Івано-Франківськ гідно зустрічав прощу родин мігрантів «Самбір-Зарваниця»

У неділю завершилася ХІV Міжнародна десятиденна піша проща родин мігрантів і всіх охочих «Самбір-Зарваниця», яка з 2 по 11 серпня тривала під патронатом Пасторально-міграційного відділу УГКЦ містами і селами Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей та залишила свій неповторний і глибокий слід не лише у серці кожного учасника паломництва, але й тих людей, які її зустрічали. Зокрема, й жителів міста Івано-Франківська, які 6 серпня – на п’ятий день перебігу прощі – вітали в обласному центрі паломницьку спільноту на чолі з о.Антоном Борисом чисельністю понад 300 осіб (найстаршому прочанину 86 років, а наймолодшому – 7) з восьми областей України і 16 країн світу.

Як і сім років тому, до служіння паломницькій спільноті, яке світлої пам’яті засновник і багаторічний провідник прощі о.Василь Поточняк свого часу назвав «Божою справою», долучилася в Івано-Франківську передусім парохія Найсвятішого Серця Христа Чоловіколюбця і Блаженних священномучеників єпископів Івано-Франківських Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка УГКЦ, що на вулиці С.Ленкавського, під духовним проводом пароха о.Ігоря Пелехатого та отців-сотрудників Василя Слободи і Петра Козака. А також парохіальну церковну громаду підтримали редакція газети «Галичина» на чолі з головним редактором Василем Морозом, спільнота колишніх заробітчан в Італії міста Івано-Франківська «Пієта», керівництво міста, поліція, підприємець Марія Криницька-Гошовська з Івано-Франківська, ПП Мельник з селища Брошнева-Осади та ін.

Після п’яти днів доріг Львівською областю на Прикарпатті паломники з різних куточків України і зарубіжжя пройшли з духовною програмою теренами Болехівського, Долинського, Рожнятівського, Калуського , Тисменицького і Тлумацького районів. А далі – дорогами Тернопілля - до Марійського духовного центру «Зарваниця».

Проща – зримий вияв любові до Бога, а її організація, провадження, перебіг і життєдіяльність завжди опираються на Бога і на людей, які своєю жертовною працею хочуть і можуть послужити ближньому в дорозі до Нього. Тож перебування в Івано-Франківську у молитві сотень прочан можна означити ласкою Господньою для жителів міста. І у той день, коли проща «Самбір-Зарваниця» вирушила у десятиденну дорогу із містечка Самбора на Львівщині, в Івано-Франківську біля церкви Найсвятішого Серця Христа Чоловіколюбця і Блаженних священномучеників Івано-Франківських єпископів Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка УГКЦ під духовним проводом о.Ігоря Пелехатого відбулася Хресна Дорога за Божі Ласки для українських заробітчан і всієї паломницької спільноти. Молилися за прочан у церкві і під час недільної Святої Літургії.

В Івано-Франківську - в церковний празник мучеників за віру святих Бориса і Гліба, парохіальна духовна програма прочан – навіть після пройдених багатьох кілометрів важких доріг - була дуже багатою: увечері – молебень до Пресвятої Богородиці, уділення таїнства Єлеопомазання всім охочим сімома священиками, молитовне вшанування пам’ятника українським заробітчанам, духовнв піснеспіви за участю композитора-органіста Сергія Слижука і співачки Анна БАзовської, а зранку – Свята Літургія, яку співслужили парохіальні священики і духовні провідники прощі.

о.Віталій ХРАБАТИН, референт зовнішніх відносин Пасторально-міграційного відділу УГКЦ:

-Я – син мігрантки, яка й сьогодні працює у Чехії, але має плани незабаром повернутися додому. Це повернення буде пов’язане з труднощами не тому, що ми не хочемо мами, а через те, що ми звикли жити своїм життям. Тож назріваючий конфлікт однозначний. Соціологічна група «Цедос» з Києва сьгодні вже говорить про п’яту хвилю трудової міграції. Йдеться головно про молодих людей, які мають гарну роботу і собі винаймають добре житло за кордоном і мешкають осібно. Наших людей багато по світу. Проблема міграції – свого роду біль, травма не лише держави, але й родини, бо люди залишають свій дім, родини і йдуть у невідомість. Якщо самі мігранти не будуть говорити про себе, якщо Церква не буде про них говорити про мігрантів, то ризикуємо втратити найцінніше – людей. Ось чому така проща – то голос тих людей, голос тих мігрантів, які часом є не почутими і в нашій державі, і в нашій Церкві. Тішить, що мігранти чи їх діти таким чином мають можливість говорити про себе. Важливо також бачити тих, хто творить нашу Церкву і в Україні, і за кордоном. А мігранти- свого роду посли держави у світі. Своїм життям вони свідчать і віру, і біль. Паломництво трудових мігрантів та їх родин показує, що людина не самотня - нас у цьому світі хтось завжди чекає. Нема такого, щоб хтось не чекав.

о.Ігор ПЕЛЕХАТИЙ. Парох церкви Найсвятішого Серця Христа Чоловіколюбця і Блаженних священномучеників Івано-Франківських єпископів Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка УГКЦ, м. Івано-Франківськ:

- Я сам не знаю, як передати почуття очікування прощі на парохії, але як тільки я довідався що прощ «Самбір-Зарваниця» завітає в Івано-Франківськ, то відразу захотів, щоб вона навідалася до нас. І з того часу думки про прощу мене не покидали – чи зможемо належно підготуватися, чи сприятиме погода, чи осилимо ту духовну потугу тощо. Приймання прощі дуже важлива для парохії. Головне – щоб цим перейнялися і духівники, і миряни. Прочани в якійсь несуть частково і тягарі наших хрестів. Прощі – воістинно Божа справа. Люди, йдучи за хрестом, нагадують нам, що на цій землі ми – мандрівники, а життя кожної людини – проща, від народження і до останнього подиху. Проща «Самбір-Зарваниця» через сім років вже вдруге завітала на нашу парохію. Ми розуміємо велику місію прочан, які йдуть дорогою до Бога.

о.Антон БОРИС. Священик Київської архиєпархії УГКЦ, духовний провідник прощі «Самбір-Зарваниця»:

- Служіння у прощі повинно бути совісним, чесним і щирим. Як пише апостол Павло, все потрібно робити, як для Бога, а не як для людей. Тож кожен, хто служить у прощі «Самбір-Зарваниця», намагається переступати через свої фізичні обмеження і емоційні збурення. Що вже казати про інших, якщо навіть ми - прочани, не розуміємо до кінця той ресурс, який Бог дає у наші руки через щорічну прощу. Так, служіння у прощі дуже необхідні. Та ввсі пріоритети прощі – у молитві. Працюй, але не забувай про Бога. Недарма ж народна мудрість вчить: без Бога – ні до порога.
Галина ЗАЯЧКЕВИЧ, координатор прощі «Самбір-Зарваниця», м. Дрогобич:
- Проща, на мою думку, є великим кроком в житті людини назустріч Богові. А служити прощі означає бути добрим інструментом в Божих руках. Щонайперше – я сама зростаю у тому служінні, яке з благословенням чиню, і наближаюся до Бога та очищаюся, щоб у своїй щоденній зайнятості знайти місце для ближнього. Проща – час, який я з нетерпінням чекаю, навіть попри страх перед відповідальністю у служінні.

...Знаю однозначно і не з чужих вуст, тож як багаторічний учасник і координатор прощі «Самбір-Зарваниця» констатую, що у часі прощі кожна зустріч на прочанських дорогах додає сил, увага та небайдужість громади і влади піднімають на дусі. Так, було дуже приємно, що новообрана депутатка Верховної Ради України Оксана Савчук осібно в Івано-Франківську вітала і проводжала паломницьку спільноту у дорогу до Зарваниці. А було ще приємніше, бо після виборів.

Заступник головного редактора газети "Галичина"