«Томик 3»... Так просто і скромно, як і дві попередні, називається нова – третя – збірка поезій представників літературної студії «КА–МА–ЛІ–я» з Калуша, яка недавно вийшла друком в івано-франківському видавництві «Фоліант», упорядкована Іриною Червінською та з напутніми словами літераторів Олени Бараненко та Ольги Бойчук. «У «Томику 3» ми знову зібрали творчість авторів, дотичних до калуської літературної студії «КА–МА–ЛІ–я». Нагадуємо, що всі автори з цієї невеликої книжечки є унікальними та самодостатніми. Незмінні верлібр, класичні форми, філософська та інтимна лірика, а також експериментальна проза – кожен читач знайде щось для себе у цьому розмаїтті», – обіцяють співавтори збірки Тетяна Юзьв’як, Наталя Паньків, Ігор Дацко, Ірина Мельничин та Ірина Червінська.
Для сприйняття змісту таких збірок, як «Томик 3», як на мене, літературним гурманам ліпше би відключити своє аналітичне мислення і включити сприйняття серцем. Твори, якими автори вирішили поділитися з читачами, зачаті поза рамками умовностей і канонів, звичних меж і шаблонів... Адже «камалійці» у своїх поетичних чи прозових посланнях так вправно витинають словами, так неочікувано ними виграють і зусібіч їх випещують, а то й просто розважаються ними, що навіть звичні до письменницьких «обертосів» і шанувальники модерних вибриків крилатого Пегаса можуть загубитися у дивному мареві того творчого лету і бурхливого потоку свідомости.
Я вже не перший рік залюблений у свіжість і непередбачуваність творчих знахідок представників літстудії «КА–МА–ЛІ–я» – вони поза порівнянням, а такі, як є. Проте кожен, бодай торкнувшись тла збірки «Томик 3», у тому розмаїтті філософії верлібрів, музики рим, експериментальної прози та інших словесних дивовиж може знайти для себе той неповторний окрайчик мистецького безмежжя і творчої справжності, якими обдаровує читачів «КА–МА–ЛІ–я», і ним від душі досхочу посмакувати. Як, наприклад, я, невиправний традиціоналіст, насолоджуюся, скажімо, такою поезією Н. Паньків:
Майже всюди і майже ніде,
Порозкидувані між хмарами,
Мов незрячі та без ідей,
Мов примари ми.
Серце стиснуте у кулак,
Божевілля і неук визначить.
Покочовуєм сяк то так,
Аби вижити.
То за втіху честь продали,
То міняєм її на золото.
І не вільні, і не раби –
Совість колота.
Майже всюди і майже ніде,
То відкинуті, а то й прийняті.
Запиваємо курземе
Води Прип’яті.
І зібравши убогий харч
У сакви свої продірявлені,
Вирушаєм в незнаний старч,
Світу явлені.
(«Майже всюди й майже ніде...»)
Вражає. І бракує слів для коментарів, бо тішиться серце новим поетичним цвітом неповторної калуської «КА–МА–ЛІ–ї».
