Другий воєнний рік, який починався з піднесення, а завершився констатацією існування й загострення цілої низки проблем на фронті та певним переосмисленням усієї державної стратегії. Cаме так, можливо, назвуть 2023-й у нових підручниках з історії України. За кілька днів до його закінчення огляньмо найголовніші віхи у внутрішньому житті та зовнішній політиці нашої держави – втім, вони так чи інакше були пов’язані з подіями на фронті…

Контрнаступ ЗСУ: занадто великі очікування

Мабуть, однією з головних не лише військових, а й політичних подій року, що минає, стало проголошення українського контрнаступу на фронті. Стараннями журналістів національного телемарафону «Єдині новини» та їхніх гостей з-поміж військових експертів у нашому суспільстві покладали на нього дуже великі очікування. Втім, як вважає, скажімо, Мелінда Гарінг, старша наукова співробітниця авторитетного американського аналітичного центру Atlantic Council з Вашингтона, значні сподівання на успіх Сил оборони України (СОУ) спостерігалися й серед західних партнерів Києва, особливо в США й Великій Британії, які найдужче докладалися до допомоги Україні.

Уперше проведення наступальної операції на півдні Україна офіційно визнала в червні 2023-го. На тлі повідомлень про перебіг подій на передовій у західній пресі Президент Володимир Зеленський заявив, що контрнаступ ЗСУ справді триває. Однак на якій стадії перебуває, керівник держави тоді не зміг чи не захотів детально пояснити: «Вважаю, що ми це все будемо відчувати».

Проте восени стало зрозуміло, що в театрі бойових дій (ТБД) все відбувається не так, як очікував офіційний Київ та його партнери на Заході. Наприкінці жовтня Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заявив у власній статті на шпальтах The Economist, що війна з росією переходить на етап «позиційної» боротьби зі статичними й виснажливими боями і що для перемоги потрібні високі технології. А ситуація на фронті, за його словами, зайшла у глухий кут, коли жодна зі сторін не може просуватися вперед, через те, що обидві армії однаково технологічно оснащені.

На початку грудня вже й сам В. Зеленський визнав, що довгоочікуваний контрнаступ влітку й восени не дав жаданих проривів, але наголосив, що Україна не відступає і що їй потрібна допомога в нарощуванні вітчизняного виробництва озброєнь.

Напруга між Залужним і Зеленським? Радше «медійна колотнеча»

Схоже, наслідком визнання контрнаступу таким, що не досяг бажаного, стали поява й наростання напруги між політичним керівництвом країни та її військовим командуванням. Принаймні наприкінці осені світові медіа почали обговорювати «конфлікт» між В. Зеленським та В. Залужним, який нібито виник через невдачі на фронті. А в українському експертному середовищі почали циркулювати чутки про можливе звільнення Залужного, які протягом кількох місяців поспіль пожвавлювала представниця президентської політсили Мар’яна Безугла, заступниця голови Комітету ВР з нацбезпеки, і то видавалось як цькування командувача ЗСУ.

Власне, напруга триває й досі, хоча в Офісі Президента (ОП) заперечували існування якогось протистояння між Зеленським і Залужним. Та все ж в інтерв’ю британському таблоїду The Sun глава держави застеріг військове керівництво країни від участі в політиці. Але, скажімо, політолог Микола Давидюк вважає те, що відбувається, не «конфліктом», а лише «медійною колотнечею»… 12 грудня міністр оборони Рустем Умєров повідомив, що питання відставки Залужного не стоїть на порядку денному.

«Скандальні яйця» та великі кадрові зміни в Міноборони

На початку року видання «Дзеркало тижня» опублікувало розслідування, згідно з яким Міноборони (МО) закупило харчі для військових за завищеними цінами. Серед них – яйця по 17 грн за штуку, які у супермаркетах можна було купити в середньому по 7 грн. У серпні це саме видання випустило ще одне розслідування – про те, як ще 2022-го турецька компанія продала Україні літні куртки для ЗСУ під виглядом зимових.

При цьому міністр оборони Олексій Резніков та його підлеглі вперто відкидали усі звинувачення. Але у вересні очільник МО все ж пішов у відставку разом зі своєю командою. Зеленський пояснював це кадрове рішення тим, що «міністерство потребує нових підходів та інших форматів взаємодії як із військовими, так і з суспільством загалом», а їх, мовляв, може забезпечити інший посадовець на тому посту.

На місце Резнікова Президент призначив Рустема Умєрова, колишнього очільника Фонду держмайна та екснардепа від партії «Голос». Ця заміна була надто ризиковим кроком. Адже сприйняття Резнікова українцями та Заходом дуже відрізнялися. М’яко кажучи, в Україні його не дуже поважають через скандали з названими закупівлями. Але за кордоном того чоловіка високо цінують як діяча, котрий чимало зробив для налагодження дипломатичних зустрічей (у так званому форматі «Рамштайн») оборонних міністрів багатьох держав з надання військової допомоги Україні.

Але хоч як, а за нового керівника МО вже близько 300 держслужбовців відомства опинилися під слідством за корупційні зловживання.

Вибори під час війни: чекати неможливо проводити

Ще однією важливою темою внутрішньої політики, яку активно обговорювали 2023-го, була ймовірність проведення виборів президента навесні наступного року під час воєнного стану. Попервах в ОП справді розглядали таку можливість. Інакше, мовляв, «легітимність нинішнього очільника держави опиниться під питанням». Однак згодом Зеленський поставив крапку в тому питанні, заявивши, що в умовах війни «безвідповідально вкидати цю тематику в суспільство». А наприкінці осені усі політсили Верховної Ради підписали меморандум про те, що вибори (президентські й парламентські) відбудуться лише після війни і не менш ніж через пів року після закінчення воєнного стану.

Одні політологи вважають, що таке рішення демонструє зрілість українського парламентаризму, його роль та здатність істеблішменту досягати широкого консенсусу в такому важливому й чутливому питанні. До того ж неможливо провести чесні та вільні вибори в умовах воєнного стану, коли є багато біженців та внутрішньо переміщених осіб. Однак, з іншого боку, чимало експертів стверджують, що коли не змістити нинішню владу в Україні, яку уособлює «Слуга народу», то країна поступово зануриться в режим авторитаризму й диктатури, що призведе й до її капітуляції перед рф. Очевидно, до питання виборів нового глави держави й заодно нового складу ВР повернуться якщо не в січні, то в лютому наступного року.

Наближення до членства в ЄС – фінішна пряма завдовжки в 10 років

Якщо торік головною зовнішньополітичною подією для України стало отримання статусу кандидата в ЄС, то вже цього року в жовтні Європейська комісія (ЄК) рекомендувала Європейській раді (ЄР) розпочати з Києвом переговори про вступ, а 14 грудня ЄР ухвалила це історичне рішення й перемовини було офіційно відкрито. До 24 березня 2024-го Україна за рекомендаціями ЄК має допрацювати чотири реформи, пов’язані з боротьбою з корупцією, обмеженням впливу олігархів на законодавчі інституції та захистом нацменшин. І лише після цього буде означено «рамки переговорів» – документ, в межах якого сторони вестимуть основні перемовини щодо вступу до ЄС.

Та все ж, за оцінками різних експертів, Україні ще може знадобитися від 8 до 10 років для приєднання до Євросоюзу.

Трикратне утвердження української формули миру

Цього року В. Зеленський та представники його команди провели відразу декілька важливих зустрічей з представниками країн Заходу і Глобального півдня щодо впровадження української формули миру. Як відзначила зокрема представниця Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ганна Шелест, на перший погляд ці форуми можуть видаватися доволі абстрактними. Та коли проаналізувати перелік їхніх учасників, то все стає набагато цікавіше. За її словами, ті зустрічі – то подія номер два (після поступу до членства України в ЄС) у зовнішній політиці нашої держави.

Нагадаємо, що перший такий форум, який зібрав представників 15 країн, відбувся в данському Копенгагені в липні. А вже у серпні на аналогічну подію в Джидді у Саудівській Аравії завітали високопоставлені чиновники й дипломати з майже 40 країн. Цей форум в ОП назвали особливим успіхом через участь у ньому Китаю. Третє зібрання восени на Мальті зібрало представників 66 країн. Правда, КНР уже не було в їхньому числі.

Нові сподівання на вступ до НАТО й нові розчарування в тому

А либонь третьою за важливістю для України подією на міжнародній арені став Вільнюський саміт НАТО-2023 у липні. Хоча він був абсолютно не таким, як сподівалася Україна, але важливо те, що Києву вдалося відмовитися від Плану дій щодо членства (ПДЧ). А це означає, що коли раніше на шляху до НАТО Україна мала спершу отримати ПДЧ, то тепер такої вимоги немає. За словами Генерального секретаря Альянсу Єнса Столтенберґа, це «змінить шлях України до членства з двоетапного процесу на одноетапний». Проте він же не раз вказував, що Україні не варто сподіватися на вступ до НАТО під час війни.

Та й конкретних термінів, коли Україна зможе вступити до Альянсу, Київ під час саміту так і не почув. Тепер усі наші сподівання – на наступний саміт НАТО, що відбудеться в США 2024-го.

Погіршення відносин з одним із найбільших союзників

На тлі передвиборчої кампанії у Польщі між Варшавою й Києвом розгорівся доволі тривалий конфлікт. Зокрема ще навесні сусідня країна, яка є одним з найпослідовніших союзників України, заборонила ввезення українського зерна на свою територію й досі цього ембарго не зняла. В Україні експерти схилялись до того, що причиною цього було саме бажання уряду партії «Право та справедливість» у Польщі отримати додаткові голоси – зокрема за рахунок фермерів, тобто осіб, зацікавлених у блокуванні українських вантажів зі збіжжям, – на виборах до сейму 15 жовтня.

На новий рівень конфлікт Польщі та України навколо зерна перейшов 19 вересня після гострих висловлювань польського президента Анджея Дуди та його українського колеги Володимира Зеленського у Нью-Йорку. Дуда у спілкуванні з журналістами відстоював рішення продовжити ембарго після 15 вересня та порівняв Україну з людиною, яка сама тоне й може затягнути на дно й свого рятівника, тобто Польщу.

Через годину-другу після цього Зеленський розкритикував заборону на імпорт українського зерна з трибуни Генасамблеї: «Тривожно бачити, як у цей час дехто в Європі підриває солідарність та влаштовує політичний театр, роблячи із зерна трилер. Може здаватися, що вони грають власну роль, але натомість вони допомагають підготувати сцену для московського актора».

Звісно, як відзначали чи не всі фахівці з міжнародних питань, спосіб, у який лідер України розкритикував Польщу в ООН, був «нерозумним» і значно погіршив відносини між нашими державами. Це засвідчило водночас, що українська дипломатія, яка не спромоглася хоч на якісь кроки щодо поліпшення ситуації на кордоні, перебуває в певній стагнації. На початку листопада польські перевізники навіть розпочали страйк на кордоні з Україною, заблокувавши три пункти пропуску для проїзду вантажного транспорту.

Проте все ж найближчим часом можна сподіватися на зниження напруження з Варшавою. Адже новий польський прем’єр Дональд Туск, який ще до обрання на цю посаду критикував своїх нинішніх попередників за погіршення ставлення до України, ставши до керма на початку грудня, одразу заявив: «Я не можу більше слухати політиків, які говорять про втому від війни в Україні. Напад на Україну – це напад на всіх нас».

«Життєво необхідна» для України допомога від США може припинитися?

Одна з головних тем 2023-го, яка викристалізувалася вже взимку, – істотне зниження підтримки України з боку США та ймовірність її припинення. Це може стати наступного року тим чинником, який вплине на події в Україні. Йдеться про продовження фінансової та військової допомоги США, яке стало «заручником» політичного суперництва між демократами та республіканцями на владному Олімпі Сполучених Штатів.

Америка наближається до чергових президентських виборів, що відбудуться восени наступного року. І великі шанси на перемогу на них має республіканець Дональд Трамп, від якого очікують припинення або значного скорочення допомоги Україні. Намагаючись випередити події, президент США демократ Джо Байден восени передав на розгляд Конгресу пакет військової допомоги Ізраїлю та Україні (а також допомоги країнам Індо-Тихоокеанського регіону, включаючи Тайвань) на $106 мільярдів, з яких 61 млрд призначено для нашої держави. Таким чином господар Білого дому намагався забезпечити потреби України в її обороні від російської агресії на весь наступний рік. Однак новообраний спікер Палати представників США та республіканець Майк Джонсон заявив, що нову військову допомогу для України та Ізраїлю потрібно розглядати окремо, а не одним пакетом.

Відтоді у Вашингтоні тривають суперечки щодо продовження чи припинення підтримки України. 6 грудня законопроєкт про фінансування допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню не пройшов процедурне голосування в Сенаті США через вимоги республіканців щодо жорсткішої міграційної політики. Перед цим Байден закликав Конгрес терміново ухвалити пакет допомоги Україні, аби США не довелося відправляти американські війська воювати з російськими.

За словами держсекретаря США Ентоні Блінкена, така допомога є «життєво необхідною» для України. Він заявив: якщо ж Конгрес не затвердить пакет допомоги для України та Ізраїлю до кінця року, то «єдині люди, які були б щасливі, якби запит на додатковий бюджет не було затверджено Конгресом, сидять у Москві, Тегерані та Пекіні».

12 грудня Президент Володимир Зеленський особисто завітав у Вашингтон, аби під час зустрічей з Байденом та сенаторами адвокатувати розв’язання «українського питання». Але прогнози залишились несприятливими – до кінця нинішнього року до розгляду цього питання у Конгресі не повернуться.

Війна на Близькому Сході: у The Washington Post прибрали рубрику War in Ukraine

З початку жовтня на американську підтримку України почала впливати нова війна в Ізраїлі, а саме: напад ХАМАС та військова відповідь ЦАХАЛ. Бої в Газі, які все ще тривають, істотно відкоригували пріоритети в зовнішній політиці США. Наслідком цього, на думку деяких міжнародних експертів, може стати зниження уваги до війни в Україні не лише в Америці, а й у світі загалом. Недарма ж, мабуть, днями в найбільшій газеті Вашингтона – The Washington Post, яка заразом є одним із найвпливовіших видань у світі, прибрали постійну вкладку (рубрику) «Війна в Україні» (War in Ukraine) з головної сторінки свого офіційного сайту.