25 липня 1936 року увійшло в історію української археології. Експедиція під керівництвом Ярослава Пастернака того дня відкрила в селі Крилосі фундаменти Успенського собору XII століття — головного храму Галицького князівства. Про це повідомили в Національному заповіднику «Давній Галич».
Знахідка поставила крапку в багаторічних наукових суперечках і остаточно підтвердила розташування княжого дитинця. Стало зрозуміло: саме на цьому місці колись билося серце давнього Галича.
Роки досліджень перед відкриттям
Пошукам передувала масштабна підготовча робота. Ярослав Пастернак детально вивчав літописні джерела, в яких храм Святої Богородиці неодноразово згадується як духовний і політичний центр Галицького князівства.
Що пов'язує собор з історією князівства
За літописними даними, саме в цьому соборі відбувалися ключові події княжої доби:
- у 1187 році тут поховали князя Ярослава Осмомисла
- у 1211 році в соборі утвердили княжу владу Данила Романовича
- у 1238 році Данило Романович повернувся до Галича і "взяв стіл отця свого", підтвердивши законність свого правління
- у 1221 році храм використовували як оборонну твердиню під час боротьби за Галич
Останній літописний згадок про Успенський кафедральний собор датується 1254 роком. Попри це, після століть забуття велич храму знову відкрилася світові завдяки археологічним розкопкам Ярослава Пастернака.
Пам'ятка сьогодні
Нині залишки фундаментів Успенського собору належать до найцінніших пам'яток Національного заповідника "Давній Галич". Це місце, де історія перестає бути лише текстом літопису і постає живим свідченням величі колишньої княжої столиці.
