Мова в заголовку про книжку «Наступного року в Єрусалимі», яка побачила світ ще 1986-го в Німеччині і яку вважають вершиною творчості швейцарського письменника Андре Камінського (1923–1991). Перший переклад цього твору з німецької на українську у виконанні письменниці нашої краянки Галини Петросаняк, який недавно побачив світ у чернівецькому «Видавництві 21», представили в артгалереї «Підземний перехід «Ваґабундо» в обласному центрі Прикарпаття.

– Три роки тому, виходячи з павільйону Франкфуртського книжкового ярмарку, я раптом усвідомила, що купила лишень одну книжку, – згадує Г. Петросаняк про те, як у неї виникла ідея перекладу «Наступного року…». – І не те щоб я про це якось особливо шкодувала, але подумала, що соромно повертатися з книжкової «меси» лише з однією книжкою. Й останньої миті, вже вийшовши з павільйону, побачила, що там продають ще й старі видання. Швидко пробіглася рядами і саме книжка, яка називалася «Nаchstes Jahr in Jerusalem», впала мені в око. Я її вхопила в руки…

Коштувала вона, на відміну від попередньої за 35 євро, лише два євро. І вже читаючи її в потязі, зрозуміла, що це була доленосна зустріч, бо я цю книжку обов’язково перекладатиму, і це при тому, що твори для перекладу обираю дуже ретельно…

Одним з мотто книжки можна вважати фразу, яка вже є в першому абзаці тексту і дублюється в останньому: «Правда – найцінніший капітал. Нею слід орудувати з ощадливістю та стриманістю», що автор і робить. І читаючи книжку, неможливо розрізнити, що в ній правда, а що вигадка, бо багато подій у ній видаються неймовірними з погляду здорового глузду, бо надто багато фантазії та вимислу вкладають її персонажі у своє повсякдення.

У певний відрізок життєвого шляху Андре Камінського досить успішно вписується і ще одне мотто книжки – «Життєствердна історія поразок», у тому числі не останньою чергою і його захоплення соціалістичними ідеями, служінню яким він присвятив свої юність та молодість. Причому так самовіддано, що як молодий історик, доцент Женевського університету 1950 року він еміґрує до Польщі й працює на телебаченні у Варшаві.

Юрій Андрухович, модератор презентації, зауважив, трохи перефразувавши вислів, який приписують декільком політикам разом із Вінстоном Черчіллем – «хто в юності не був лівий, той не має серця, а хто в старості – не консерватор, той не має розуму» і що, очевидно, і радянська Польща, і пізніше Ізраїль зі своїми кібуцами витіснили з нього романтичний соціалізм.

Повернувшись 1968 року до Цюриха, Андре Камінський знайшов у собі сили поховати свої ілюзії, переосмислити життя і не зламатися, а з допомогою гумору та іронії висміяти всі свої помилки в романі « Наступного року в Єрусалимі».

Роман – це своєрідна сага про дві єврейські родини: Лео Розенбаха зі Станиславова Австро-Угорської імперії – з материнського боку автора та Янкеля Каменського з Варшави тодішньої Російської імперії – з батьківського. Його побудовано як чергування розділів, що описують життя декількох поколінь цих родин, а також – щоденників із підліткового віку мами головного героя – Мальви. Він насичений різноманітними ремарками та цитатами, з яких у читачів створюється повне враження про всі аспекти тодішнього життя – від моди до кухні. Попри загальний гумор та сарказм, книжка, яка описує й трагічні події Першої світової війни, містить і сумні сюжети з драматичним закінченням, які, вочевидь, були невигаданими…

До речі, дідусь автора справді певний час жив у Станиславові, і тут на вул. Третього мая (теперішня Грушевського) у будинку №3 існувало фотоательє Лео Розенбаха.

На зустрічі говорили не лише про презентовану книжку. Принагідно Г. Петросаняк розповіла, що через декілька місяців у тому ж видавництві побачить світ її перший роман «Вілла Анемона». «Я десь відчула у собі, як не дивно, просвітницький пафос нести літературу в маси і в його світлі й написала цей роман. Почасти це детектив, почасти любовна історія, – сказала вона. – А ще має вийти друком моя книжка есеїв останніх років, що охоплюють мандрівні нотатки та історії відомих людей – вихідців зі Станиславова».