Українські банки – і державної власності, і приватної – по-різному провадять свою фінансову політику у взаєминах з клієнтами, але усі без винятку публічно і голосно декларують, що, мовляв, у нинішніх важких українських реаліях намагаються максимально сприяти користувачам їхніх послуг. Проте існують і винятки, про які варто розповідати на широкий загал, аби застерегти кожного від небезпеки влипнути у фінансову халепу, як це сталося з головним персонажем цієї публікації.

Жителеві Івано-Франківська безробітному Любомиру Виннику сповнилося 49. За професією чоловік – кочегар, і вже не раз перебував на обліку в Івано-Франківському міському центрі зайнятості, а ще він – клієнт «Ощадбанку».

– У травні 2020 року я вкотре став безробітним – розрахували за згодою сторін, словом, скоротили мою посаду, – розповів він нашому журналістові, завітавши до редакції. – Працював свого часу й електриком, та коли зі мною стався нещасний випадок, то з тією професією зав’язав назавжди. А після розрахунку з паркетного виробництва став на облік у центрі зайнятості. Отримував мінімальну щомісячну допомогу з безробіття тисячу гривень. А клієнтом АТ «Ощадбанк» я став ще 18 років тому – моя ощадкнижка датована 11 жовтня 2004 року. Правда, я не якийсь там грошовитий клієнт цієї фінустанови, а проста людина – на цей рахунок (чоловік продемонстрував ще й пошарпану ощадкнижку. – Авт.) нічого ніколи, крім виплат з безробіття, не надходило. Я три чи чотири рази ставав на облік у центрі зайнятості через безробіття, тож і користувався рахунком. Час від часу, звичайно, частину тих грошей знімав, але й дещо притримував – заощаджував, як кажуть, на чорний день. У мене немає картки «Ощадбанку», бо я принципово користуюся тільки ощадною книжкою і одержую гроші не в автоматі, а у касі. Я так зробив, щоб себе убезпечити від усяких там хакерів. Думав, що так буде надійніше.

– Що ж сталося, Любомире Ярославовичу, що Ви вирішили через нашу газету бити на сполох?

– Десь пів року тому у мене закінчилися виплати з безробіття, які я отримував упродовж дев’яти місяців. На рахунку залишалося півтора чи дві тисячі гривень. Я був спокійний, бо знав, що «Ощадбанк» – то надійна фінансова установа. Час від часу деякі суми з рахунку знімав, аж поки не залишилася там тисяча гривень. І протягом останніх пів року чи трохи більше я з рахунку нічого не знімав. Але десь через місяць після навали російських окупантів дізнався, що майже половини тієї суми на моєму рахунку вже немає. Так сказала мені касирка у філії «Ощадбанку» на вулиці Молодіжній. Розумієте, якби на моєму рахунку були десятки тисяч гривень, то я б і не помітив, що кожного місяця мої заощадження зменшуються на 100 грн. Але ж то нещасна копійчана сума – тисяча гривень...

– І Вам не пояснили, чому таке відбувається?

– Сказали, що такі правила у банку: за охорону рахунку, мовляв, якщо я не користуюся ним понад пів року, стягується комісія по 100 гривень щомісяця. Я здивувався, що з таких «копійок» вони знімають такі порівняно великі суми. Якби так тривало й далі, то через якийсь час у мене на рахунку взагалі нічого не зосталося б. Ще би винен був. До речі, пам’ятаю, що свого часу, навпаки, до залишку коштів на рахунках ще доплюсовували щороку по три відсотки. А тепер…

Причому ніхто ні повідомлення не надсилав про стягування тих коштів, ні телефонував. Тобто мене про такі правила ніхто не попереджав. При тому, що я номер свого мобільного телефона давав свого часу для контакту і не змінював його. Та й, зрештою, вся інформація про мене є у центрі зайнятості, який тісно співпрацює з «Ощадбанком».

Може, фінустанові й вигідно так працювати зі своїми клієнтами. Але як можна так аморально поводитися з людьми? Та мені в керівництві обласного відділення банку прямим текстом відповіли, що мораль – мораллю, а гроші грошима. Я зателефонував на урядову «гарячу лінію», й тамтешні юристи мені пояснили, що банківська установа вчинила неправомірно, оскільки пандемія коронавірусу і воєнний час – це непереборні обставини, за яких не повинні були стягувати комісію за неактивний рахунок.

Але ці слова для банкірів – як горохом у стіну. На своє письмове звернення до банку з посиланням на відповідь з «гарячої лінії» уряду одержав чергову відписку, що, мовляв, у всьому моя вина. У чому? Що я на чорний день тримав гроші в державному банку?

Таке обурює, бо у часі війни держава в особі різних своїх структур мала б допомагати людям. А виходить навпаки – останні гроші забирає в безробітних. І підозрюю, що не я один потерпів од такого свавілля. Згодом звернувся до Служби безпеки України зі скаргою на такі банківські дії, які під час війни вважаю мародерством. Але там мені пояснили, що то не їхня сфера відповідальності. І віддали моє звернення на відкуп Івано-Франківському міськвідділу Національної поліції України. Але й там почалися викрутаси і «кіно» – годі доступитися, навіть після мого дзвінка на «гарячу лінію» Національної поліції України та до заступника міністра МВС України Євгена Єніна...

...Щоб уявити собі характер реагування правоохоронців на звернення Л. Винника, яке їм скерували з управління СБУ, зазначимо, що 20 червня іванофранківець заледве вирвав від них у відділенні (за законом повинні були надіслати поштою) на вулиці Бельведерській в Івано-Франківську письмову відповідь за підписом начальника районного управління поліції Петра Міровського. Її зміст можна, без жодних сумнівів, означити не лише відпискою, а й комунікаційним «зашкваром» чи й «жестю мундира». Річ у тім, що та відчіпна писулька – будьте уважні – датована ще 11 травня. А правоохоронці у ній радять панові Любомиру, образно кажучи, перенестися в минуле (бо одержав він цю відповідь, повторимо, лише 20 червня) і... упродовж десяти діб звернутися до слідчого судді, якщо є потреба оскарження дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора. Як кажуть, коментарі зайві: думайте самі і робіть висновки.

– Звертався я, – додав насамкінець Любомир Ярославович, – і в обласний центр зайнятості. Спочатку пробували відсторонитися. Розмовляв з їх юристкою, яка сказала, що це моя особиста справа, а не їхня. Відтак отримав за підписом заступниці директора Вікторії Максимів уже зовсім інакшу відповідь – виважену і вичерпну, мовляв, банк належить до переліку фінустанов, через які здійснюється різноманітна виплата за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та зарплат працівникам бюджетних установ. Повідомили також, що банк їм відомостей про клієнтів не дає, мотивуючи це таємницею вкладів. Але написали, якщо «у встановленому законодавством порядку підтвердять факт зникнення коштів, які були переказані як допомога по безробіттю», то «керівництвом Івано-Франківського міського центру зайнятості буде розглянуто питання щодо подальшої співпраці щодо обслуговування безробітних в АТ «Ощадбанк».

– То що Ви, Любомире, порадили б таким, як Ви, безробітним клієнтам «Ощадбанку»?

– Я звернувся до «Галичини», щоб розповісти загалові прикарпатців про свою фінансову історію й цим застерегти інших людей. Адже у відносинах з банками дуже важко знайти правду. А тим більше – у часі війни. Сьогодні ж Україна у біді і проливається щомиті кров, а деякі місцеві чиновники виконують свої обов’язки так, ніби живуть в іншій Україні. В Івано-Франківську я хоч можу порушити питання доцільності чи правомірності такої банківської комісії для безробітних клієнтів. А що мають робити люди у віддалених селах – фінустанови, образно кажучи, стрижуть їх там, як овець...

Фінустанови нині справді мовби обгородилися зусібіч майже непролазним парканом законодавства про таємниці вкладів клієнтів, медики козиряють табу на розголошення інформації про пацієнтів, правоохоронці послуговуються неписаним законом про честь мундира... А в ролі коментаря до цього матеріалу від керівництва Івано-Франківського обласного управління державного АТ «Ощадбанк» використаємо лист начальника одного з його підрозділів Любомира Ерстенюка, надісланого Л. Виннику на його звернення ще наприкінці березня цього року. Ось про що в ньому йдеться (цитуємо той текст у стилістично відредагованому вигляді, бо інакше його прочитати було б надто важко): «...При відкритті рахунку в Банку застосовується договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО), який визначає умови та порядок комплексного банківського обслуговування клієнта, регулює відносини сторін при наданні клієнтові послуг Банку. Клієнт, відкриваючи картковий рахунок, підписує Заяву про приєднання та укладає ДКБО фізичних осіб в повному обсязі, з урахуванням всіх його складових частин, та усвідомлює правові наслідки, зумовлені укладенням таких договорів. Відповідно до укладеного ДКБО фізичних осіб, Банк має право щомісяця стягувати плату за обслуговування неактивного рахунку у встановленому Тарифами розмірі, починаючи з першого робочого дня після спливу строку, визначеного Тарифами, за відсутності операцій, перелік яких наведено в Тарифах. У випадку, якщо сума залишку власних коштів на неактивному рахунку менше встановленого Тарифами розміру плати за його обслуговування, плата стягується/списується в розмірі такого залишку коштів на неактивному рахунку».

До відома і розуміння читачів: неактивним вважається картковий рахунок, на якому більше 180 днів від дати останнього робочого дня поточного місяця не проводилися фінансові операції, пов’язані зі зміною балансу рахунку, які проведені за ініціативою клієнта, тобто не відбувалися поповнення картки, зняття готівки, перекази та платежі тощо.

...Ми дослідили навіть попри всі банківські таємниці, що, по-перше, наразі нема жодних підстав і було б неправомірно визначати дії означеного банку мародерством, протизаконними чи несанкціонованим зняттям коштів з рахунків клієнтів. І дивуємося, чому правоохоронні структури міста ще й досі зволікають з виваженою і притомною відповіддю Любомирові Виннику.

По-друге, такі захмарні суми комісійних списань за обслуговування неактивних рахунків своїх клієнтів, як в «Ощадбанку», не запроваджено у часі війни в жодній державній фінустанові. Більше того, у деяких комерційних банках державної власності стягування такого типу навіть уп’ятеро менші (наприклад, по 20 грн щомісяця) і починаються тільки після двох років відсутності фінансових операцій клієнта. Більше того, ці фінустанови про свої тарифні зміни, які запровадять, наприклад, тільки наступного місяця, вже заздалегідь повідомили клієнтів. А по-третє, як поінформували нас юристи Кабінету Міністрів України, вплинути на ситуацію у часі війни, тобто за непереборних обставин, і трохи пригасити фінансові апетити «Ощадбанку» в області може як представник держави в області голова Івано-Франківської обласної військової адміністрації (ОВА) Світлана Онищук. Звісно, якщо вона зважить на факти, викладені у цій статті, яку просимо вважати офіційним журналістським запитом до керівництва ОВА.