Головний нефролог Міністерства охорони здоров’я, президент Світової федерації українських лікарських товариств, академік Національної академії медичних наук (НАМН) України, член-кореспондент НАНУ, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, доктор медичних наук, професор, відомий в Україні й далеко за її межами… Це – Любомир ПИРІГ із Рогатина, котрому на початку березня сповнилося 90 років і якого називають легендою вітчизняної медицини.
У творчому доробку ювіляра – понад 560 наукових публікацій (з них близько 30 посібників, монографій, довідників). Розробляв та впроваджував новітні методи обстеження й лікування хворих, які стали основою для нинішнього розвитку світової нефрології. Ініціатор створення та перший керівник Української асоціації нефрологів, а з 2007 р. – її почесний президент. Також із його ініціативи та особистих організаційних зусиль в Україні ще 1990-го виникло Всеукраїнське лікарське товариство, яке Любомир Антонович очолював протягом 1990 – 2007 рр., а нині теж є його почесним президентом. Був членом Громадської ради МОЗ, радником президента НАМНУ, членом вченої ради Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ та редакцій численних періодичних наукових видань.
Як депутат Верховної Ради першого демократичного скликання (1990–1994 рр.) від Рогатинського виборчого округу Л. Пиріг активно втілював ідею розвитку української медицини: ініціював створення Державної програми «Збереження генофонду населення України», організував та провів перші наукові конференції з проблем демографії України, форуми «Медицина і українська культура», «Історія української медицини». І нині він часто виступає в періодиці зі статтями, в яких висвітлює стан та реформи системи охорони здоров’я, демографічну ситуацію в Україні, питання біоетики, становище української мови у суспільстві і сфері медицини, обстоює загальнолюдську та професійну гідність українського лікаря – громадянина і патріота.
Багатогранну діяльність пана Любомира вшановано численними нагородами: орденами: «Знак пошани» (1986), Князя Ярослава Мудрого V ст. (2007), Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня, Почесними грамотами МОЗ (1981), Кабінету Міністрів (2003), Верховної Ради (2010), Президії НАНУ (2000), НАМНУ (2001, 2006), Київського міського голови (2002, 2004), Всесоюзного товариства терапевтів (1985), Українського лікарського товариства Північної Америки (1989), Хрестом Пантелеймона Цілителя (МОЗ, 2010)...
Ще один штрих до портрету ювіляра – його захоплення філателією, висвітлене у понад 140 авторських статей з філателістичної україністики та 25 річному членстві у редакційно-художній раді Державного Комітету зв’язку та редколегії журналу «Філателія України». До речі, з нагоди ювілею Л. Пирога в його рідному місті віддали данину шани цьому захопленню Любомира Антоновича ("У Рогатині погасили марку із зображенням академіка Любомира Пирога"). Втім, пора врешті надати слово самому винуватцеві торжества.
– Пане Любомире, бути лікарем – це покликання? Як і чому Ви обрали саме такий життєвий шлях?
– Змалку я думав, ким хочу бути. Моє дитинство було пов’язане з початком Другої світової війни. Річ у тім, що в моїй родині чоловік сестри мого батька був лікарем. Він працював у Більшівцях і в дитинстві я декілька разів у них гостював. Коли більшовики «визволяли» нас від гітлерівців у 1944 році, то я вже тоді «заразився» спеціальністю лікаря. З Більшівців мої родичі згодом мусіли втекти до Рогатина. Але оскільки «червоні визволителі» бомбардували його, ми виїхали до села Підвиння. І там я асистував лікареві-родичу. Так і сам захотів стати лікарем. Бо мав гарний приклад для наслідування.
1948 року вступив до Львівського медінституту. Без екзаменів, оскільки школу закінчив зі срібною медаллю. Університет також завершив з відзнакою. Я хотів бути не теоретиком, а клініцистом. Спершу був аспірантом на кафедрі гігієни. Однак після першого семестру покинув аспірантуру. Мене картали за те – мовляв, захистив би дисертацію й перейшов би у клініку. Але я твердо вирішив і розпочав свою лікарську практику на відомому курорті в Моршині.
– Як би Ви порівняли українську медицину: колишню й теперішню?
– Колись медицина була більш організована. А нині якось роздрібнена на приватну, державну, відомчу, а це розкоординовує загальний вектор розвитку охорони здоров’я. Нині держава явно замало коштів виділяє на потреби медицини. А тим часом вона стоїть на сторожі найдорожчого, що є в держави, – здоров’я й життя її громадян. Тому владний Олімп в Україні повинен більше приділяти уваги організації медичної допомоги та підготовці медичних кадрів.
Наша медична наука також могла б бути на вищому рівні, хоча все-таки свою місію вона виконує, завдяки насамперед ентузіазмові самих науковців. Та вкрай важливо, щоб держава більше уваги приділяла і їй. Адже не буде належного поступу в системі охорони здоров’я, якщо не розвиватиметься профільна наука.
– Часто можна почути, що колись люди були здоровіші. Чи це правда?
– Так кажуть, тому що хвороб тоді виявляли менше. Колись медицина не могла повноцінно відповідати потребам суспільства. До лікаря дістатися було складно, тоді як про медичні обстеження годі й казати. Але у світі, звісно, погіршується екологічна ситуація та умови проживання і праці людей. Тож і зростають загрози для їхнього здоров’я.
– Упродовж усього життя Ви допомагали своїм численним пацієнтам одужувати від різних болячок. Які поради дали б нашим читачам, аби вони правильно дбали про своє здоров’я?
– Передусім людина має частіше задумуватись над тим, як постійно підтримувати себе в тонусі. Звісно, первинним чинником є спадковість. Бо якщо, скажімо, у вашому роду є домінантною якась недуга, то існує висока ймовірність її розвитку й у вас. Тобто мусите мати певні застереження щодо неї. Потрібно здійснювати періодичні профілактичні огляди, щоб вчасно виявити те чи інше захворювання, оскільки рання діагностика завше підвищує шанси на одужання. Необхідно щадити себе у роботі, уникати перевтоми й виснаження. Варто також раціонально харчуватись. І мова – не про вишукані страви, а про здорові й корисні для організму. Звісно, не можна зловживати алкоголем, курити, «бавитися» наркотиками. Натомість необхідно регулярно займатися фізкультурою. Тобто насамперед, аби бути дужим, мусимо дотримуватися правил здорового способу життя.
– А як підтримувати здоров’я нирок?
– Воно також залежить від способу життя. Шкідливо впливають на стан нирок інфекційні хвороби. Не варто вживати надміру солі, захоплюватися гострими стравами. Слід уникати переохолоджень. З одного боку, треба й загартовуватись, але потрібно й пильнувати, щоб не перестаратись. Тут тонка грань. Також необхідно уникати перегрівання, оскільки воно теж може шкідливо впливати на нирки.
– Пандемія COVID-19: якими особистими враженнями чи висновками можете поділитися з цього приводу?
– Коронавірус – це несподіванка для всього людства. І це вкотре засвідчує, що не маємо ніколи забувати: людина – не лише соціальна істота, а й насамперед біологічна сутність. Бо, як бачите, попри порівняно високий розвиток земної цивілізації як на XXI ст., ми цілковито залежні від природи.
Перемогти пандемію можна і це, думаю, світовій спільноті вдасться. Але надалі треба буде добре пильнувати, щоби ця небезпека для життя і здоров’я людей відтак не повернулася. Маємо вживати належних заходів як із профілактики інфекційних захворювань, так і задля ізоляції хворих і надання їм відповідної медичної допомоги. Звісно, на це в державі має бути достатньо коштів. У тому числі й на соціальну підтримку і гарантування безпеки медиків, які на передовій боротьби з «короною», адже нині вони – на одному з перших місць за кількістю інфікованих вірусом та померлих від цього…
– Кілька слів про Ваше хобі?
– Ось уже впродовж 80 років я заворожений філателією. Майже з дошкільного віку збираю марки. Видав три книжки про філателію і понад 150 статтей. А ще одне моє захоплення – бібліофілія. В мене стільки книжок, що змушений був спочатку перенести їх з домівки на роботу. А згодом і повіддавав до бібліотек. У тому числі й до рідного Рогатина. Незабаром знову передам туди ще один мішок книжок.
Пишу й публіцистичні статті. Найсвіжіша з них – «Проти хвиль» – про долю одного медика, котрий симпатизував лівим ідеологіям, а коли з приходом більшовиків побачив, як на практиці реалізують комуністичні доктрини, то не витримав і виїхав за кордон. Її можна буде знайти на шпальтах рогатинської газети «Голос Опілля».
– Ваші побажання нашим читачам?
– Бажаю кожному відчувати себе людиною. Як біологічні істоти мусимо дбати про своє здоров’я. Але водночас як соціальні й моральні сутності маємо бути насамперед патріотами своєї держави. Чого й бажаю своїм краянам.
