Про особливості діяльності в умовах війни Івано-Франківської торгово-промислової палати, колектив якої з перших днів масштабних бойових дій у нашій державі переформатував свою роботу на засадах волонтерства, розповідає її керівник, кандидат економічних наук, депутат Івано-Франківської обласної ради Андрій ЛЕВКОВИЧ.

– Пане Андрію, відповідно до нашого законодавства, торгово-промислові палати займаються переважно якимись рутинними технічними речами – сертифікація, експертиза, засвідчення форс-мажору… Через те Ваша робота видається монотонною й нудною. Це справді так?

– Я дуже люблю свою роботу. Ви назвали лише, так би мовити, технічну частину діяльності ТПП… Але суть роботи Палати – це комунікація, налагодження відносин між успішними, активними, добре освіченими, дієвими й діловими людьми – між підприємцями, у бізнесі загалом. Це комунікація і всередині юрисдикції Торгово-промислової палати, і з представниками бізнесу в інших країнах. Це і комунікація бізнесу з владою, де Палата завжди на боці бізнесу. Тобто ми є лобістами бізнесу…

І вимоги до людей, які працюють у Палаті, відповідні – добра економічна чи юридична освіта, знання іноземних мов, вміння комунікувати з людьми, як вести професійний діалог, так і усміхатися, жартувати, спілкуватися при тому не лише про економіку, а й про мистецтво…

Власне, закон так і велить, що завданням Палати як міжнародної громадської організації є сприяння підприємцям у розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, сприяння експорту, пошуку інвестицій. Виставки, конференції, семінари, навчання, круглі столи, навчальні програми за кордоном для наших підприємців – це також сфера нашої діяльності. Ми допомагаємо у виїздах на різні заходи за кордоном «під ключ» – з супроводом від підготовки та виїзду до повернення в Україну, з візовою підтримкою…

У нас вельми широке коло контактів. Наприклад, за останні п’ять років Івано-Франківську ТПП відвідали 52 посли іноземних держав. Водночас ми не обмежені в своїх діях, тож не лише підтримуємо бізнес, а й опікуємося культурою, зокрема були причетні до проведення таких фестивалів, як «Карпатський простір», джазовий фест, «Вірую» в Галичі, організовуємо виставки й інші різні мистецькі заходи…

– А які особливості роботи Івано-Франківської торгово-промислової палати в часі війни?

– 24 лютого ми прокинулися іншими. Ми всі стали волонтерами. Змінилося все. Хоча війна в нас триває вже вісім років, але в ніч з 23-го на 24 лютого ракети долетіли й до Івано-Франківська, почався повномасштабний наступ московитів із залученням до того понад сотні батальйонно-тактичних груп. Почалася, як я вважаю, остання битва московитської орди проти Київської Русі-України… Битва, в якій ми переможемо, в якій воля здолає деспотію, порядок переможе хаос, бо нам на допомогу став весь цивілізований світ...

Як і для всіх, для нас масштабне вторгнення рф було й очікуване, й несподіване водночас. Перші дні були особливо важкими. Все-таки державна бюрократія в світі має певну інерційність, усталені процедури прийняття рішень. Держава – це як великий корабель, який часто рухається за інерцією. А хтось, скажімо, як росія, рухається, мов «Титанік», до свого айсберга…

Європа також дуже інерційна в своєму успішному демократичному русі… Поки там отримають інформацію, поки її опрацюють, поки ухвалять рішення, відповідні закони, урядові постанови, поки почнуть їх реалізацію, час мине.

Та й чимало окремих європейських урядовців очікували, свідомо не квапилися підтримувати Україну, навіть попервах відмовляли у допомозі, бо вважали, що в України немає шансів. Ми всі напередодні вторгнення чули про 72-96 годин, яких московитам нібито буде достатньо на окупацію й розграбування Києва… Можливо, саме такого розвитку подій хтось дуже хотів не лише в московії. Ми всі уявляємо собі масштаби корупційної павутини путіна в Європі. Десятки років за рахунок «газпромів» тривала «шрьодерізація» європейської політики, розхитування Європи…

І в такій ситуації першими завжди реагують не уряди, а люди. Небайдужі люди, які емоційно сприйняли інформацію з України.

– До вас зверталися з Європи? Виходили на зв’язок європейські ТПП?

– То був зустрічний рух. Ми в перші ж дні повномасштабного вторгнення при Івано-Франківській ТПП створили ініціативу «LetUkraineWin!» («Україна переможе!»). Ініціаторами разом зі мною як керівником Палати були Любомир Чорній, Олег Головенський, Леся Федорук, Віра Бічуя, наш відомий підприємець Володимир Швадчак. Прикарпатський торговий дім (керівник Ярослав Сухоребський) надав нам складські приміщення.

І ми почали буквально «бомбити» європейців, американців, їх бізнес-асоціації, корпорації, волонтерські рухи, торгово-промислові палати листами, які починалися словами: «Ми з України. В нас почалася війна. Допоможіть Україні…».

Реакція була миттєва. Ми одразу ж отримали зворотний зв’язок. Відтак щодня до нас почали прибувати по дві–три–чотири фури з продовольством, ліками, медичною технікою, речами гігієни, спальниками, кариматами… Близько 40 волонтерів допомагали з розвантаженням. Ми в соцмережі розмістили меседж, що потрібна допомога з розвантаженням. Першого дня прийшло понад 100 людей…

– Подейкують, що у військкоматі охочі піти на фронт пропонували воєнним хабарі, щоб їх мобілізували на війну. А як Ви зі100 відібрали 40волонтерів, за статурою?

– Ми взяли перших 40 осіб, які зголосилися, а іншим подякували. Я справді був вражений, як люди прагнули допомогти. Які додаткові сили були у всіх нас – з 8-ї ранку до 10-ї вечора, до комендантської години, – всі на ногах, і сил на все вистачало…

Дуже багато було зворушливих моментів, до сліз. Скажімо, у вантажах ми знаходили дитячі листи нашим воїнам, малюнки дітей з Європи, аплікації, жовто-блакитні квіточки, сердечка, цукерки… Діти вкладали в конверти по два–п’ять–десять євро, писали дуже хвилюючі слова підтримки нашим воїнам…

Одного разу зателефонував лікар з Києва з подякою: «Ми вчора отримали від вас медичне обладнання, якого не мали, а щойно вночі провели операцію нашому бійцеві з черепно-мозковою травмою. Якби не ваше обладнання, ми не змогли б йому допомогти. Воно врятувало життя»… А це обладнання нам передали з Монако через Польщу.

– Яка загалом географія допомоги?

– Географія найширша – першими відгукнулися на наше прохання Польща й країни Балтії. Там найкраще розуміли, з ким ми маємо справу… Потім – Велика Британія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Італія, Іспанія, Португалія, Румунія, Швеція, Ірландія. Але складно навіть когось виділяти, бо всі допомагають щиро і з бажанням нашої перемоги.

Такий приклад. Нам дуже допомагали спільноти з Польщі – від Гданська до Перемишля. Зокрема сприяв посол польського Сейму Марек Жонса. Він допоміг нам сформувати в Перемишлі вагони, в які перевантажували з фур молоко, борошно, інші харчові продукти, і звідти потяги їхали до Києва.

Допомагали хто чим міг. Були й системні вантажі від корпорацій, наприклад, зі Швеції одержали комплекти ковдр та постільної білизни для лікарень і біженців. А було, наприклад, і звернення французьких альпіністів, які буквально збирали свої вантажі поштучно – спальні мішки, продукти, рятувальне устаткування, різне похідне польове обладнання, – все необхідне нашим воїнам. Це були або невеличкі комплекти, куплені окремими людьми, або навіть люди ділилися власними речами…

– І куди скеровували допомогу?

– Спочатку ми тісно співпрацювали з Київщиною, Чернігівщиною, містами Харковом, а також Кропивницьким, Тростянцем на Сумщині. Коли московитів з півночі вигнали, почали також активно працювати з Миколаївщиною, містами Дніпром, Запоріжжям. Допомагали ми й івано-франківським лікарням: міським, обласним – дитячій та інфекційній…

А от приклад із Чернігова, куди ми доставляли продукти, медикаменти... До речі, ми дуже активно співпрацювали з Чернігівською ТПП, зокрема з її керівником Костянтином Івановим. Коли Чернігів було оточено, Чернігівська палата працювала в Івано-Франківську – ми надали її співробітникам місця для роботи. Тоді до нас звернувся генеральний директор міської лікарні №2 Чернігова і розповів, що в цій медичній установі через обстріли вийшла з ладу система постачання електроенергії. Ми звернулися з проханням до Фундації українців Нідерландів і вони нам дали генератор на 85 кіловатів. Була проблема, як його доставити, бо автомобільний міст до Чернігова зруйнували. Але ми зуміли вночі переправити цей генератор через річку. Втім, не розповідатиму детально, як саме, бо війна ще триває…

Іншу допомогу для Чернігова перевантажували в Києві з фур у мікроавтобуси, вони доїжджали, як мовлять, через поля-ліси до тимчасового моста, а далі вже вручну переносили-передавали ті вантажі до мікроавтобусів на другому боці…

– Яким Ви бачите майбутнє України після нашої перемоги над росією? Напевно, для ТПП настануть також нові часи, з новими завданнями?

– На третій день після звільнення Бородянки від рашистів я відвідав місто з гуманітарною місією. Ми доставили туди фуру продуктів та медикаментів. Час був ще тривожний, тому нам допомагали в тому співробітники Національної поліції.

Я мав багато зустрічей в Бородянці. Під час спілкування з учителями місцевої школи запитав: «Як ви гадаєте, через скільки років ми зможемо пробачити московитам?». І всі хором, без паузи, без роздумів відповіли: «Ніколи!». «Ми бачили обстріли, катування, вбивства, – розповідали вони. – Бачили, як вони мародерили – вивозили пральні машинки, мікрохвильовки, комп’ютери, унітази… Ми ніколи не пробачимо!»

Переконаний, що майбутнє України – це майбутнє одного з лідерів вільного світу. Після надання Україні статусу кандидата в члени ЄС всі процеси в нашій державі, спрямовані на досягнення цієї мети, значно пришвидшаться.

Я спілкуюся з керівниками ТПП Європи, зокрема з Польщі, вони кажуть, що цей статус дуже швидко надасть нам нові можливості, відкриє нові контакти, в тому числі додасть упевненості інвесторам, скерує ресурси на приведення наших стандартів до європейських, на відновлення інфраструктури та подарує ще багато вигод. Тому статус кандидата в члени ЄС– не просто чергове гасло, а нові реальні можливості.

Говорити нині про те, що Україна воює з російською федерацією, чи, як я кажу, з Московією, було б значним спрощенням. Насправді сьогодні в Україні, повторюю, порядок бореться з хаосом, вільний світ воює проти консерватизму в його крайньому деспотичному антилюдському варіанті.

– Чи можете зробити висновок зі свого спілкування з партнерами в Європі, що на Заході розуміють масштаб і метафізику цього протистояння?

– Чимраз більше політиків починають це розуміти. Спочатку, як ми пам’ятаємо, європейці здивовано казали: «Тож виявляється, що путін нас завжди обманював?». Тепер Захід дозрів до розуміння, що московити прагнуть хаосу, руйнації нинішнього світового ладу, щоб на його уламках захопити більшу територію для свого антилюдського деградантського «русского міра».

Ми вже тепер проводимо таку інформаційну кампанію – нагадуємо нашим колегам в ЄС, в інших країнах, що світ знає успішний досвід післявоєнного відновлення Німеччини, Японії, Італії, Південної Кореї, Ізраїлю. Ці країни отримали колосальні руйнування, проте нині вони – серед розвинутих, а їхні економіки – на найперших місцях у світових рейтингах.

Політики починають вживати термін «план Маршалла» в контексті відбудови України, створюються фонди відновлення нашої держави, в яких беруть участь міжнародні фінансові інституції. Наприклад, Євросоюз планує створити Солідарний цільовий фонд для фінансування післявоєнної відбудови України, основними донорами якого стануть країни – члени ЄС. За оцінками Blооmberg, лише в цьому разі йдеться про сотні мільярдів євро.

І вже нині світовий бізнес та міжнародні корпорації розглядають можливості заходу в Україну або вже перебувають «на низькому старті» щодо цього. І недарма. Адже хоча наша держава за територією й кількістю населення не сягає й відсотка відповідних світових показників, та ми маємо п’ять відсотків корисних копалин світу, третину всіх чорноземів на Землі, маємо освічених і високоморальних віруючих людей з активною життєвою позицією, а це наш найбільший ресурс.

– З чим Ви звертаєтеся до потенційних закордонних інвесторів, які ще аргументи наводите на користь вкладання коштів у розвиток України?

– Ми кажемо нашим партнерам: покваптеся позаймати свої ніші в економіці України, щоб після війни відразу ж отримати конкурентні переваги над тими, хто запізнився на «український потяг». Наш аграрний сектор, галузі металургії й корисних копалин, військово-промисловий комплекс, сегмент ІТ і загалом сфера креативної економіки – це те, що дасть чудові результати для інвесторів.

Я переконаний, що саме в Україні буде один з експериментальних майданчиків, на якому світ почне моделювати та випробовувати нову реальність та нову раціональність, де буде творити один з трендів нової цивілізації.

Тому ми запрошуємо наших колег, інвесторі взяти участь у цих пошуках нового: «Творіть нові міста, нову архітектуру, реалізовуйте нові найамбітніші креативні ідеї. Нумо разом будувати майбутнє! Почнімо з простору навколо нас. Творімо територію нової економіки, зону вільного бізнесу, вільної творчості. Зрештою, територію вільних людей. Беріть приклад з Нормана Фостера, всесвітньо відомого британського архітектора і дизайнера, лауреата Імператорської та Прітцкерівської премій (відомі у світі нагороди за досягнення у сфері відповідно мистецтва загалом і архітектури зокрема), який працював над дизайном штаб-квартири Apple–Apple Park у Каліфорнії, а нині зголосився брати участь у відбудові Харкова… Ми готові надати майданчики для напрацювання таких ідей та образів».

Такі ідеї прагнемо нині донести до світового бізнесу, до креативних людей в усьому світі.