Потрапити до приймальні генерального директора Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні (ЦМКЛ) Тараса МАСЛЯКА звичним шляхом, – звернувши з вулиці Гетьмана Мазепи, на якій розташована медична установа, у прохід між двома її корпусами, – можна, лише пройшовши через простір, ущерть заповнений дерев’яними балками, металоконструкціями, мішками з будівельними сумішами та іншим начинням, необхідним для зведення й опорядження нових приміщень чи реконструкції старих. Зрештою, й той шлях, про який мова, пролягає не лише просто неба, а й під галереєю, що на рівні другого поверху вже з’єднує дві, раніше окремі, лікарняні будівлі…

– Завдяки цій будові, яка вже на стадії завершення, вдасться дещо розширити медичні площі ЦМКЛ, – пояснює Тарас МАСЛЯК. – Я вже не раз розповідав на різних медійних платформах, в тому числі й у вашій газеті, що лікарня цього вкрай потребує. Адже потік хворих, які надходять до нас на стаціонарне лікування, щороку зростає. Скажімо, лише сьогодні (на момент нашої розмови, – авт.) із 200 осіб із направленнями до ЦМКЛ, які надійшли до приймального відділення, шпиталізували 110.

Ця наша будова – то втілення в життя транскордонного проєкту вартістю 1, 3 мільйона євро, який реалізуємо у ключі відповідної міждержавної програми за участю України, Румунії й Угорщини. Коли оснастимо кабінети і палати всім необхідним, тоді відкриємо відділення і презентуємо його нашим містянам і краянам. Можу наразі лише запевнити, що це буде підрозділ ЦМКЛ такого профілю, який нині вельми необхідний, і він працюватиме ефективно.

Але це не єдиний будівельний майданчик ЦМКЛ. Значно більший масштаб робіт виконуємо на іншому об’єкті – в мікрорайоні «Софіївка», в якому міськрада передала в наше користування відомий довгобуд. Його реконструкція – теж на завершенні. І тут плануємо відкрити реабілітаційну лікарню орієнтовно на 100 ліжок, яка працюватиме як для фронтовиків, так і для цивільних осіб. Більшість її відділень пропонуватиме пацієнтам загалом цілий комплекс медичних, фізичних та психологічних заходів, спрямованих на відновлення функцій організму після поранень, травм, хірургічних втручань, інсультів та інфарктів, затяжних хвороб тощо.

Причому, наголошую, це буде переважно не тимчасова реабілітація, а тривала, а то й постійна…

– Тарасе Романовичу, тут так і проситься запитання, точніше прохання до Вас: роз’ясніть читачам «Галичини», яка відмінність між ними.

– Тимчасова реабілітація – це, зрозуміло, хоч інтенсивний, але обмежений у часі етап відновлення, мета якого – швидке повернення основних функцій організму. Вона триває зазвичай від кількох тижнів до одного-двох місяців і проходить стаціонарно або й амбулаторно – через щоденні візити хворого до лікарні. Її проводять для відновлення після операцій, переломів, на першому етапі після ампутації. В Україні пацієнт має право на вісім таких циклів у рік із тривалістю кожного щонайменше 14 днів.

А-от постійна реабілітація – це вже тривалий процес, необхідний при хронічних захворюваннях, інвалідності або коли пацієнт перебуває в такому стані, який потребує довгочасної підтримки для запобігання його погіршенню. Триває місяцями, роками, а то й упродовж усього життя. І часто це – поєднання як зміни способу життя, виконання домашніх вправ, так і регулярних візитів до спеціалістів. Приклади таких відновних комплексів – реабілітація при ДЦП, після інсульту, робота з хронічним болем, адаптація до протезів. Причому в кожному разі сюди входить не лише фізична адаптація людини, тобто повернення її до звичного життя, а й професійна та соціальна, в тому числі й відновлення працездатності. Звісно, вона проходить і в спеціалізованих центрах, і під наглядом фахівців у домашніх умовах пацієнта, себто в його звичному соціальному середовищі.

– Вище Ви сказали, що більшість відділень такої лікарні пропонуватиме разом комплекс відновних заходів. А які ще медичні підрозділи функціонуватимуть там?

– Плануємо відкрити й операційну – на ті випадки, коли для повноцінного відновлення функцій людині знадобиться хірургічне втручання. А також, звісно, облаштуємо й реанімаційний блок. Адже не таємниця, що бувають такі складні хвороби або ж такі важкі через свої природні особливості пацієнти, коли доводиться вживати тих чи інших реанімаційних заходів, аби привести прооперованого до тями після загального наркозу.

Можна буде на цій базі обслуговувати й пацієнтів із різними контрактурами (особи, які мають стійке або тимчасове обмеження рухливості в кінцівках) – міняти їм ті чи інші суглоби. Або й зробити новий протез хворому з ампутованою кінцівкою. Чому кажу «новий», бо будь-який протез – це лише тимчасовий замінник, його треба періодично міняти…

Та головне, повторюю, – то має бути лікарня багатопрофільної реабілітації, де функціонуватимуть, як уже казав, і відділення відновлення хворих після інсультів, травм та хірургічних втручань, і неврологічна, кардіохірургічна, кардіологічна реабілітації.

Робимо це у ключі тієї великої потреби в реабілітації не лише для фронтовиків, а й для величезної кількості наших містян: людей похилого віку, хворих на цукровий діабет, осіб після інсульту чи інфаркту… Їх потрібно соціалізувати й повернути до життя.

І створимо, переконаний, повноцінну масштабну реабілітацію, під час якої не лише пацієнти у стінах закладу перебуватимуть, а й їхні родичі можуть за потреби залишатися з ними на деякий час. Навіть перебачили невеличкий готель при лікарні, в якому вони могли б зупинятися на нічліг чи й на кілька днів.

– На Прикарпатті працює чимало структур, які пропонують послуги з реабілітації. Навіть у ЦМКЛ давно діє спеціалізоване відділення. Та Ви, як розумію, заповзялися створити не ще один такий самий заклад, а на порядок вищу установу цього профілю…

– Так, є багато відновних закладів, але не скрізь методи і способи ефективні чи принаймні такі, що відповідають визначеним нормам. Чимало з них є нічим іншим як дарма витраченими часом і коштами. Людині під час реабілітації має ставати чимраз краще і краще, вона має виходити з лікувальної установи з максимально відновленими функціями – як фізичними, так і психічними. Щоби могла повернутися до соціального життя і, якщо вона працездатного віку, й далі працювала на благо всіх у державі, завдяки якій, на кошти чинних платників податку, її поставили на ноги.

До того ж сьогодні медицина пропонує переважно процедури тимчасової реабілітації, а постійної дуже мало, тож хочемо створити у стінах ЦМКЛ всі можливості і для довгочасної реабілітації. Причому, прикладом для наслідування у цій справі слугує нам відома реабілітаційна лікарня під Дрезденом, у якій я не раз бував, оскільки товаришую з її директором. Там ефективно практикують високого рівня відновлення функцій хворих і покалічених людей, таку реабілітацію, що відповідає всім наразі найвищим нормам медичної класики.

Вивчили й інший світовий досвід. Тим-то запроваджуємо навіть такі методики, яких в Україні наразі ніхто не застосовує. Я, наприклад, підтримую зв’язки із двома своїми одногрупниками під час навчання в аспірантурі в Києві. Нині вони проживають і працюють у В’єтнамі. Один із них – ректор інституту традиційної і нетрадиційної реабілітації, а інший – міністр охорони здоров’я у цій же державі.

Розумію, що В’єтнам – може, й не надто популярна країна у світовому медичному просторі. Але, повірте, там застосовують вельми дієві методи відновлення пацієнтів після операцій, травм чи інсультів. Дарма що вони геть інші, ніж наші, західні методики й технології.

Ці мої товариші самі за своїм фахом висококваліфіковані реабілітологи. Та ще й, як бачите, займають такі відповідальні посади. Тож, як мовлять, сам Бог велів нам перейняти тамтешній досвід відновного лікування. Отож за їхнього посередництва запросимо звідти спеціалістів, які посприяють нам у налагодженні таких реабілітаційних методик, що їх не лише в Україні, а й у Європі та США наразі не застосовують.

Ба більше – запланували поєднати традиційні технології у цій медичній сфері з нетрадиційними. І сподіваємося, що від синтезу різних – східних і західних – методик ефективність відновного лікування в нас буде на порядок вища, ніж це зазвичай є.

У процесі такої співпраці, гадаю, в’єтнамські фахівці й самі зможуть розширити й поглибити свій досвід. Адже матимуть справу в нас не лише з цивільними, які потребуватимуть відновлення, а й з фронтовиками, котрі лікуватимуться від поранень, контузій і т. п.

– За чиї кошти вдалося розпочати цей проєкт?

– Це стало результатом співфінансування з боку держави, з міського бюджету й самої ЦМКЛ. Свого часу я представляв такий задум у столиці. І дуже вдячний міністрові охорони здоров’я Ляшку й тодішньому прем’єрові Денисові Шмигалю за те, що вони з розумінням поставилися до наших потреб і пішли нам назустріч. Отож на реалізацію цього проєкту виділили гроші з Державного бюджету. Завдяки їм ми змогли розпочати здійснення своїх планів. Зокрема на кошти першого траншу, який надійшов восени 2025-го, закупили ліфти, вентиляційне устаткування, кухонне приладдя тощо. Тобто з огляду на постійне подорожчання вартості будівельних матеріалів, медичного обладнання оперативно використали ті гроші, щоби вони не знецінилися.

Цього року ми одержали й решту бюджетних фінансів, тож робота триває. Шкода, звісно, що загалом то невеликі кошти. Якби в нашому розпорядженні теж були такі солідні гроші, які держава виділила на спорудження деяких інших реабілітаційних закладів у регіоні, то ми б завершили першу чергу будівництва на «Софіївці» ще до закінчення 2026-го. А так, мусимо доводити справу до фінішу власними коштами, які ще мусимо заробити, й за підтримки з міського бюджету.

– Тобто закінчуєте реконструкцію лише першої черги задуманого. І що саме то має бути? А з другої черги що постане?

– Наразі вивершуємо стаціонарний корпус, у якому лікуватиметься водночас до 100 пацієнтів із різними потребами. А друга черга – це вже суто реабілітаційний корпус, у якому проводитимемо відповідні процедури, в тому числі, скажімо, різні види бальнеотерапії, що базується на застосуванні природних або штучно мінералізованих мінеральних вод та лікувальних грязей, лікування іонізуючим промінням тощо.

Першу чергу будови на «Софіївці» плануємо здати в експлуатацію десь у травні 2027 року. Бо ще маємо на цьому об’єкті чималі обсяги опоряджувальних робіт. А ще ж треба оснастити відділення відповідним обладнанням. Нині ми активно шукаємо партнерів-інвесторів, які б помогли нам у придбанні необхідного сучасного операційного, реанімаційного обладнання. Ще багато коштів бракує й на закупівлю меблів. Але працюємо на різних платформах і на різних етапах як у межах тих проєктів-грантів, що вже реалізуємо, так і поза ними.

Маємо чимало партнерів, і щоразу їхнє число приростає, оскільки не сидимо на місці, а, як мовлять, їздимо світами, шукаємо і знаходимо спонсорів, меценатів, друзів. Тому з упевненістю дивлюся в майбутнє. Все задумане здійснимо для користі як жителів громади, так і інших наших краян, співвітчизників загалом, котрі лікуватимуться у структурі ЦМКЛ.