Бог визначив Левові БАЧИНСЬКОМУ місію якщо не цілком змінити цей світ, то хоча б трохи його поліпшити. Тим-то уродженець Серафинців на Городенківщині був і віцепрезидентом ЗУНР, і не раз його обирали послом (депутатом) до австрійського парламенту та польського сейму, і знаний він як голова радикальної української партії.

Батьки вибрали йому ім’я Лев, за яким – сила і володарювання. А Л. Бачинському це ім’я подарувало міць думки і владу над мовленим словом. Власне, вся його постава, вольовий вираз обличчя, яке випромінює розум, рішучість, мають характерні риси людини-борця, нагадують давньоримських сенаторів, які славилися вмінням виступати публічно, чи ораторів античної Греції. Сміливо можна поставити його ім’я в ряд таких античних красномовців, як Демосфен та Цицерон. Власне, відомий виступ Л. Бачинського в австрійському парламенті тривав тринадцять годин.

Величезний досвід посла до віденського і варшавського представницьких органів тодішньої влади став Левові в пригоді, коли його обрали до складу уряду ЗУНР, в якому він працював протягом 1919–1920 рр.

Словом, мав Л. Бачинський неабияку підтримку в суспільстві й чималий вплив на ухвалення важливих рішень. У своїх політичних переконаннях він був непохитний і по-своєму впертий, бо належав до тієї когорти діячів, котрі ніколи не відступали від своїх проукраїнських традицій, бо Україна вільна і незалежна була їхнім ідеалом, для утвердження якого вони не шкодували ні сил, ні здоров’я, навіть самого життя.

У підручнику «Оповідання з історії України» є добірка фотознімків, на одному з яких зафіксовано історичну подію: підписання Акта Злуки між УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року. Якщо добре вдивитися у невеликі образи фігурантів тієї вікопомної справи, то на першому плані можна розпізнати В. Винниченка, письменника і діяча Директорії, а в профіль до читача стоїть Л. Бачинський, віцепрезидент ЗУНР. Принаймні, гадаю, що це саме він, бо його місце того далекого січневого дня мусило бути саме там, на майдані біля пам’ятника Б. Хмельницького, на Софійській площі Києва. Адже саме Левко Бачинський очолював урядову делегацію від ЗУНР, що взяла участь в урочистостях у столиці з тієї нагоди.

Левко Бачинський довший час жив у Станиславові, який п’ять місяців був столицею ЗУНР, мав адвокатську практику. Тут його й поховали на цвинтарі близько центру міста. Коли 1939-го прийшла радянська влада, Л. Бачинського перепоховали на цвинтарі у Чукалівці. З відновленням незалежності України патріоти Серафинців з франківцями повернули його прах назад у гробовець на нинішньому Меморіальному кладовищі, неподалік могил січових стрільців та сучасних героїв України…

Майже щодня я ходжу невеликою вулицею в центрі Івано-Франківська, неподалік фонтану. На розі першого будинку на ній – барельєф і напис: «Вулиця названа на честь видатного громадсько-політичного діяча, віце-президента ЗУНР, посла до парламенту Відня, доктора Лева Бачинського».

Вулиця виходить на будинок готелю «Дністер», де 1919 року розміщувався уряд ЗУНР. Левко продовжує своє буття у земному плані в згаданих назвах. Іванофранківці належно вшановують його постать.