Іван Юліанович ФІЦАЛОВИЧ хоч і народився на Тернопіллі, та був за духом прикарпатцем, бо саме в нашому краю зростив, зміцнив, розправив крила своєї музичної й педагогічної творчості. Тут і відійшов у засвіти 2 квітня 2018-го та спочиває в Бозі…

Маестро – відомий композитор-інструменталіст, викладач гри на віолончелі, пісняр, автор духовних творів, музики до вистав та майстер обробки народних пісень для хору, солістів й ансамблів і т. ін. Іван Фіцалович як композитор своїм потужним творчим спадком назавжди увічнений в музичному літописі України. Як викладач Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка, в якій пропрацював понад пів століття, він зостався в пам’яті своїх численних талановитих учнів і послідовників. А як батько у щасливому шлюбі з народною артисткою України світлої пам’яті Христиною Фіцалович – у пам’яті своїх обдарованих дітей Наталії й Юліана.

Іван Фіцалович відомий своїми музичними творами з широкою і розмаїтою народною пісенністю. Зокрема маестро створив чотиричастинний музичний твір для струнного квартету на гуцульські мотиви, твори до вистав «Селяни» (за Владиславом Реймонтом), «Катерина» (за Тарасом Шевченком), «Камінна душа» (за Гнатом Хоткевичем), сюїти «Карпати» й «Танцювальна» для камерного оркестру, концерти для скрипки, віолончелі, фортепіано, романси й солоспіви на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Богдана Лепкого, Олега Ольжича, Марійки Підгірянки, Дмитра Осічного, Володимира Качкана, Степана Пушика, Романа Юзви, Ярослава Ткачівського, Віри Багірової, Миколи Кубика, Ярослава Яроша…

Він також автор музичних композицій для ансамблів, дуетів, тріо, різножанрових хорових творів, духовних творів на канонічні тексти Святого Письма, колядок і щедрівок, до сотні обробок народних пісень і кантат «Помолимось за Україну» (на слова Володимира Вихруща) й «Неопалима купина», ораторії «Нагірна проповідь», вокального циклу для дітей «Ангеле Божий». А серед офіційних відзначень творчості композитора – Івано-Франківська обласна премія ім. В. Стефаника у сфері мистецтва 1990 року та Хрест УГКЦ «Міць і гордість міста».

– Батько впродовж життя був надзвичайно скромною людиною, ніколи не прагнув слави чи якогось відзначення. Якби не мама, то батько і свої ноти ніколи не видав би. А мама це зробила. Тато для мене завжди був взірцем. Я зростала у великій любові батьків і ніколи не чула якихось сварок та не бачила непорозумінь між ними. Тато був надзвичайним естетом і навіть завжди радив нам, жінкам, як зі смаком краще одягтися. Мама з батьком обов’язково радилася, як краще зіграти ту чи іншу роль, і вони часто з батьком робили рольові проби.

Зі смертю батьків я відчула, що втрачаю у житті стрижень, родинне коріння: у хаті все ніби посипалося. Велика повага до батьків ніколи не дозволяла мені вдома розмовляти голосно, емоційно і на підвищених тонах. А без батьків хата стала пустою – хоч кричи і вий. З дитинства я найбільше пам’ятаю, коли тато брав мене на каркоші, зокрема в Калуші, коли ми приїжджали до бабусі, й ніс через поле. А я часто бувала у бабусі, адже батьки їздили гастролями. Я дуже чекала їхнього повернення і, побачивши здалека, летіла в їхні обійми.

Батько дуже любив дітей, бавився з ними й придумував цікаві забави. Коли приїжджав мій дідусь – священник Юліан, то завжди йшов молитися на старий цвинтар у мікрорайоні «Загір’я» і вчив нас не боятися відвідувати кладовище. Батько дуже любив розповідати нам цікаві історії та родинні легенди. Ті родинні оповідання з діда-прадіда я ніколи не забуду. На них я зростала. А ще на глибокій батьківській вірі. Також батько захоплювався спортом. Полюбляв плавати в озері навіть у поважних роках.

– Після відходу у засвіти Вашого батька почали величати корифеєм народнопісенної музики на Прикарпатті…

– Але він не лише народнопісенний композитор. Адже у набутку Івана Фіцаловича як композитора є багато творів класичних, духовного спрямування, солоспівів та ін. Якщо він корифей, то не тільки народнопісенності, а загалом українського мелосу, бо в роботах композитора переплелося дуже багато жанрів і тем, традиційних, народних і сучасних. Адже Іван Юліанович не лише працював викладачем в Івано-Франківській дитячій музичній школі №1 ім. М. Лисенка, а й був керівником струнного квартету в Станіславській філармонії, завідував музичною частиною облмуздрамтеатру і т. ін.

– Чого Ви навчилися в батька?

– Я змалечку хотіла бути артисткою, схожою на маму, і захоплювалася її виступами. Але за порадою батьків пішла в музичну школу, тож артисткою не стала. З роками зрозуміла, що батьки хотіли для мене чогось кращого, ніж, образно кажучи, того циганського життя у постійних гастролях. Це добре, що вони були не лише однодумцями, а й мали схожі професії. Але ж у подружжі так буває не завжди. Від тата я успадкувала для себе розуміння доброго смаку, бажання побалакати, вихованість і скромність. А ще батько полюбляв і вмів делікатно й цікаво жартувати. Писав вірші й підписував їх псевдонімами, бо наголошував, що не може бути Фіцалович у музиці і Фіцалович у поезії.

Любов до Бога – то мій найголовніший батьківський спадок. Тато завжди мені нагадував, що я внучка священника. Він часто їздив до Львова в костел, де молився і сповідався. Син греко-католицького священника, він не вірив православним духівникам радянських часів. Для мене батьківська наука – то найдорожчий скарб у житті.

...Свого часу композитор Іван Фіцалович написав такі слова: «Не буду приховувати, що ще з дитинства я мріяв, щоб могутня і безсмертна ріка народної пісенності поповнилась ще однією скромною творчою краплиною моєї душі. І якщо моя пісня чи романс знайде стежку до сердець людей – я буду щасливий, що прожив життя недаремно». На мою думку, це життєве кредо композитора, яке після відходу у засвіти мовби стало світлою епітафією на його могилі, сьогодні може бути добрим орієнтиром для тих, хто торує дорогу українського мелосу, шанує й примножує народнопісенні скарби Прикарпаття.

P. S. У понеділок, 19 лютого, відбулася церемонія урочистого відкриття анотаційної дошки композиторові Івану Юліановичу Фіцаловичу, встановленої на фасаді Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка в обласному центрі. Початок о 15 год.