Аліну Перепічку та Надію Боринь в Івано-Франківську ще жартома називають «вибагливими вишиванками». Роботами майстринь часто можна полюбуватися у фортечній галереї «Бастіон» міста Івано-Франківська. Вони настільки унікальні, що без дотику чи супутніх коментарів годі й здогадатися, що виставлені на оглядових полицях сережки, браслети, перстені, кулони, підвіски, запонки, намиста, брошки та інший біжутерійний дріб’язок для задоволення вибагливих смаків не малярство, а унікальна мікровишивка хрестиком. А до Великодня вишивальниці вдалися до реалізації ще однієї своєї креативної ідеї – одягання у «вишиванки» пасхальних яєць.

У кожної з молодих майстринь – Аліни та Надії, які поділилися з нами деякими секретами своєї творчості, була своя дорога до вишивання, є свої смаки і самобутність творчості.

Надія Боринь – іванофранківка, мати двох дітей. Зізнається, що вишивку любила завжди, проте до 35 років не вишивала. А 7 років тому, коли вдруге завагітніла, жінка почала вишивати. Дечого навчала її подруга Аліна, та головно – чоловік. Його першою вишитою картиною була Мати Божа з Ісусиком. Робота Надії дуже сподобалася. Спочатку вишивання для майстрині було хобі, а згодом стало справою життя, без якої вона себе вже не уявляє. Першими роботами вишивальниці були образ Матері Божої – для батьків, борщагівська сорочка – для доньки і сережки з ялиночкою – для себе.

Своєю дорогою прийшла до вишивання і Аліна Перепічка – мати трьох дітей. Поклик до вишивання відчула ще від бабусі. А у 8 років перші уроки вишивання дала Аліні мама. Згодом дівчина навчалася в училищі на швачку, мріяла про творчу працю. Та перша її проба у мікровишивці була невдалою – не знала техніки. Проте професія швачки їй допомогла, адже замало створити мікровишивку, потрібно з неї зробити виріб. Жінки відтак створили спільний бренд «Вибагливі вишиванки» і почали його розкручувати, тож сьогодні часто вишивальниць називають не на ім’я, а «вибагливими вишиванками».

– Надіє й Аліно, чому Ви вирішили присвятити себе техніці мікровишивки?

НАДІЯ. Я почала вишивати, коли зрозуміла, що вмію це робити. Сорочки, плаття, сумочки, взуття… Все вишивала. Але ж жінкам завжди хочеться прикрас. Тож мені хотілося своїх потенційних покупців здивувати. Якось я в Інтернеті побачила, як жінка творить мікровишивку, і подумала: треба спробувати. Хоч моя перша робота й була недосконалою, проте ті сережки і досі бережу. Робота складна. Якщо класичний хрестик – два міліметри на два міліметри, то у мікровишивці – один міліметр на один міліметр.

АЛІНА. Нині популярність вишивки в Україні дуже зросла. Вишивані речі стали модними. Розмаїття таке, що й важко чимось людей здивувати. Кожен хотів би вирізнятися з-поміж інших. А мікровишивка ще не ввійшла у повсякдення. Ручна і складна робота. Та й не кожен має можливість її придбати. А хто може, той дбає і про виконані у такому ж стилі прикраси до вишивки – сережки, намисто, кулони, браслети, каблучки тощо. Кожен виріб – унікальний. Ми не починали з теорії мікровишивки, а самотужки дійшли до неї через практику. Тож працюємо у техніці, яка має вже й наші особливості як майстринь. Вишиваємо повноцінним малесеньким хрестиком.

– З чого починаєте свою роботу?

АЛІНА. Очевидно, з бажання, з натхнення. Далі – пошук і розробка схем, підбір ниток. Використовую п’яльці, ножиці, тканину, гостру бісерну голку, нитки тощо. Ідея може починатися навіть з фурнітури, яку я побачила і в яку треба вкрапити мікровишивку. Похмурої погоди не вишиваю – лише в сонячні дні. Адже потрібно зберігати тональність кольорів і акуратність хрестиків. Бо випороти нитку вже не можна, а треба лише перевишивати. Маю спеціального «котика», в якому багато голочок, а у кожній – ниточка. Не витрачаю час на заміну ниток. Вишиваю без наперстка. Маю п’ялечко не маленьке, а на кілька робіт. Люблю розігнатися. Вишиваю лише поверху. Так швидше.

НАДІЯ. Я роботу також не починаю, якщо нема натхнення. Використовую тупу тонесеньку голку і спеціальні, малі, п’яльці, хоч колись і не знала, що такі є – працювала з великими. З тканин – лише натуральні, домоткані. Шовк не використовую, бо в Україні нема доброї його якості, а російський принципово не використовуємо. Працюємо з німецькими і французькими нитками. Власне, спосіб вишивання у нас з Аліною різниться. Я вишиваю згори донизу. Тобто голку цілком протягую через п’яльця, а відтак знову її повертаю в п’яльця. Мені так зручно. А традиційний хрестик вишивається з дірки в дірку. Мені більше подобається вишивати великі роботи. Щоб було багато кольорів і тональностей. Тоді вишивка дихає.

– Яка основна тематика ваших мікровишивок?

НАДІЯ. Здебільшого наша мікровишивка – орнаментальна. Ми навіть писанки «одягаємо» у вишивки. Маємо дуже багато ідей, тому що живемо своєю роботою. Українська вишивка нас надихає. Хочемо, щоб і нашу молодь вишивка приваблювала, тож пропонуємо унікальні твори. Адже наше гасло: «Традиція живе у хрестиках».

АЛІНА. Мені здається, що і тематика моїх творів залежить від бажання. Дуже подобаються гуцульські орнаменти. Ми намагаємося також свої роботи пов’язувати зі святами. Все почалося з новорічних іграшок з елементами вишивки. Відтак на Йордан ми «одягали» у вишиванки різноманітний посуд для свяченої води. А на Стрітення пропонували «вишивані» свічки. До Великодня також здивуємо вибагливих шанувальників українських традицій. Рушнички традиційно мають уже, очевидно, всі. Хіба що лінивий не має. Ми ж придумали колекційні пасхальні яйця – «одягнені» у вишивку. За основу беремо пінопластові макети, тож яйця можуть бути різної величини. Для декору використовуємо мережки чи стрічки. Вишиваємо традиційним хрестиком. Можемо вишити і мікрохрестиком, та лише на замовлення. Не всі люди мають змогу придбати наші роботи. Ручна робота дорога. Тож наші мікровишивки головно купують для подарунка.

НАДІЯ. Саму форму яйця обтягуємо тканиною, на якій уже є готова вишивка, і приклеюємо. Щоб вона лягла акуратно. А відтак декоруємо для естетичного вигляду. Кольори цього року ми витримали у червоно-чорній палітрі. Звісно, великодня тематика може бути значно ширшою. Тож простір для ідей є. Пробуємо. Маленькі «вишивані» писанки людина собі може використати для оформлення великоднього кошика, а більші – як великодній сувенір з підставкою в подарунок чи для дитини на Великдень і т. ін. Всі роботи ексклюзивні. У свою працю ми вкладаємо чималі кошти, вийшли на ринок і хочемо, щоб люди нас знали.

…Нині мікровишивка для Аліни Перепічки і Надії Боринь ще не бізнес, а здебільшого хобі, стиль життя. Все, що майстрині заробляють, вони вкладають у матеріали. Адже для своїх вишиваних робіт використовують лише дорогу, закордонну, срібну фурнітуру, тож і роботи відповідно недешеві. Але їхня творчість наочно демонструє, що найдавніший у світі вид вишивки – хрестиком, перші взірці якої сягають ще IX–XII ст., нині активно адаптується до реалій, сучасних модних тенденцій і осібних смаків. Так, на Прикарпатті мікровишивка – ще дивовижа, свіжий повів новизни і унікальності, а головно – ще один зі способів збереження і примноження українських народних традицій.