В Івано-Франківську на парафії Пресвятого Серця Христа Чоловіколюбця і блаженних священномучеників Івано-Франківських єпископів Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка УГКЦ відбулася благодійна мистецька акція «Живи, Україно!» народної хорової чоловічої капели «Червона калина» ім. В. Зваруна
Під час цього культурницького дійства колектив під орудою виконувача обов’язків його художнього керівника Романа Мантуляка і під акомпанемент Петра Якиміва виконав здавна відомі й популярні духовно-патріотичні твори – стрілецькі та повстанські українські народні пісні: «Ой у лузі червона калина…», «Шуміли сосни і діброви…», «Гей, видно село…», «Гей, ви, браття-козаченьки…», «Лента за лентою…», «За Україну», «Батько наш – Бандера…», «Хай живе вільна Україна…», «Єднаймося у світі»... Обов’язки ведучого мистецької акції майстерно виконував староста хору Борис Жовтюк. Знаково, що участь у заході як слухачі й жертводавці взяли не лише дорослі іванофранківці, а й передовсім молодь і діти…
У січні наступного року сповниться 35 років від народження «Червоної калини», яка провадить творчу діяльність при обласній «Просвіті» Прикарпаття, а нині названа ім’ям свого багатолітнього художнього керівника – заслуженого артиста України світлої пам’яті Володимира Зваруна. Вона вже має поважну сценічну історію. Але сторінки творчого й громадянського літопису аматорського мистецького колективу пишуться й далі. У часі війни з російськими загарбниками кожна з них позначена особливим маркером справжності – народна чоловіча хорова капела завдяки благодійним виступам для потреб ЗСУ стала ще й міцним редутом культурно-волонтерського фронту в нашому регіоні.
– Я учень Володимира Зваруна, – розповідає Роман Мантуляк. – Але «Червону калину» починав створювати ще Михайло Замрозевич – колишній директор Івано-Франківської музичної школи №3. – Свого часу керували нею і Михайло Ставничий та інші відомі чи менш знані хормейстери. А десь 1990-го хоровий колектив очолив і вже багато років з ним працював Володимир Зварун. Відійшов у засвіти маестро 2 листопада 2021-го. Згодом у роботі з хоровим колективом пробували свої сили деякі інші хормейстери. Я ж виконую обов’язки художнього керівника «Червоної калини» лише кілька місяців – з липня цього року.
– Думаю, що не випадково?
– До мене якось звернувся багатолітній староста хорового колективу Борис Жовтюк і каже: «Романе, ми збираємо «Червону калину» і будемо співати для допомоги ЗСУ. Треба, щоб ти очолив колектив…». Я знав, що «Червона калина» добре відома не лише на Прикарпатті чи в Україні, тож розумів, що капелу потрібно щонайшвидше відновити. Але й водночас усвідомлював, що все потрібно робити до ладу – не поспіхом і не будь-як, а належно й гідно. Ми тепер працюємо при «Просвіті» – потрібні ж приміщення, щоб проводити репетиції. Між іншим, «Червону калину» було засновано при Народному Русі України.
– Називаєте себе учнем Володимира Зваруна…
– Так і є, з пошанівком до світлої пам’яті свого вчителя. Можна сказати, що мій перший співочий колектив, з яким працював, а точніше, вчився і робив свої перші спроби, був на заводі «Пресмаш» в Івано-Франківську у 1985–1986 рр. Там, можна сказати, я починав формуватись як майбутній керівник хору. Адже чоловічою хоровою капелою на заводі керував тоді В. Зварун. Я вчився у нього, і Володимир Іванович часто пропонував мені пробувати себе у роботі безпосередньо з хоровим колективом. То були мої перші кроки як художнього керівника.
В. Зварун довіряв мені займатися з першими і другими тенорами, а коли маестро мав заняття в Івано-Франківському педінституті, то я навіть заміняв його на репетиціях. А вже з 1990 року самостійно очолив свій перший хоровий чоловічий колектив у с. Нові Кривотули на Тисмениччині, яким у попередні часи керували відомі хормейстери: світлої пам’яті Богдан Волосянко – у 50-х роках, а відтак – Дмитро Мачошак. На якийсь час колектив припинив своє існування. Аж у 90-х за сприяння директора Будинку культури села Василя Гошія я взявся за відновлення хорового колективу. У своєму житті ще не зустрічав та й, напевно, вже не зустріну кращого керівника культурного закладу, ніж В. Гошій, з яким довелося працювати. Після репетиції ми ще годинами могли з ним спілкуватися.
Тими роками я тричі на тиждень доїжджав з Івано-Франківська на репетиції в село. Траплялося, що доводилося й пішки повертатися додому. Час був такий, що не було ні чим, ні за що їхати. Старші учасники хору з роками через різні причини, зокрема й вікові, полишили колектив. І коли нас залишилося зо два десятка, то ми вдалися до козацької теми й почали представлятися як козацький гурт. А згодом назвали колектив гуртом «Козаки». Саме хор з Нових Кривотул, який і досі працює, я вважаю своїм першим колективом, в якому я працював як художній керівник. Він, образно кажучи, моє творче дитя.
Відтак до двох років працював у Крихівцях, потім довгий час – у Хриплині, ще був згодом і жіночий ансамбль «Клузівчанка» у Клузові. А тепер я у «Червоній калині». Ми співаємо для ЗСУ щонеділі. Попередньо домовляємося з парафіяльними священниками і дістаємо їх благословення, а після Літургії ведучий розповідає у церкві парафіянам про історію нашої хорової капели і ми даємо короткий концерт. Виконуємо й давні традиційні патріотичні пісенні твори в сучасній інтерпретації. Так збираємо кошти для потреб ЗСУ. А люди, дякуючи, кажуть, що у часі війни ці здавна відомі хорові твори навіть звучать по-особливому…
Парохією Пресвятого Серця Христа Чоловіколюбця УГКЦ в Івано-Франківську опікується духовний провід на чолі з парохом отцем Ігорем Пелехатим та отцями-сотрудниками Петром Козаком і Василем Слободою. А парохіяльну громаду неможливо здивувати необхідністю творення добрих справ для ЗСУ й допомоги нужденним та соціально незахищеним особам. Адже зерна християнських чеснот і науки милосердя повсякчас засівають у церковній громаді її духівники.
– В одному з недільних читань Святої Євангелії чуємо слова Ісуса Христа, який у своїй науці про блаженства закликає бути добрими серцем: «Будьте милосердні, як і Отець ваш Небесний милосердний…», – зазначає о. Ігор Пелехатий. – Тож будьмо милосердні й ми. А особливо в наш час, коли країна перебуває у надзвичайно складній ситуації через військову агресію російських загарбників. І ми дякуємо Богові, що серед українців нині є мільйони тих добросердних людей, які сконцентрували свої моральні й матеріальні зусилля для підтримки українського війська. На нашій парафії ми періодично провадимо такі доброчинні акції із залученням відомих митців, де просимо людей зібрати кошти для підтримки нашого війська. Хочемо, щоб українські воїни постійно відчували ту безперервну ауру милосердя, яка йде до них від українського народу загалом і через добрі серця й наших парафіян зокрема.
