З Ігорем КОНОВАЛОМ, хірургом-офтальмологом івано-франківської військової поліклініки, а тепер – і медичного центру «МедЛайк», на сторінках «Галичини» розмовляю вже не вперше. Два десятиліття тому я познайомився з Ігорем Олексійовичем і записав для читачів розповідь про його стажування в клініці м. Сан-Дієго (штат Каліфорнія, США): там він ознайомлювався із сучасною практикою катарактальної хірургії. 2019-го в нашій газеті було опубліковано інтерв’ю з І. Коновалом про його участь у конгресі Європейського товариства катарактальних і рефракційних хірургів, який відбувся в Парижі. Сьогодні ми розмовляємо знову ж таки про катаракту, а також про інше досить поширене захворювання очей – глаукому. Що потрібно знати кожному з нас про симптоми цих захворювань? Чи з’явилися за останній час якісь новації в їх лікуванні? Торкнулися ми і такого питання, як можливий вплив стресових, емоційних ситуацій, зумовлених нинішньою повномасштабною російсько-українською війною, на прискорений розвиток очних захворювань у людей.

– Ігорю Олексійовичу, скільки вже часу Ви робите хворим операції з видалення катаракти, тобто помутнілого природного очного кришталика, і заміни його штучним?

– Із 1992-го, тобто вже 30 років. Починав тоді, коли в хірургії катаракти практикували ще шовну методику: під мікроскопом робив скальпелем більший розтин і накладав шовчики в оці… Операція тривала довше, ніж у наші часи, після неї пацієнт мав ще кілька днів перебувати в стаціонарі під наглядом медиків. Тоді ніхто ще не чув про лазерну хірургію, як тепер усі кажуть, а точніше – про застосування в таких операціях ультразвуку, який дробить катаракту й її з допомогою спеціального апарата відсмоктують, а на місце природного кришталика ставлять штучний.

З американського міста Сан-Дієго, у клініці якого на початку 2000-х років проходив стажування, я привіз до Івано-Франківська портативний ультразвуковий апарат для хірургії катаракти і почав на ньому оперувати пацієнтів. Певна річ, за два десятиліття, що минули відтоді, в розпорядженні хірургів-офтальмологів з’явилися досконаліші і мікроскопи, й медична апаратура для видалення в оці пацієнта помутнілого природного кришталика й заміни його штучним, хоча загалом методика проведення такої операції кардинально не змінилася.

Робимо її в амбулаторних умовах хворим під місцевою анестезією за 5-15 хвилин. Прооперований пацієнт посидить трохи у нас і йде додому. Він не потребує додаткових обстежень й перебування в стаціонарі. Дуже рідко є потреба в тому, щоб хворому проводити це хірургічне втручання під загальним наркозом і після того надавати якесь стаціонарне лікування. Отож цілком правомірне таке визначення: оперування катаракти – це хірургія одного дня.

– Якщо при первинному огляді органів зору Ви діагностували у пацієнта катаракту, то чи враховуєте стан здоров'я людини, рекомендуючи їй прооперуватися?

– Такій рекомендації передує певне обстеження пацієнта – беремо до уваги результати електрокардіограми, загальних аналізів. Але фактично ми дуже рідко відмовляємо людям, які звертаються до нас, в операції з видалення катаракти – хіба що тим, хто менш як три місяці тому мав інфаркт чи інсульт: тоді відкладаємо її на пізніший термін, адже хірургія катаракти не є терміновою. Або ж якщо під час обстеження виявляється, що людина недавно перехворіла, як кажуть, на ногах COVID-19, то відкладаємо операцію десь на місяць.

– Так, і дотепер у нашій області фіксують випадки захворювання людей на коронавірус, хоча суспільна увага переключилася на іншу, ще більшу, біду –війну, розв’язану росією проти України… Під час тривалого карантину Вам, певно, було не до ознайомлення з новаціями в офтальмологічній хірургії Європи й світу…

– Та ні, я й далі цікавився досвідом своїх закордонних колег, але вже нікуди не виїжджаючи з Івано-Франківська, а тут, на місці: взяв участь у проведених торік в онлайн-режимі міжнародному з’їзді офтальмологів з катарактальної хірургії в Амстердамі (Нідерланди), у двох науково-практичних конференціях з міжнародною участю в Києві.

– Ви володієте англійською мовою?

– Знаю її досить непогано.

– Чи як лікар бачите якийсь зв’язок, коли стресові ситуації, спричинені воєнними подіями, негативно позначаються не лише на психічному здоров’ї людини, а й на її загальному фізичному стані, зокрема органів зору?

– Важко не погодитися з тим, що емоції негативного плану можуть прискорити настання хворобливого стану в людини, навіть з очима. Хоч у моїй практиці таке бувало й рідко, але закарбувалося в пам’яті таке: приходить до мене пацієнт з катарактою і каже: «Не повірите, пане лікарю, але я буквально за два-три дні втратив зір…». І справді, при обстеженні виявилося, що то так швидко прогресувала в нього катаракта. На прискорений її розвиток у пацієнта з Маріуполя, якого я оперував, мабуть, вплинуло й те все, що він пережив від початку війни.

До речі, у нашому медичному центрі «МедЛайк» на вул. Володимира Великого, 12-б, який відкрили півтора року тому і який є приватним закладом з надання населенню й інших медичних послуг широкого спектру, за можливості роблять внутрішнім переселенцям певну знижку на оплату вартості операції з видалення катаракти.

– А чи оперуєте глаукому? Чи є якісь новації в лікуванні цього небезпечного захворювання очей, внаслідок якого людина може й осліпнути?

– Нині я спеціалізуюся суто на видаленні катаракти у хворих – проводжу на тиждень 15-20 операцій. Роблю те, що вмію найкраще, й отримую від цього й моральну радість, бо одній людині, навіть хірургу-офтальмологу найвищої кваліфікації, не під силу, як кажуть, осягнути неосяжне. Втім, під час первинних оглядів хворих виявляю у декого і глаукому, але в цьому разі направляю пацієнта на поглиблене обстеження й лікування до іншого спеціаліста. Оперують глаукому в умовах стаціонару, бо опісля потрібні ретельний нагляд за прооперованими і щоденне корегування їхнього лікування.

На жаль, ніяких радикальних методик лікування цього захворювання очей у світовій медицині за останній час не з’явилося. Та разом з тим новітнє медобладнання дає можливість точніше, ніж на старе, вимірювати внутрішньоочний тиск (збільшення його понад норму і спричинює неповоротну втрату зору), а отже, виявляти у пацієнта глаукому на більш ранніх стадіях. Це важливо з того погляду, щоб одразу розпочати її лікування. Адже за вчасного виявлення глаукома десь у 90% випадків добре лікується консервативно, тобто медикаментозними засобами, яких нині є широкий вибір для пацієнтів з різними ступенями розвитку цього захворювання й індивідуальними особливостями його проявів.

«Добре» означає, що людина краще бачити вже не буде, проте швидке прогресування втрати зору вдається зупинити і зберегти на тому рівні, який у неї був на момент початку лікування (на відміну від хірургічного лікування катаракти, яке дає можливість відновити зір у пацієнта на 100 й навіть на 120%). Якщо ж медикаментозні засоби в лікуванні хворих на глаукому не допомагають, то їм роблять операції – традиційні хірургічні чи із застосуванням лазера.

Хірургія глаукоми тепер, сказав би так, стала делікатнішою. Раніше у деяких пацієнтів через 3-5 років після операції, а то й скоріше, знову підвищувався внутрішньоочний тиск. Нині ж забезпечити його стабільність дає змогу сучасна методика лікування зі встановленням в очному яблуці хворого спеціальних клапанів, яку в українських офтальмологічних клініках практикують уже 10-15 років. Але і в цьому разі пацієнт повинен перебувати в стаціонарі під постійним наглядом медиків.

Також я не роблю хворим нині, як колись у військовому госпіталі, операції на сітківці ока. Їх проводить в обласній клінічній лікарні спеціаліст, який приїздить зі Львова.

– Безперечно, усі ми маємо бережливо ставитися до свого зору, адже через очі як орган чуттів людина сприймає і засвоює більшість інформації про довколишній світ. Що Ви як спеціаліст-офтальмолог порадили б читачам «Галичини» з цього приводу?

– Людям, старшим 40 років, слід раз на рік відвідувати лікаря-офтальмолога для перевірки гостроти свого зору й обов’язково – хоча б раз на два роки – міряти внутрішньоочний тиск, бо лише це дає змогу виявити на ранній стадії глаукому, особливо її відкрито-кутову форму, проявів якої людина не зауважує: око не болить, не червоне, просто у неї звужується поле зору. Що ж до катаракти, то перший її прояв – це зниження гостроти зору: він затуманюється або людина бачить гірше на яскравому сонці, або перед очима якісь мушки плавають, або ж спалахує щось, мов блискавка… Втім, порівняно з глаукомою катаракта, образно кажучи, – це менше зло, з нею можна й пізніше звернутися до хірурга-офтальмолога, і після операції зір у людини цілком відновиться.