела.

А ще недавно — 2005 року науковці Гарвардського університету знайшли в Кельні невідомі раніше рукописи видатного німецького вченого й алхіміка Альберта Великого. Вивчивши манускрипти, спеціалісти були вражені: дослідник працював над створенням еліксиру молодості на основі гідрокарбонату натрію природного походження. Дослідження показали, що він знищує вільні радикали, які і є причиною старіння організму, а значить, може продовжити життя людини.

Сода як допінг?..

У колишньому Радянському Союзі ще в минулому столітті дуже добре знали не лише про лікувальні властивості соди.

Улітку 1972 року весь світ був вражений блискучою перемогою радянських спортсменів на ХХ Олімпійських іграх в Мюнхені — несподівано для всіх вони стали чемпіонами навіть у тих видах спорту, в яких ніколи не досягали високих результатів. У той час партійне керівництво СРСР поставило перед спортивною збірною завдання — до 50-річчя країни завоювати як мінімум 50 золотих медалей. Це здавалося неможливим, бо такої кількості нагород не мала жодна країна світу. На попередній олімпіаді було 29, і тоді це вважали межею можливостей радянських спортсменів. Та сталося чудо — було здобуто рівно 50 золотих медалей. Спортсмени ще й встановили з десяток світових рекордів. Міжнародні олімпійські чиновники запідозрили радянських спортсменів у використанні якогось невідомого допінгу, але лікарі не виявили в крові спортсменів заборонених препаратів.

Майстер спорту з дзюдо і самбо Олександр Огулов, який працював у радянські часи спортивним лікарем, нині заявляє, що «таємною зброєю», яка тоді забезпечила спортсменам перемогу, були внутрішньовенні ін’єкції гідрокарбонату натрію. Він стверджує, що й нині деякі спортсмени перед важливими змаганнями проходять цю процедуру, хоча є вже й сучасні види допінгу. Причому, як стверджує лікар, не обов’язково отримувати гідрокарбонат натрію внутрішньовенно. Випивши перед стартом столову ложку розчиненої водою соди, спортсмени могли збільшити свою витривалість відсотків на 20. Дослідники довели, що й справді після її прийому людина відчуває приплив енергії, тому що ця природна речовина змінює склад крові, результатом чого є зняття втоми, викликаної злипанням еритроцитів.

А ще Огулов розповідає, як у роки його навчання один викладач радив студентам пити натще розчинену в склянці кип’ятку невелику кількість соди для профілактики простудних і вірусних захворювань.

Використання соди в сучасній практиці

Багато аптечних препаратів (до речі, досить дорогих) теж містять у своєму складі гідрокарбонат натрію: наприклад, ліки від кашлю, гастриту, виразки, печії і т. п. Є і розчин для внутрішньовенного застосування. Ще минулого століття реаніматологи помітили, що введений в кров людини через крапельницю він виводить з організму отруту і токсини, полегшуючи симптоми отруєння, знімає набряк легень, знижує рівень цукру в крові та виводить з діабетичної коми, допомагає при великих крововтратах, опіках, діареї, важких враженнях печінки і нирок, гіпоксії новонароджених, розчиняє деякі види каменів у нирках і т. д. Сучасні медичні дослідження показують, що сода в деяких випадках інколи більш ефективна і не така шкідлива, як синтетичні ліки. Мабуть тому, що гідрокарбонат натрію є одним зі складників нашої крові і при його внутрішньовенному введенні відновлює її нормальну структуру.

Вже доведено, що причиною виникнення більшості хвороб є порушення обміну речовин, точніше — кислотно-лужного балансу в організмі у бік його закислення: через надмірне споживання продуктів тваринного походження, а також борошняних, консервованих, спиртовмісних продуктів, солодощів, газованих напоїв. Нині в медичній сфері серед науковців йде суперечка і щодо причин виникнення онкозахворювань та методів їх лікування. Хоча ще на початку минулого століття німецький біохімік, лікар, Нобелівський лауреат у галузі фізіології і медицини Отто Варбург довів, що першопричиною виникнення злоякісних пухлин є порушення засвоєння клітинами кисню через те саме закислення організму. Звичайно ж, він не закликав постійно пити соду, як це роблять деякі учасники форумів в інтернеті, а лише підтримувати в нормі кислотно-лужний баланс завдяки правильному харчуванню. До «правильних харчів» він відносив більшість овочів і фруктів, які за своєю природою лужні.

Нині медики передусім також радять збалансувати своє меню, а для більш ефективного лікування, коли серйозні проблеми зі здоров’ям, — їхати на курорти, де є лужні мінеральні джерела (в Україні таких достатньо). Дуже помічними в очищенні від токсинів і зціленні всього організму є пости. Прихильники ж вегетаріанської їжі на власному прикладі доводять, що рослинна їжа більш корисна, ніж м’ясна.

Тобто чудодійну соду можна вживати лише в крайніх випадках, а не постійно, щоб ще більше не нашкодити своєму здоров’ю. А якщо протягом життя правильно харчуватись і підтримувати кислотно-лужний баланс в організмі, то можна і без неї не лише бути здоровим, а й продовжити життя на багато років.

спецкор