Історія цього будівельного об’єкта в селі Олеші на Тлумаччині (нині Олешанська ТГ Івано-Франківського району) за 16 років робіт на ньому вже обросла легендами й оповилася небилицями. І тепер, за крок до завершення будівництва роками вимріяної споруди, керівництво територіальної громади знову постало перед фінансовою проблемою: до «квітки» будівельникам бракує орієнтовно 2,5 мільйона гривень.

– Ще в листопаді 2007 року в Олеші разом із тодішнім керівництвом Тлумацького району заклали наріжний камінь під фундамент другої черги будівництва нашої школи, зведеної ще наприкінці 60-х років минулого століття, яка нині має статус ліцею, – розповідає голова Олешанської сільської ради територіальної громади Богдан ДВОЯК. – До 2009-го, тобто за два роки, робітники вивершили коробку триповерхової будівлі з параметрами тридцять один метр на двадцять два. Всі роботи будівельники виконали головно за кошти Державного й обласного бюджетів, а фінансування з місцевого бюджету не перевищувало п’ять відсотків. У приміщенні другої черги будови згідно з проєктом школи вже півстолітньої давності розташовані бібліотека, один музичний та два загальнонавчальні класи, укриття, їдальня, санвузли, спортивна зала…

Але відтак протягом семи років будівля простояла без даху – просто неба, а ми терміново шукали кошти, щоб врятувати її від руйнування. 2015-го тодішній народний депутат Михайло Довбенко посприяв виділенню «транша» з Держбюджету на монтаж даху, частину фінансів додала тодішня Тлумацька районна рада, й ми змогли завезти необхідні будматеріали та освоїти до кінця року півтора мільйона гривень – зокрема залили армопояс (залізобетонну смугу, яка оперізує будівлю), змонтували покрівлю, а до весни й завершили ті нагальні роботи. Пригадую, що вже у січні 2016-го нас перевіряли фахівці відповідних служб щодо використання бюджетних коштів, і я, надаючи їм відповідні документи, сміливо запевняв їх: «Добре знаю, що підписував, адже на ці гроші ми у громаді чекали сім років…».

Далі поетапно, крок за кроком, виконали всі внутрішні роботи на об’єкті. Теплопостачання, водопостачання, водовідведення, каналізація, санвузли, вентиляція, освітлення і т. ін. – все зроблено якісно й на сучасному рівні та належно функціонує. Залишилося об’єкт завершити – зробити належний фасад будівлі та впорядкувати її, а також здати в експлуатацію спортзалу. Але для цього бракує орієнтовно два – два з половиною мільйони гривень. Точно важко вже й сказати, бо ціни змінюються нестримно, щодня.

– Чи Ви, Богдане Володимировичу, вже пробували, образно кажучи, десь шукати необхідні для завершення об’єкта кошти або, може, маєте намір і знаєте, як і де їх віднайти?

– Та вже, повірте, не один владний поріг ми оббили та проаналізували різні варіанти фінансування. Наприклад, у програмі «Великого будівництва» нам попередньо запропонували надзвичайно важкі умови: встановити ліфт, який коштує до мільйона, громовідводи, ціна яких також не менше пів мільйона, бо вони мають бути з нержавійки та заховані у фасад будівлі… І це все – крім вартості фасаду та впорядкування!

На мою думку, такі вимоги зайві, зрештою, для нас і неприйнятні. Бо якщо завершувати будівництво другої черги ліцею за рамками програми «Великого будівництва», то не потрібно дотримуватися таких норм – робимо громовідведення зі звичайного дроту, облаштовуємо пандуси, а не ліфти, завершуємо фасад та впорядкування й крапка. І відкриваємо об’єкт, кошторисна вартість якого півтора мільйона доларів США. Просто потрібно, щоб, скажімо, з обласного бюджету виділили два з половиною мільйони гривень для завершення робіт.

Керівництво області добре володіє ситуацією. Адже на цій будові з 2007 року побували керівники й обласної ради, й облдержадміністрації, і вже колишнього Тлумацького району, громадські й політичні діячі та ін. Коли фінансування надходило, то й роботи поетапно тривали. Скажімо, за період від 2017 року ми освоїли на об’єкті 7,4 млн грн (до 45 відсотків цієї суми – кошти з обласного бюджету). Аж поки 2021-го будівництво остаточно не зупинилося. Але сподівання на його завершення і введення в дію залишаються…

Олешанський ліцей, зведений, до речі, за проєктом відомого архітектора Зеновія Давидюка, – це справді об’єкт із розмахом: сучасний і просторий, не лише зручний для олешанських школярів, а й дуже потрібний і для жителів інших ще 14 сіл територіальної громади – Будзина, Делеви, Долини, Живачева, Ісакова, Луга, Мостища, Одаєва, Озерян, Петрова, Підвербців, Сокирчина, Соколівки чи Суходола. Таких, до речі, середніх навчальних закладів новітнього типу на Прикарпатті є, крім Олешанського, ще лише два – в Конюшках Рогатинської ТГ й Липівці на Тисмениччині.

Зрештою, тут наявні всі зручності для проведення спортивних дійств районного, обласного чи й республіканського значення. Але головне навіть не це, а те, що здача в експлуатацію нового корпусу Олешанського ліцею, розвантажить учнівські класи старого. Та наразі «друга черга» його будівлі ще очікує на завершення фасадних робіт. Правда, всередині неї пахне не лише свіжою фарбою, а й смачними пиріжками та голубцями – олешанські трудолюбиві волонтерки готують на кухні в цокольному приміщенні об’єкта домашні гостинці для захисників України. І в їхніх очах світиться добра надія на день прийдешній…