Спеціально для чинного керівництва Болехівської міської ради об’єднаної громади і для правоохоронних антикорупційних органів наголошую, що матеріали цього розслідування прошу вважати журналістським запитом і надіюся на їхнє відповідне реагування згідно з чинним законодавством України. Бо ті зашквари, про які йдеться у статті, на наш погляд, мають ознаки одержання посадовими особами Болехівської міської ради неправомірної вигоди і потребують правової оцінки.

Почнемо зі зворотного відліку. Отож – зашквар номер три. Місто Болехів – центр територіальної громади й, образно кажучи, є одним із західних воріт Прикарпаття. І дуже гірко, що навіть після запровадження децентралізаційних рушіїв розвитку місто над Суколем виглядає, на мій погляд, якимось неохайним, а подекуди навіть занедбаним, ніби без ґазди.

Пригадую, як колись керівництво міста, повісивши над проїжджою частиною центральної дороги великий банер, уклінно дякувало місцевим підприємцям за ремонт дороги. Відтоді спливло чимало води у Суколі, а віз і нині там. Бо не знаю, чи є ще сьогодні в області місто з таким бездоріжжям у центральній частині, як у Болехові, і вважаю таке господарювання міського керівництва елементарною неповагою не тільки до жителів міста, а й до вже об’єднаної громади.

Наприклад, коли в’їжджати до Болехова з боку Івано-Франківська, то на двокілометровому відтинку дороги – від «доку» до міської ради – ота болехівська безгосподарність на дорогах виглядає такою собі міською «візитівкою». Уздовж зруйнованої вирвами дороги навіть немає тротуарів для пішоходів чи бордюрів безпеки. Звісно, для оправдання такого нехлюйства можна віднайти чимало причин. Але мудрі люди колись казали, що про ґазду судять по халявах, а я кажу сьогодні, що про міського ґазду – по дорогах. Бо людей не цікавлять байки про те, хто і за які кошти мав би ті дороги впорядкувати, а містяни головно переймаються хронічним запитанням до керівництва міста – доки платники податків мають терпіти таке недбальство?

Зашквар другий. Минув Великдень, трохи принишкла пандемія. А величний хрест пам’яті у місті над рікою Сукіль тим, хто в лавах ОУН і УПА поліг за волю України, як стояв облуплений до свят, так далі ніхто до нього й не торкався, щоб оновити як годиться. Очевидно, в місті бракує зовсім не піску та цементу, щоб підштукатурити знак пошанівку української героїчної історії, і навіть не вапна, щоб його побілити, а передусім – ґазди, який би за такі речі вболівав. Бо колись яскраві золотисті букви напису на стелі сьогодні вже потьмяніли від байдужості та лінивих рук.

Зашквар перший – головний. Вище описані факти – просто подорожні враження журналіста. Бо наша найперша мета – на власні очі побачити ті болехівські заковики, від яких відгонить скандальним повівом, зокрема засвідчити чи спростувати те, що донька колишнього голови міста Болехова Богдана Мельника завдяки вітцівському «благословенню» як чинного посадовця у 2020 році одержала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на вулиці Тараса Шевченка, 24.

Ситуація дуже пікантна, адже на час надання означеного дозволу Богдан Мельник був чинним головою міста Болехова і підписував його. Попри те, що в документах міськради не вказується – зумисно чи помилково – номер будинку, йдеться саме про залишки приміщень колишнього міського кінотеатру ім. Т. Шевченка після пожежі 2013-го. Будівля у місті відома й має гірку історію. Адже кінотеатр у Болехові відкрили 1950 року в приміщенні, де в роки німецької окупації розташовувалося єврейське гетто. Кінотеатр імені Тараса Шевченка, як нам підтвердили болехівці, горів не вперше, але того року – востаннє.

На час пожежі – вісім років тому – головою міста Болехова був Зенон МАКОТА. Тож ми звернулися за коментарями до ексчільника міста і чинного депутата міської ради територіальної громади, який журналістові «Галичини» розповів таке:

– Кінотеатр згорів тоді, коли під час подій Революції Гідності я був у Києві на Євромайдані. Будівля була старезною. Під час Другої світової війни окупанти там зробили єврейське гетто. Пригадую, як свого часу приїжджали до Болехова євреї з Америки, то приходили на те місце і навіть на стіні будинку встановили дошку пам’яті про ті страшні часи. Якраз тоді вони і кладовище впорядкували, і синагогу перекрили.

До пожежі у приміщенні кінотеатру, в якому вже відпала потреба, був міський відділ юстиції. Місто не мало Будинку урочистих подій, тож реєстрували молодят у Народному домі. І у мене народилася ідея – облаштувати у Болехові такий красивий Будинок урочистих подій, який я доти бачив у Долині. Я порадився і погодив це питання з депутатами.

Вулицю Тараса Шевченка ми гарно заасфальтували. За чинним на той час генеральним планом міста, ділянка, на якій розташовувався кінотеатр, призначалася тільки для спорудження об’єктів культурного і спортивного профілю. Сьогодні потреба будівництва Будинку урочистих подій у Болехові ще актуальніша. Адже місто стало центром територіальної громади. Фактично нема ділянок для комерційної забудови, та й із житловою – проблема. А земельна ділянка, на якій був кінотеатр, розташована в центрі міста, до неї підведено всі комунікації, нова асфальтована дорога, чудовий під’їзд тощо.

Я не знаю, яка сьогодні ціна землі в центрі Болехова, але свого часу ділянку площею 0,02 га ми продали за 320 тис. грн на аукціоні. За рішенням сесії і ця ділянка площею 0,1 га на вулиці Тараса Шевченка, про яку йдеться, могла бути продана також. Найдешевше – до одного мільйона гривень. Невже місту не потрібні кошти? Але ж на ділянці ще є залишки споруди кінотеатру. А рішення виділити цю земельну ділянку під житлову забудову доньці колишнього міського голови Богдана Мельника – це просто крадіжка землі в болехівської громади.

...Сьогодні на місці колишнього кінотеатру вже виріс підлісок. Руїни згорілої будівлі стали прихистком для непотребу і собак. Стіни ледь тримаються – біда чатує звідусіль, адже нема жодної огорожі навколо. А написи застережень на стінах не зупинять дітей, злодіїв чи просто охочих шукачів пригод. То, як бачимо, таким чином місто на безпеці економить, а шанс заробити кошти ігнорує?

– Все почалося з того, як депутати Болехівської міської ради надали дозвіл доньці колишнього міського голови Богдана Мельника – Надії Федотовій – на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вулиці Тараса Шевченка, 24. Було призначено комісію з огляду залишків будівлі, а у липні 2019 року начальник відділу культури міськради Галина Іванишин розпорядилася провести інвентаризацію. У відомості зазначається, що станом на 1 липня 2019 р. вартість будівлі становила 85 863 грн, сума зношення – 47 063, а балансова вартість – 38 235 грн. Все підтверджено актом списання. В документі про обстеження зазначається, що після пожежі будівля реконструкції не підлягає. Відтак начальниця відділу культури звернулася до міськради, щоб будівлю списати, а землю залишити в комунальній власності.

– Як почалися оті всі зашквари чи господарська каламуть?

– Відтоді ж, як почали списувати залишки колишнього кінотеатру. Я не заперечую – можливо, і потрібно було нарешті вже списати, адже скільки ще має у центрі міста бовваніти оте згарище. Очевидно, спершу треба було розібрати руїни, а далі думати про наступні кроки. Оскільки згідно з генпланом міста землю під тією будівлею призначено, повторимо-наголосимо, для культурних і спортивних потреб Болехова, то коли я став депутатом міської ради, мене зацікавила та особа, якій міська рада вирішила надати дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою. Де живе? Чи громадянка України? Бо у Болехові її зрідка можна було побачити – казали, що вийшла заміж і проживає в Білорусі. Тож я звернувся із депутатським запитом про інформацію щодо цієї особи, щоб визначити, чи правомірно міська рада надала їй той дозвіл.

Якби вона не була донькою тепер уже колишнього голови міської ради Богдана Мельника, то я, може, і не надав би ваги тому рішенню міськради. Інформації мені не надали – зіслалися на її конфіденційність. Та чому я – депутат міської ради і заступник голови земельної комісії – не маю права знати, кому ми виділяємо земельну ділянку, яка є власністю громади? Що відповісти людям, які все бачать і всім цікавляться? Є й інше. Коли приймається рішення про надання земельної ділянки, то вона, за законом, повинна бути вільною – без жодних забудов. Тим часом на ній і досі, повторимо, – залишки споруди колишнього кінотеатру вартістю 38 325 грн, які у відділі культури в бухгалтерському обліку означені як основні засоби. То як можна було 24 вересня 2019 року приймати таке рішення? Адже висновки депутатської комісії про списання, на мій погляд, були ні про що.

– Чому?

– Тому що там навіть не вказано, що списується, – може, відра, а може, сміттєві баки? Чи ще щось? Списання основних фондів має відбуватися за спеціальним актом, форму якого затверджено Кабміном ще 2007 року. Слід було все перерахувати – і метал, і цеглу, і навіть залишки будівельного сміття і т.д. Вартість всього цього має бути не менше ніж 38 325 грн. А сама будівля мала бути розібрана – все окремо заскладовано. Аж відтак можна списувати. Тож списання відбулося, але тільки на папері. А руїни кінотеатру і досі бовваніють на вулиці Тараса Шевченка.

Та попри все заяву доньки Богдана Мельника задовольнили і надали їй відповідний дозвіл. Цікаво, що у рішенні номер ділянки не зазначено. Думаю, це зробили зумисне, щоби ввести в оману і депутатів, і громаду. Бо ж не всі депутати міської ради – жителі Болехова, зокрема після створення територіальної громади. Є й інший зашквар. У рішенні вказано, що ділянка – із земель запасу міської ради, тоді як, ще раз підкреслюю, за генпланом – це землі для споруд культурної і спортивної сфери. Ще торік у грудні я ініціював створення спільної депутатської комісії – ЖКГ та земельної, щоб розібратись у правомірності рішення від 26 серпня 2020 року про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою доньці колишнього міського голови Богдана Мельника і скасувати його. Але й досі це питання не включили до сесійного порядку денного. І це вже при новообраному голові Іванові Яцинину, який 26 листопада минулого року приступив до виконання своїх повноважень.

– Як би Ви означили дії посадової особи, зокрема колишнього міського голови Богдана Мельника, який своєю позицією сприяв такому рішенню міської ради на користь своєї доньки і підписав його?

– Такі дії Богдана Мельника – гірше, ніж корупція. Адже йдеться не тільки про неправомірну вигоду посадової особи, а про використання зонування території – без громадських слухань і депутатського обговорення – як засобу прикриття прийняття неправомірних земельних рішень.

...Намагаюся собі уявити таку ситуацію. Наприклад, пройшовши правдами чи неправдами всі етапи дозволів, донька колишнього міського голови через якийсь час таки зводить житловий будинок у місті Болехові на вулиці Тараса Шевченка, 24. У такому разі дуже цікаво, де нові ґазди прикріплять на будинку табличку – знак гіркої пам’яті про єврейське гетто і його страхіття на цьому місці? Бо ж болехівські євреї ще обов’язково навідаються на родинні терени. Ой, тоді й зашкварчить – далеко буде чути!