Мабуть, більшість жителів Галича та його відвідувачі навряд чи правильно відповіли б на запитання, яка саме споруда в місті є першим у його літописі пам’ятником. Причому саме у значенні об’єкту, спеціально зведеного для вшанування певних осіб та подій…

Такою спорудою є пам’ятна колона, відкрита в жовтні 1858 р. на честь будівництва першого дерев’яного мосту на ріці Дністрі в Галичі та на знак подяки за співдію в тому тодішньому цісарсько-королівському намісникові Галичини, яка входила до Австро-Угорської імперії, графові Агенору Ґолуховському (1812 – 1875), котрий не раз відвідував місто і якого тут вельми шанували.

Власне, про це звістував і первинний напис на пам’ятці (оригінал таблички з ним не дійшов до наших днів і навіть невідомо, коли – чи ще за Польщі, чи вже в радянщини, – й навіщо її зруйнували) такого змісту, як подають архівні джерела: «Sr. Excellenz dem Hochwohlgebornen Agenor Grafen Goluchowski kaiserlichen Statthalter des KronlandeS Galizien und Lodomerien, ec, ec. ec. Die Einwohner des Bezirkes und der Stadt Halicz in dankbarer Anerkennung der eifervollen Fürsorge und der Errichtung der Landstraßen und der Dniesterbrücke haben dieß Denkmal gesetzt» («Його Ексцеленції Яснішому Вельможному Агенору графу Голуховському цісарському намісникові королівств Галичини і Володимирії і т. д. Жителі повіту і міста Галича завдячують дійсну участь у побудові крайової дороги та мосту на Дністрі спорудили цей пам’ятник»).

Варто принагідно згадати, що А. Ґолуховський як аристократ гербу Леліва, представник впливової польської галицької родини, був доволі відомим і впливовим консервативним політиком Австрії й Австро-Угорщини. Попри своє походження, посідав низку важливих урядових посад у монархії, а водночас був і почесним жителем 66 західноукраїнських міст… До речі, за доброзичливе для місцевого люду цісарське намісництво йому було відкрито ще один пам’ятник – у Львові 1901 року, який знищили після другого приходу «совітів» 1947 р.).

Між іншим, «колона Ґолуховського» як галичани почали називати той об’єкт чи не відразу після його появи, на 40 років старша від найдавнішого пам’ятника Івано-Франківська (з тих, звісно, які збереглися) – Адамові Міцкевичу, встановленого 1898 р. й відновленого 1930-го, і на 19 – від пам’ятника на місці трону Казимира IV Ягайлончика, відкритого 1877 р. в Коломиї. 2021-го цій пам’ятці «сповниться» 163 роки – інакше кажучи, вже вісім поколінь галичан з’явилися на світ з часу її спорудження…

На жаль, у період радянської окупації було цілковито забуто події, яким присвячена ця скульптурна споруда в Галичі. Різні путівники містом, як тогочасні, так і перших років незалежної України, називали різні варіанти присвяти пам’ятника – зокрема на честь чи то лікарів, які врятували місто від чуми, чи галичан, які загинули в Талергофі, чи незалежності України початку XX ст… Ба навіть трактували його як звичайну скульптуру для прикраси.

Але водночас те забуття, відсутність пам’ятної таблиці, й допомогли пам’ятці вціліти в період УРСР і зостатися й досі раритетом і окрасою сучасного міста. Щоправда, 1998 р. до 1100-річчя з часу першої письмової згадки про місто п’єдестал колони облицювали, сказати б, не в тому стилі, але, на щастя, цілісний вигляд пам’ятки зберегли.

2017 року науковим співробітникам Національного заповідника «Давній Галич» вдалося після наполегливої роботи в архівах встановити як мету спорудження пам’ятника, так і текст пам’ятної таблиці. Того ж року було проведено найпростіші ремонтно-реставраційні роботи щодо колони (чищення, фарбування) та впорядкування прилеглої території (встановлено зокрема оригінальну бруківки австрійського періоду). Дещо пізніше було відновлено пам’ятну таблицю і закріплено поряд анотаційний вказівник…

На жаль, упродовж чотирьох років, які минули відтоді, гілля дерев за вітряної погоди пошкоджувало колону, а стікаюча ними дощівка за короткий час змила шар фарби, капітель частково почорніла і вкрилася зеленим налітом. А восени клопотів додавало опале листя.

Науковці заповідника зверталися до органу місцевого самоврядування з проханням ліквідувати ту проблему. Й зусиллями працівників КП «Галичводоканал», яке виконує й роботи щодо впорядкування міста, це було здійснено. Руйнівний вплив на колону припинено, й заодно відкрився кращий вид на неї.

Втім, є потреба знову пофарбувати колону, а також встановити нові тротуарні бордюри та прибрати валуни збоку від пам’ятника, встановлені попередніми роками власниками піцерії «Cool Pizza» для ошляхетнення прилеглої до закладу території. Цікаво було б відновити шар давньої австрійської бруківки, яка б мала бути в цьому місці під товстим шаром асфальту…

Пам’ятна колона є одним із символів Галича, туристичним «магнітом» сучасності та свідком історії розвитку транспортних сполучень у краї, тож потребує відповідного догляду заради її збереження для майбутніх поколінь галичан.