Напередодні Дня Збройних сил України, який ми відзначили 6 грудня, та у передсвятті Різдва Христового у Молодіжному християнському центрі (МХЦ) ім. Св. Івана Боско, що провадить свою діяльність на парохії Найсвятішого Серця Христа Чоловіколюбця і блаженних священномучеників єпископів Івано-Франківських Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка УГКЦ, відбулися майстер-класи «Зв’яжи вервицю для воїна» з виготовлення спеціального атрибуту для моління, який складається з хрестика, п’яти великих і 50 маленьких зерняток (є вервиці, що налічують і по 150 зерняток).

Проведення таких майстер-класів для дорослих, молоді і дітей, як відзначила катехитка МХЦ ім. Св. Івана Боско УГКЦ Дарія Рошко, не випадкове: «Освоєння техніки плетіння вервиць і моління на них є однією із тем нашої катехитичної роботи з вихованцями молодіжного християнського закладу. То була наша спільна з отцями ідея – парохом Ігорем Пелехатим та Василем Слободою, який на парохії відповідає за роботу з дітьми і молоддю, запросити для проведення такого заходу Людмилу Салигу, яка не лише чудово володіє майстерністю плетіння вервиць, а й активно провадить волонтерську роботу з нашими вояками–захисниками України на східних теренах».

О. Ігор Пелехатий, парох храму Найсвятішого Серця Христа Чоловіколюбця і блаженних священномучеників єпископів Івано-Франківських Григорія, Симеона та Івана, керівник МХЦ ім. Святого Івана Боско УГКЦ:

– Молитва розумом і серцем, без сумніву, дуже важлива. Та коли вона, образно кажучи, ще й підкріплюється молитвою рук, то стає всесильною. Адже під час майстер-класів наші вихованці та їхні рідні не лише молилися, а й творили молитву руками – виготовляли святі вервиці, чи розарії, інструменти для молитовної присвяти таїнствам життя Ісуса Христа і Діви Марії.

Молися і працюй – давно відоме християнське кредо. І я дуже радий, що після недавньої парохіяльної прощі до Меджугор’я ми повернулися від Марії з великим даром – наказом і далі втілювати в наше християнське життя її заповіти, тобто молитися на вервиці й виготовляти її руками дітей. Ці вервиці – із жовтими і синіми зернятками – присвячені Різдву Ісуса Христа і мають конкретне призначення: слугувати духовними оберегами для українських воїнів на війні.

Кожен, хто виготовив власноруч вервечку під час майстер-класів, молитиметься на ній упродовж всього посту, а відтак ці духовні дарунки волонтери вручать захисникам України на її сході.

… Всі охочі осягнули техніку виготовлення вервиць. У часі роботи були забезпечені жовтими і синіми дерев’яними зернятками, спеціальними синтетичними шнурочками, свічками для їх заплавлення та коротенькими пластмасовими трубочками, за допомогою яких в’яжуть спеціальні мотані вузлики до і після кожного десятка та великих зерняток і хрестика. Цікаво, що хрестики для вервиць і шнурки спеціально привезли для доброї справи парафіяни із прочанської поїздки до Меджугор’я. Процесом виготовлення вервиць керувала Людмила Салига, а допомагали їй Марія Світлик, Галина Клебан та Нестор Клебан. Усі вервиці, виготовлені учасниками майстер-класу, освятив о. Василь Слобода.

– А все почалося з Революції Гідності і знайомства на Майдані. Ми приїхали до Києва напередодні нового 2014 року, і на Майдані у молитовному наметі відбувалися нічні чування. Зі Львова приїхала одна жінка і запропонувала роздавати вервиці. На Майдані спочатку вервиці сприймали як дивину. А через кілька днів ми познайомилися з о. Петром Кобалем із Закарпаття, який розповів, як ще за рік до війни молився на вервиці в Італії за зцілення людей. Ті люди запитали, як їм віддячити священнику за молитовне зцілення. І він попросив у подарунок вервицю. І вони йому подарували… повну фуру вервиць – півтора мільйона штук. Правда, на кордоні вантаж затримали. Але сталося диво – за кілька місяців до Майдану вантаж пропустили безоплатно. Роздавав він вервиці у парафіях, лікарнях, в’язницях… Усім охочим.

Отож у часі Майдану о. Петро благословив нас роздавати вервиці учасникам Революції Гідності. У кожному мішку були тисячі вервиць. Ми їх розносили. А на людські пожертви друкували також буклети з роз’ясненнями, як молитися на вервиці, і закликали людей до молитви, навчали. Майстер-класи з виготовлення вервиць почали проводити понад три роки тому після знайомства з парафіянами храму Матері Божої Неустанної Помочі УГКЦ отців редемптористів в Івано-Франківську. Вони вервиці в’яжуть постійно. Ми свій майстер-клас назвали «Зв’яжи вервицю для воїна» і їздили прочанськими місцями. А подружжя Клебанів – Галина і Нестор – організували для такої праці людей у мікрорайоні «Пасічна».

Спочатку охочих було дуже багато, а тепер залишилися тільки найвідданіші. Роботу починаємо завжди з молитви і з благословення священника. Основне – навчитися в’язати спеціальний вузлик, а далі – десять синіх зерняток, вузлик, одне зернятко жовтого кольору, знову вузлик і наступний десяток синіх зерняток… Нас в’язати вервиці навчила старенька монахиня – світлої пам’яті сестра василіянка Тереня з монастиря в Івано-Франківську. У процесі виготовлення вервиць найголовніше – стан душі людини.

…У катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» читаємо: «Вервечка, або псалтир Пречистої Діви Марії, – це побожний спосіб моління до Бога, легкий і сприйнятливий для всіх. Він полягає у прославленні Пресвятої Богородиці повторюванням молитви «Богородице Діво» 150 разів – за числом псалмів Давида, при цьому кожен десяток перемежовується Господньою молитвою з відповідними призадумами, що описують життя Господа нашого Ісуса Христа. Вервиця – це і вид молитви, і водночас предмет, за допомогою якого відбувається це моління. Вервицю ще називають розарієм – від слова «рожа», тобто «троянда», яка символізує «трояндовий сад» чи «вінок», «спасіння для світу». Офіційне формування вервиці як молитви сягає XVI cт.