Підставою для польових досліджень у селі Тустані Дубівецької ТГ Івано-Франківського району в жовтні цього року, як найчастіше буває, стала випадкова знахідка, хоч, як мовлять, випадковостей не буває… Поряд із церквою Пресвятої Трійці під час копання ями для компосту виявили надмогильний камінь, а під ним – невідоме поховання в оцинкованій домовині. Цікаво, що сільське кладовище розташоване в іншому місці, а наявний картографічний матеріал різних періодів дозволяє стверджувати, що біля названого храму не було кладовища у XVIII – XIX ст. Отже, постало питання глибшого вивчення знайденої могили. Тому парох церкви Пресвятої Трійці в Тустані о. Михайло Яблонь та парох церкви Різдва Христового в Більшівцях о. Василь Завірач звернулися до науковців з проханням провести дослідження.

До цієї роботи залучили спершу працівників комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів «Пам’ять», яке очолює Василь Тимків. А згодом – і наукових співробітників відділів охорони культурної спадщини та археології і збереження історичних ландшафтів Національного заповідника «Давній Галич». Поки могилу вивчали, різні експерти, які зацікавилися цією історією, висловлювали всілякі здогади, кого й коли тут поховали. Навіть гадали, що, можливо, то могила ще княжої доби. Оскільки, мовляв, на надгробній плиті є напис кирилицею, а оцинкована домовина могла означати, що таким способом намагалися вберегти поховання сановитих осіб від розграбування.

Проте наявність піскової суміші на тлінних останках дала підставу для версії про те, що тіло, можливо, привезли сюди звідкись здалеку і обрали відповідний спосіб тимчасової консервації – пересипали його піском та поклали в оцинковану домовину. До того ж череп похованої особи тримався в рівному положенні за допомогою металевої пластини, котра кріпилась до стінки домовини. Глибші ж дослідження скелета, зубів тощо дозволили зробити висновок, що тлінні останки належать особі жіночої статі, віком орієнтовно до 30 років, котра пережила хірургічну операцію…

Важливою знахідкою став шлюбний перстень, який і дав можливість відкрити таємницю поховання. Ця ювелірна прикраса, виготовлена з золота, добре збереглася. Зокрема на її внутрішній частині знайшли клеймо ювеліра, а також гравіювання з датуванням та ініціалами можливої власниці обручки (19.II.1884; Л.Q.В). Воно й дало змогу дослідникам розпочати новий етап досліджень, пов’язаний із опрацюванням церковних шематизмів та метричних книг парафії в Тустані.

Неоціненну допомогу в цьому надав Державний архів Івано-Франківської області (директор Любомир Харук), зокрема співробітник установи Тарас Галян. На основі опрацювання архівних документів вдалося встановити ім’я і прізвище похованої особи. Виявилося, що на терені церковного подвір'я наприкінці ХІХ ст. було поховано доньку місцевого пароха Теодозія Молчковського Лавру-Леокадію (у шлюбі – Войтиховська)…

У 80-х роках ХІХ ст. с. Тустань належало до Галицького деканату Львівської єпархії. Це була парафія Пресвятої Трійці, до якої, крім названого села, належали також Семаківці і Хоростків. Сам о. Теодозій Молчковський народився 23 лютого 1822 року, висвячений 16 березня 1851 року. Після цього душпастирював на різних парафіях:  зокрема, в Маняві, Пневі, Старих Богородчанах, був Богородчанським і Галицьким деканом, а в квітні 1873-го став парохом сусіднього с. Тустані, де довший час працював, зберігши за собою титул Галицького декана. Помер о. Т. Молчковський 7 липня 1910 року. Похований у спільному похованні з родиною Дольницьких у Тустані.

У шлюбі з дружиною Марією-Михаелою Гадзінською (родом із с. Пнева), в о. Молчковського народилася донька, яка за тогочасною традицією отримала два імені – Лавра-Леокадія. Прийшла вона на світ 1864 р., імовірно, у Старих Богородчанах. У родині її відповідно виховували – як доньку священника. Тими часами нерідкісними були шлюби між представниками священничих родин, що сталось і в цьому разі. У метричній книзі парафії у с. Тустані за датою 19 лютого 1884 р. (дата відповідає напису на шлюбному перстені, знайденому при тлінних останках) занотовано відомості про шлюб між Лаврою-Леокадією Молчковською й Антонієм Войтиховським, абсольвентом теології головної греко-католицької семінарії у Львові. Батьками Антонія були Костянтин Войтиховський та Йозефа де Петро Климович (проживали у Станиславові). Метричні записи згідно з тодішніми вимогами вели латиною. Відповідно ім’я нареченої занотовано як Laura Leocadia, нареченого – Antonino Wojciechowski.

Про час та обставини знайомства молодої пари нам не відомо. На момент шлюбу нареченому було 25 років, нареченій – 20. Свідками на весіллі були поважні представники духовенства: о. Дмитро Гузар (парох с. Завалова) та о. Рудольф Моф (парох с. Острова). Після шлюбу у молодих почався новий самостійний етап життя. А. Войтиховського висвятили на пастирське служіння через місяць після одруження, 23 березня 1884 р., і молода сім’я розпочала свій побут на парафіях, де служив чоловік. На жаль, це тривало дуже короткий час – вже на початку червня 1887 р. (через 3 роки після одруження) після важкої і тривалої хвороби Лавра-Леокадія Войтиховська померла, і її поховали на парафії, де служив її батько.

Про відчуття і переживання о. А. Войтиховського, його ставлення до померлої, можемо довідатися у «Подяці», яку він надрукував як посмертну згадку про неї, і вислів вдячності до духовенства, яке підтримало його у важкий період життя:

«…Воля Всевишнього управителя перетяла нитку молодого, 23-літнього життя моєї найлюбішої дружини, Лаври з Молчковських, яка після тяжкої та довгої недуги, з безприкладною терпеливістю винісши всю тяжкість передсмертної хвороби з правдиво християнським спокоєм, дня 4 червня в Тустані, в домі своїх возлюблених батьків, віддала душу свою своєму Сотворителю.

Благоволив Бог в її тихому і побожному життю і дізнавшись, що і той короткий час проби є достатнім, щоб зробити її учасницею ліпшого життя, вибрав і прийняв її Господь.

Проте нещасний я, бо втратив щирого, найсердечнішого друга. В цьому безвідрадному моєму становищі, де печаль і скорбота зблизили мене з відчаєм, в цьому тяжкому горі і по цій невіджалуваній втраті, була не малою для мене втіхою участь Всчх. Духовенства обох обрядів, як і інтелігенції, як руської, так і польської з Галича, яка взяла участь в похороні мощей покійної дня 7 червня ц. р. і заявивши словом і ділом співчуття як возлюбленим батькам покійної, так і мені…».

Тіло Лаври-Леокадії поховали поряд із церквою Пресвятої Трійці в Тустані. Чому саме там, якщо сільське кладовище тоді було в іншому місці, – важко відповісти. Можливо, такою була воля її батька й чоловіка – священників. Звичайно, попервах селяни зберігали пам’ять про цю могилу, проте з плином часу відійшли у вічність сучасники тих подій та їхні найближчі нащадки. Тож про могилу забули… Щоправда, один із жителів Тустані оповідав учасникам дослідження, що, за спогадами його прабабці, поряд із церквою мало бути «поховання доньки священника».

Як склався після смерті Лаври-Леокадії життєвий шлях її чоловіка, священника Антонія Войтиховського? Він прожив після смерті дружини ще 45 років. За відомостями про священників Станиславівської єпархії, о. А. Войтиховський здійснював душпастирське служіння в багатьох місцях: зокрема, в Бучачі на Тернопіллі, Радовці на Буковині, Станиславові, Коломиї, де, ймовірно, його поховано. Помер він 27 листопада 1932 р. в Отинії…

Проведені польові та архівні дослідження є чудовим прикладом поєднання зусиль науковців трьох інституцій: КП «Пам’ять», НЗ «Давній Галич» та Держархіву Івано-Франківської області. Фактично вдалося поєднати низку методів історичного дослідження, застосувавши опитування місцевого населення, знання з археології, антропології, архівних студій. Консультації з окремими фахівцями вели безпосередньо з розкопок, їм надавали вичерпну інформацію (зокрема, пересилали фотографії). Тобто головний масив даних вдалося зібрати впродовж 24 годин від початку дослідження. А раніше на такі справи могли б піти місяці, і не факт, що досягли б результату…

Висліди досліджень цікаві для локальної історії с. Тустані, священничих родин, людських стосунків, тогочасних хвороб, а водночас і для ліквідації «білих плям» у порівняно недавньому минулому. Кожен учасник польових розвідок мав можливість справді відчути «дух історії», уявити собі село і людей у ХІХ столітті. Адже історія родини, села, держави чи світу – це історія життя окремих людей. А в цьому разі ще маємо і приклад того, як особиста річ може розповісти багато цікавого про її власника навіть через століття.

Тепер важливо здійснити ознакування поховання в с. Тустані. Сподіваюся, що найближчим часом на тому місці з’явиться таблиця з епітафією: «Тут спочиває Лавра-Леокадія (1864 – 07.06.1887), донька пароха с. Тустані о. Теодозія Молчковського, дружина священника о. Антонія Войтиховського.

Вічна їй пам’ять!».