Останніми днями у світі знову взялися обговорювати ймовірність ядерного удару московії по території України. І тон тій своєрідній дискусії щодо потенційного атомного армагеддона для нашої держави задав цього разу президент США Джозеф Байден під час свого інтерв’ю для CBS 17 вересня.
Коли журналіст запитав американського лідера, що він сказав би президентові росії, якби довідався, що той зважився використати проти України так зване неконвенційне озброєння, глава Білого дому зазначив, що всіляко застеріг би кремлівського диктатора від такого необачного кроку. Байден наголосив, що застосування росією ядерної чи хімічної зброї на території України матиме серйозні наслідки для рф. За його словами, вона в такому разі стане ще більшим вигнанцем у світі, ніж була будь-коли. «І залежно від масштабів того, що вони (рашисти) зроблять, ми визначимо, якою буде наша реакція», – пообіцяв він.
Правда, чільник Штатів так нічого й не сказав, якою саме хоча б гіпотетично могла б бути відповідь на той виклик західної коаліції. А відмахнувся від наполегливого медійника цілком у своєму дусі словами на кшталт «не знаю, та якби й відав, то не розповів би». Але й сказане ним ще того дня розтиражували провідні медіа світу як позицію офіційного Вашингтона з того питання. А вже 19 вересня посол США в Україні Бріджит Брінк зазначила в інтерв’ю «Європейській правді», що і в самій адміністрації США, й у її діалогах із партнерами обговорюють плани реагування на такі радикальні дії рф, як застосування ядерної зброї в Україні. Хоч і вважають такий випад кремля абсолютно неприйнятним і неприпустимим, а всілякі розмови про таку можливість – безвідповідальними.
Втім, ще 13 вересня цю тему порушив і навіть розклав деякі крапки над «і» колишній міністр закордонних справ і міністр оборони Польщі, а нині –євродепутат Радослав Сікорський, котрий, як, мабуть, пригадують читачі «Галичини», працював із нашою державою від імені польського уряду багато років поспіль – за президентства Ющенка, Януковича й Порошенка й якого вважають одним із тих західних дипломатів, хто справді відчуває та розуміє Україну. Він заявив, що США не завдаватимуть ядерного удару по росії у відповідь на такі дії проти України з боку «ерефії», але «хід конем» москви теоретично може стати підставою для того, щоб Захід дозволив Україні мати ядерну зброю. «Оскільки росія вже зруйнувала Будапештський меморандум, і ядерний удар був би ще одним страхітливим порушенням тих домовленостей, вчиненим проти країни, яка добровільно віддала свою зброю масового знищення, то Сполучені Штати можуть вирішити відновити для України статус ядерної держави», – підкреслив він.
Хвиля таких заяв напередодні здійнялася недарма. 20 вересня окупанти оголосили, що планують провести з 23 по 27 вересня референдуми про приєднання до Росії захоплених територій Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. А вже 21-го російський диктатор володимир путін заявив про підтримку тих ініціатив і запевнив, що для захисту своїх територій «росія використовуватиме всі засоби, які є в її розпорядженні, і це не блеф». Ясна річ, що на міжнародному політичному подіумі розцінили це як нову спробу кремля залякати весь цивілізований світ...
Власне, про небезпеку ядерного удару росії вперше заговорили вже наприкінці лютого, коли путін віддав розпорядження привести ракетні війська стратегічного призначення в повну бойову готовність. Хоча відтоді й дотепер на Заході оцінюють таку загрозу як досить низьку, все ж і досі закликають не відкидати її. Скажімо, наприкінці серпня міністерка оборони Нідерландів Кайса Оллонгрен заявила, що легковажити ядерною риторикою кремля – це для Європи неприпустима розкіш, і додала: необхідно зробити все, щоб запобігти використанню атомної зброї, бо це буде катастрофою для всіх. «Але ставитися до такої ймовірності варто дуже серйозно. Виключити це неможливо, так само як і використання хімічної та бактеріологічної зброї», – наголосила вона.
І, схоже, нині, після перших успіхів українських військ на фронті, ця небезпека істотно посилилась. «Не варто відмахуватися від загроз, якими віє від псевдореферендумів на окупованих територіях, – написав у фейсбуці волонтер і військовий експерт Юрій Касьянов, мовби у відповідь на позицію президента Польщі Анджея Дуди, котрий назвав заплановані акції нічого не вартими, прем’єрки Британії Ліз Трасс, яка у відповідь на «оборонні» погрози президента рф заявила, що цей шантаж не спрацює, та Президента Володимира Зеленського, котрий не вірить, що путін «застосує цю зброю», що світ «дозволить йому використати її проти України», тоді як лідери інших країн висловили серйозне занепокоєння з того приводу і найменували заяви про них і «провокацією», й «цинізмом», і «ескалацією бойових дій в Україні». – «Приєднання» Донбасу до «ерефії» означатиме офіційне оголошення війни Україні й укотре продемонструє готовність кремля застосувати ядерну зброю «для захисту росії». Звісно, цей абсурд, а про законність таких «референдумів» годі й казати, збиває з ніг. Тут широке поле для роботи психіатрів. Але я особисто не сумніваюся, що можливість застосування зброї масового знищення реальна як ніколи. У путіна немає іншого виходу: перемогти на полі бою він не може, міжнародна ізоляція посилюється, крах економіки неминучий – це лише питання часу. А в рф є ядерні боєприпаси різних калібрів: від найменших – снарядів до гаубиць потужністю 2,5 кілотонни та приблизно такої ж «тоннажності» авіабомб до трохи і значно більших – боєголовок для «Іскандерів» і «справжніх» зарядів «завважки» 15 кілотонн (аналог «хіросімської» атомної бомби).
Отже, цілком можливо, що путін піде ва-банк: ударить, наприклад, по скупченнях наших військ, по опорних пунктах, по воєнних базах на лінії фронту 10–20-ядерними боєприпасами малої потужності «для захисту російської території…» відповідно до «конституції московії». Або ж бомбитиме ними електростанції чи «центри ухвалення рішень».
Удар ТЯЗ по наших військах на лінії фронту, по тилових базах – це, за планом кремлівського божевільного, спосіб посадити колективний Захід за стіл переговорів, варіант закінчення війни на вигідних для імперії умовах. У кремлі впевнені, що і в цьому разі ніхто не заступиться за Україну, не відповість тим самим. І це правда. Ніхто не стане засипати москву атомними бомбами. Україна – не член НАТО, й американська «ядерна парасолька» над нами не розкрита. Але ніхто й не відмовиться від підтримки України. І це теж правда. Навіть навпаки. Якщо таке станеться, якщо путін перейде цю «червону лінію», то ЗСУ стануть мечем усього цивілізованого світу, вбивчим для московії.
Ми готові йти до кінця. Хай лише спробує. Але маємо й підготуватися до будь-якого, навіть найстрашнішого варіанту развитку подій. Необхідно розосередити військо, забезпечити за потреби швидке перепідключення систем електропостачання, вжити контрзаходів для вчасного виявлення і превентивного знищення зброї масового ураження».
– Коли йдеться про ядерні удари по Україні «ерефією», то мова, як слід розуміти, лише наразі про тактичну атомну зброю – так званої локальної зони ураження, порівняно зі стратегічною, – коментує ситуацію директор New Geopolitics Research Network Михайло САМУСЬ. – Такі порівняно невеликі боєголовки є на озброєнні росії у величезній кількості – близько п’яти тисяч, половина з яких перебуває на оперативному чергуванні. Правда, більша частина з них розташована, як вважають, за Уралом як засіб стримування Китаю. Бо то єдиний інструмент, яким росія може воювати з КНР, оскільки за чисельністю та якістю звичайних збройних сил вона програє Піднебесній.
А з ядерних боєголовок, розташованих на так званій європейській частині росії, близько 300 можуть мати на озброєнні військово-морські сили імперії, а понад 500 – військово-космічні. Звісно, це дуже багато.
Як не дико це звучить, але тактичні ядерні боєголовки російська воєнна наука вважає звичайною зброєю, «прийнятною» для будь-якого поля бою. Тобто коли рашисти розглядають застосування артилерії, ракетних комплексів, або авіації чи морських сил, у них завжди присутній елемент тактичної ядерної зброї (ТЯЗ), і вони це відпрацьовують на навчаннях.
Наприклад, на всіх маневрах під кодовою назвою «Запад» в СРСР ще з 70-х років відпрацьовували завдання тактичного ядерного удару по військах НАТО. Це підтверджують розсекречені карти навчань тих часів. На них умовних ударів завдавали навіть по Нідерландах, бо там є морські порти, важливі для логістичного забезпечення підтягування на континент американських військ. У Союзі вважали, що в ситуації, коли звичайними військовими діями не можна досягти успіху та швидко дійти, наприклад, до Ла-Маншу, то достатньо застосувати ядерну зброю, після чого Європа, мовляв, сама «підніме свої лапки» й погодиться на переговори.
Немає сумніву, що те саме рашисти відпрацьовували на навчаннях «Запад», які проводили останніми роками, в тому числі й у Білорусі. І найгірше те, що цю зброю можуть застосувати через ті знаряддя війни, до яких ми, як би це не було жорстоко говорити, вже звикли. «Калібри», «Іскандери» або ж ракети повітряного базування, якими щодня б’ють по Україні, є також носіями і ядерних боєголовок. Тобто якщо одного дня після ракетної атаки з’явиться «ядерний гриб», не варто дивуватися. І коли на нас летить «Калібр», ми не можемо знати, чи на ньому стоїть звичайна боєголовка, чи ядерна. Але мусимо допускати й гірший варіант.
«Ерефівська» доктрина із застосування ТЯЗ передбачає таке поняття, як «обмежена ядерна війна» проти країн НАТО в Європі. І вона теоретично може бути застосована проти України. Для її успіху обов’язково треба завдати удару першим і через те отримати психологічну і тактичну перевагу. Правда, як диктує той документ, перший удар має бути «демонстраційним»: по безлюдній території, можливо, в якісь гірські масиви. Він не матиме жодного воєнного сенсу, але продемонструє готовність, так би мовити, й до результативнішого застосування ядерної зброї, після чого, як вважають кремлівські стратеги, противник має погодитися на капітуляцію. Та якщо той не квапитиметься здаватися на «милість переможця», то можуть завдати другого удару – для залякування – також по не надто заселеній території, але де будуть скупчення військ, інфраструктурні вузли тощо. В цьому разі, звісно, заподіють уже значну шкоди, але це ще не буде удар по тому чи іншому великому місту (у випадку України – по Києву, Одесі і Львову, як передрікав ще в. жириновський. – Ред.). І якщо й це не спрацює, то третій удар (чи удари) вже засвідчить про початок тієї «обмеженої» бійні…
У нас побутує міф, що для застосування ядерної зброї потрібно безліч узгоджень, що запустити ракету можна, скажімо, лише якщо троє відповідальних осіб на чолі з самим верховним натиснуть кнопки… Для стратегічної – так. Але ракету з тактичною ядерною боєголовкою на борту може запустити вже сам командир бойових корабля чи літака. Якщо йому надійде таке завдання від його командування.
Ідея ж застосування ядерної зброї по Україні для кремлівських «яструбів» така, що після першого ж удару нею, навіть «демонстраційного», себто «холостого», країни НАТО мають погодитися на капітуляцію Києва і примусити до цього В. Зеленського. Щоби домогтися цього, росія регулярно надсилатиме сигнали, що, мовляв, «нам уже все одно, далі ми завдаватимемо масованих ядерних ударів, і від цього потерплять і країни НАТО»…
Чи витримає Захід такий ядерний шантаж? Особливо на тлі розуміння того, що США не битимуть своїми ядерними ракетами по території росії у відповідь на її удари по Україні, оскільки та не є членом Альянсу, бо тоді ситуація вийде на рівень стратегічної ядерної війни, з імовірним взаємним самознищенням обох її сторін. Цілком можливо, що не витримає. Але витримає Україна, і це змусить Захід діяти. Бо для того, щоби він і далі її підтримував, треба, щоб Україна продовжила боротьбу. І якщо попри навіть ядерний удар на залякування Україна й далі битиметься, то станеться те, що ми вже бачили наприкінці лютого, коли Захід переконався, що Україна протрималася довше, ніж 72 години, як гадали тамтешні стратеги, і взявся їй допомагати.
Проте є й інший варіант розвитку подій. Західні партнери почали нам постачати важку зброю в тому числі й для того, щоби знизити імовірність ядерного удару. Чим потужніше і рішучіше ЗСУ битимуть рашистську армію, тим меншатиме ймовірність того, що росія застосує ТЯЗ. Адже мета московії у рамках такого удару – змусити Київ капітулювати. Тому путін може і спробувати реально «залякати», але на обстріл густонаселених міст вже не наважиться, бо розуміє, що це для нього кінець усього. А якщо українська армія наперед демонструє, що за жодних умов не здаватиметься, то й «демонстрації», й залякування стають позбавленими сенсу.
Однак усе ж існує ймовірність, що путіну дуже захочеться здійснити один ядерний удар – за будь-яких умов. Просто для того, щоби показати, що він це може. Тож Україні таки треба бути готовою до всього. І тут маємо пам’ятати те, до чого вже теж ми звикли. Якщо ракету з ядерною боєголовкою збити в польоті, то високим є шанс, що той «фугас» не спрацює. Звісно, якщо ядерний заряд від падіння збитої ракети на землю чи у воду зруйнується, то «вибухне» така собі «брудна бомба» – доведеться проводити дезактивацію території, але порівняно зі справдешнім атомним вибухом це ніщо. Через це нам стає особливо важливо посилювати свою протиповітряну, антиракетну оборону. Частину ракет ми збиваємо й тепер, але нові комплекси ППО, які нам обіцяють західні партнери, дадуть змогу істотно збільшити цей показник…
